Дата документу 29.05.2012

Справа № 2-3424-11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2012 р. Ленінський районний суд м. Вінниці

в складі: судді Бойка В.М.,

за участю секретаря Музики А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення коштів, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який мотивовано тим, що 07. 04. 2011 р. між сторонами спору укладено договір-згоду (далі - договір) на здійснення у майбутньому, а саме укладення до 07.06.2011 р. правочину про купівлю-продаж земельної ділянки з будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В якості завдатку позивач передав, а відповідач прийняла 24000 грн., що на момент позички становило 3000 доларів США, відповідно курсу Національного банку України. Факт одержання грошей відповідачем підтверджується укладеним договором, який власноручно скріплений її підписом.

У визначений строк договір укладено не було, і відповідач ухиляється від повернення переданих їй коштів.

Враховуючи порушення відповідачем п. 2.2. договору вона відповідно до пункту 3.2. договору зобов'язана сплатити позивачу подвійну суму отриманих коштів, а саме 48000 грн.

Внаслідок невиконання своїх зобов'язань відповідач поставила позивача та його сім'ю у скрутне матеріальне становище так, як передані ним, в якості завдатку, кошти були взяті ним в кредит через відкриття на його ім'я карткового рахунку за дебетово-кредитною схемою під 26% відсотків річних за договором №294 про відкриття особі карткового рахунку та здійснення його розрахунково-касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою, укладеним з ВАТ «Ощадбанк».

Заборгованість по кредиту не сплачена з вини відповідача, а позивач зобов'язаний щомісяця сплачувати відсотки за користування коштами, які отримала відповідач.

Внаслідок винних дій відповідача, які знаходяться у причинному зв'язку між її діями і моральними стражданнями позивача, йому завдана значна моральна шкода, яку він оцінює у сумі 5000 грн.

Враховуючи зазначені обставини позивач просить суд стягнути з відповідача 24000 грн. переданих відповідачу у якості завдатку; 24000 грн. відповідно взятого на себе відповідачем зобов'язання, згідно пункту 3.2. Договору-згоди; 2080 грн. сплачених відсотків по Договору №294 з ВАТ «Ощадбанк»за користування кредитним ресурсом, якими неправомірно користується відповідач з 07.04.2011 р.; 5000 грн. моральної шкоди, а також судові витрати.

Позивач та його представник в судовому засіданні, позовні вимоги підтримали та просили суд позов задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд в прозові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін спору, оглянувши матеріали цивільної справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1 ст.3 ЦК України, а в ч.1 ст. 626 ЦК України законодавець зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що відповідно до договору-згоди (далі - договір), датованого 07.04.2011р., який було укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, остання отримала грошові кошти в сумі 24 000 грн. (а.с. 6).

Факт отримання відповідачем коштів від позивача, в сумі 24 000 грн. підтверджено відповідачем в судовому засіданні. Одночасно відповідач пояснила суду, що дані кошти вона повернула позивачу.

Позивач, в судовому засіданні, заперечував факт повернення йому коштів відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Разом з тим, відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст.61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішень у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.58 ЦПК України, належним є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування, сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

При вирішенні спору, суд не приймає до уваги заперечення відповідача та не вважає доведеним факт повернення позивачу коштів, оскільки жодного доказу, на підтвердження даного факту відповідач суду не надала.

Заслухавши пояснення сторін спору та дослідивши зміст укладеного між ними договору суд, приходить до переконання, що фактично між сторонами було укладено договір позики, а не договір про наміри, і кошти передані позивачем та прийняті відповідачем не є завдатком, а є сумою позики.

Даний висновок суду ґрунтується на тому, що з пояснень сторін, зокрема з пояснень відповідача слідує, що наміру відчужити нерухоме майно вона не мала та не могла, оскільки дане майно належало її чоловікові, який помер, а в права спадкоємця на час укладення угоди відповідач не вступила. Кошти отримані від позивача вона йому вже повернула.

Відтак спірні правовідносини регулюються ст.ст. 1046-1052 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Виконання позивачем умов укладеного договору та отримання відповідачем вказаних коштів стверджується підписами сторін на договорі та особистими поясненнями відповідача, які вона надала в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи положення вищевказаних норм, суд приходить до переконання про відсутність підстав для стягнення з відповідача подвійної суми позики.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування збитків, які позивач оцінює в сумі 2080 грн. суд вважає, що дана вимога також не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до положень ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Факт виникнення заборгованості по договору кредиту, укладеному між позивачем та банківською установою та те, що виникнення такої заборгованості виникло саме з вини відповідача, або той факт, що позивач передав відповідачу саме ті кошти, які він отримав по договору кредиту не доведено належними та допустимими доказами під час розгляду справи.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, заявленої позивачем в розмірі 5000 грн., суд зважає на те, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Дана позиція також висловлена в роз'ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», в яких зазначено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Враховуючи те, що позивачем не надано суду належних та достатніх доказів, на підтвердження наявності моральної шкоди і обґрунтування розміру такої шкоди, суд зважаючи також на положення ст. 23, ч. 1 ст. 1167 ЦК України та враховуючи положення ст. 60 ЦПК України, приходить до переконання про відсутність законних підстав для задоволення даної вимоги.

Як було встановлено в судовому засіданні позивач надав відповідачу позику в розмірі 24 000 грн., що підтверджується договором від 07.04.2011 р. на двохмісячний строк, тобто до 07.06.2011р., однак позичені кошти в належний термін відповідач позивачу не повернула, що на переконання суду є підставою для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми боргу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 23, 1046, 1047, 1049, 1167 ЦК України, ст.ст.3, 10, 60, 61, 81, 88, 213-218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (інд. номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 кошти в сумі 24 000 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя :