Справа № 2-350/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2011 року

Свердловській міський суд Луганської області в складі: головуючого судді Новосьолової Г.М., при секретарі: Вобліковій І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Свердловського міського суду Луганської області цивільну справу за позовом ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_2, ТОВ «Виробничо- комерційна фірма «Ремо» про стягнення заборгованості по кредитному договору, зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», ТОВ «Вуглепромислова фірма «Термоантрацит» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки,-

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в обґрунтування якої вказує, що між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником всіх прав та зобов'язань якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю вуглепромисловою фірмою «Термоантрацит», були укладені договори, а саме кредитним договір N 6.6-64 від 14.10.2005р. з додатковими угодами №1 від 28.10.2005р., №2 від 03.04.2006р., №3 від 31.01.2007р., №4 від 30.03.2007р. №5 від 16.11.2007р., №6 від 24.07.2008р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати боржнику ТОВ ВФ «Термоантрацит» кредит у розмірі 600000 доларів США, а боржник ТОВ ВФ «Термоантрацит» в свою чергу, зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити позивачу відсотки за користування кредитом та повернути кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором, але не пізніше27.12.2010р.

Кредитний договір № 7.1-4 6 від 07.12.2006р. з додатковими угодами № 1 від 16.11.2007р., № 2 від 24.07.2008р., відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати боржнику ТОВ ВФ «Термоантрацит» кредит у розмірі 300000 доларів США, а боржник ТОВ ВФ «Термоантрацит», в свою чергу, зобов'язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити позивачу відсотки за користування кредитом та повернути кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені кредитним договором, але не пізніше 25.11.2010р. (згідно з додатковою угодою № 2).

З метою забезпечення виконання зобов'язань боржника ТОВ ВФ «Термоантрацит» перед позивачем за кредитним договором 1 та кредитним договором 2, були укладені договори забезпечення, а саме між позивачем та фізичною особою громадянином України - ОСОБА_2, був укладений договір поруки № 6.6-64 / 7.1-4 6 від 16.11.2007р. з додатковою угодою № 1 від 24.07.2008р., між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» були укладені договір поруки № 6.6-64/пор.І від 14.10.2005р. з додатковими угодами № 1 від 31.01.2007р., № 2 від 30.03.2007р., № 3 від 16.11.2007р., № 4 від 24.07.2008р., договір поруки № 7.1-46/П від 07.12.2006р. з додатковими угодами № 1 від 16.11.2007р., № 2 від 24.07.2008р.

Відповідно до зазначених договорів поруки відповідачі поручилися перед банком за виконання боржником зобов'язань за кредитними договорами.

Позивач вважає, що діями відповідачів порушені його законні права (зокрема - на отримання основної суми кредитів, наданих боржнику в тимчасове користування відповідно до умов кредитних договорів, та відсотків за користування кредитами), які підлягають захисту в суді згідно статті 1 Цивільного процесуального кодексу України, статті 6 Закону України «Про судоустрій України» № 3018-ІІІ від 07.02.2002р., статті 16 Цивільного кодексу України № 435-ІУ від 16.01.2003р. Позивач належним чином виконав свої обов'язки за кредитним договором 1 та кредитним договором 2, відкривши боржнику позичкові рахунки та надавши йому обумовлені кредитними договорами кошти у користування у повному обсязі. Так, позивач за заявками боржника своєчасно, в межах ліміту відновлювальної кредитної лінії, надавав кредитні кошти, що підтверджується виписками: № 53 за 17.10.2005р., № 58 за 01.11.2005р.; № 13 за 02.03.2006р.; № 8 за 01.02.2006р.; №2 за 05.01.2006р.; № 63 за 01.12.2005р. за кредитним договором №6.6.-64 від 14.10.2005р. та виписками: №60 за 20.12.2006р.; № 59 за 19.12.2006р.: № 58 за 13.12.2006р.; № 57 за 11.12.2006р.; № 61 за 25.12.2006р.; № 56 за 08.12.2006р. за кредитним договором № 7.1-46 від 07.12.2006р.

Починаючи з 25.03.2009 року ТОВ ВФ «Термоантрацит» не виконує належним чином свої зобов'язання щодо сплати відсотків за користування кредитами, а також з 01.06.2007р. не виконує належним чином зобов'язали своєчасного повернення кредиту за кредитним договором 1.

Неспроможність боржника ТОВ ВФ «Термоантрацит» виконувати взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами в свою чергу свідчила про погіршення його фінансового стану.

Таким чином, у зв'язку з виникненням несприятливих подій, передбачених підпунктами 1, 7 п. 5.1 ст. 5 кредитних договорів, позивач на підставі п. 5.4. ст. 5 кредитних договорів набув право вимагати від боржника достроково повернути кредит, а боржник зобов'язаний, незважаючи на положення п.6.1 кредитних договорів (графік повернення кредиту) , виконати таку вимогу позивача і повернути отримані кредити в повному обсязі разом із платою за кредити і штрафними санкціями, що підлягають сплаті боржником на користь позивача згідно кредитних договорів, у строк не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

На підставі вищевказаних пунктів кредитного договору позивач направив боржнику рекомендованими листами, на адресу, зазначену в кредитних договорах, повідомлення вих.№ 1450 від 14.08.2009р. про дострокове повернення кредиту за кредитним договором 1 та повідомлення № 1451 від 14.08.2009р. про дострокове повернення кредиту за кредитним договором 2.

Відповідно до умов кредитних договорів «всі повідомлення, що направляються сторонами одна одній згідно з кредитним договором., повинні бути здійснені в письмовій формі та будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони відправлені рекомендованим листом або доставлені особисто за вказаними адресами сторін. Жодної додаткової угоди стосовно зміни місцезнаходження сторін між банком та боржником ТОВ ВФ «Термоантрацит» укладено не було, також банк жодним іншим чином не був повідомлений про факт зміни адреси боржника. Таким чином, банк належним чином повідомив ТОВ ВФ "Термоантрацит" про необхідність виконання зобов'язань за кредитним договорами у повному обсязі та вважає боржника ТОВ ВФ «Термоантрацит» повідомленим з 23.08.2009р. (дата визначена шляхом додавання до дати направлення листа нормативного терміну його доставки, встановленого Наказом №1149 від 12.12.2007р. Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.12.2007р. за № 1383/14 650 (дата направлення Банком боржнику листів вих. № 1450 від 14.08.2009р. та вих. № 1450 від 14.08.2009р. - 18.08.2005г,, підтверджується відміткою поштового відділення на описі вкладення та датою відправлення на квитанції).

Таким чином, передбачений кредитним договором строк (3 банківські дні) на виконання вимоги банку достроково повернути кредити закінчився 27.08.2009р. Однак, в порушення вимог п. 5.4 ст. 5 кредитних договорів у вказаний вище строк ТОВ ВФ "Термоантрацит" не виконало законні вимоги банку достроково повернути всю суму кредитів та проценти за користування кредитами, у зв'язку з чим починаючи з 28.08.2009р. у боржника ТОВ ВФ "Термоантрацит» виникла прострочена заборгованість за основною сумою кредитів в повному обсязі, а саме за кредитним договором 1 у розмірі 406500 доларів США; за кредитним договором 2 у розмірі 233500 доларів США.

В подальшому боржник ТОВ ВФ "Термоантрацит" платежів в погашення кредитної заборгованості також не здійснював.

Таким чином, сума заборгованості боржника ТОВ ВФ "Термоантрацит" перед позивачем за основною сумою кредитів станом на 23.09.2009р. складає 640000,00 доларів США.

Крім того, пунктом 7.2. кредитних договорів встановлені наступні умови нарахування та сплати відсотків: 1)відсотки за користування кредитом нараховуються банком: за кредитним договором 1: за ставкою у розмірі 11,25 % річних із розрахунку 360 днів на рік (підпункт 7.2.1. кредитного договору 1); за кредитним договором 2: за ставкою у розмірі 11,55 % річних із розрахунку 360 днів на рік (підпункт 7.2.1. кредитного договору 2); 2)відсотки нараховуються щоденно на фактичну суму і за весь час користування кредитом (підпункт 7.2.4. кредитного договору 1, підпункт 7.2.3. кредитного договору 2); 3)нараховані відсотки повинні сплачуватися боржником щомісячно не пізніше 1 банківського дня, наступного за 24 числом кожного місяця (підпункт 7.2.5. кредитного договору 1, підпункт 7.2.3. кредитного договору 2).

Відсотки, нараховані за кредитними договорами за період з дати видачі кредиту по 25.03.2009р., боржник ТОВ ВФ "Термоантрацит" сплатив в повному об'ємі. Однак, починаючи з 25.03.20 9р. ТОВ ВФ "Термоантрацит" не виконує свої зобов'язання перед позивачем щодо сплати відсотків за користування кредитами.

Таким чином, сума заборгованості боржника ТОВ ВФ "Термоантрацит" перед позивачем за нарахованими та сплаченими відсотками за користування кредитами, згідно розрахунку станом на 23.09.2009р. складає 42610,57 доларів США, з яких за кредитним договором 1 - 26803,60 доларів США, за кредитним договором 2 - 15806,97 доларів США.

Загальна сума заборгованості ТОВ ВФ "Термоантрацит" перед позивачем за кредитними договорами № 6.6-64 від 14 жовтня 2005 року та № 7.1-4 6 від 07 грудня 2006 року станом на 23.09.2009р. склала 682610,57 доларів США, з яких заборгованість за основною сумою кредитів у розмірі 640000,00 доларів США (за кредитним договором 1 - 406500,00 доларів США; за кредитним договором 2 -233 500,00 доларів США), заборгованість за відсотками за користуванням кредитами у розмірі 42610,57 доларів США (за кредитним договором 1 - 26803,60 доларів США; за кредитним договором 2 - 15806,97 доларів США) .

Відповідно до умов пункту 1.2 статті 1, статті 2 договору поруки № 6.6-64/7.1-46 від 16 листопада 2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, а також, договорів поруки № 6.6-64/пор. 1 від 14 жовтня 2005 року та № 7.1-4 6/П від 07 грудня 2006 року, укладених між позивачем та відповідачем ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Ремо», які відповідають перед позивачем за виконання зобов'язань боржника в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, відсотків, комісій, неустойки.

У разі порушення боржником ТОВ ВФ "Термоантрацит" зобов'язань, що випливають з кредитних договорів, боржник ТОВ ВФ "Термоантрацит", відповідачі ОСОБА_2, ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» відповідають перед позивачем, як солідарні боржники, що означає право позивача, як кредитора, вимагати виконання зобов'язань в повному обсязі як від боржника, відповідачів разом, так і від кожного з них окремо (п.1.3 Договорів поруки).

У зв'язку з невиконанням боржником ТОВ ВФ "Термоантрацит" взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами щодо повернення основної суми кредитів та сплати відсотків за користування ними, на підставі п. 3.1. договорів поруки, позивач направив відповідачам ОСОБА_2., ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» рекомендованими листами на адреси, зазначені в договорах поруки, письмові вимоги щодо виконання зобов'язань за договорами поруки вих. № 1610 від 11.09.2009р., вих. № 1611 від 11.09.2009р., вих. № 1612 від 11.09.2009р. та вих. № 1613 від 11.09.2009р.

Відповідно до п. 7.3 договорів поруки "будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони відправлені рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу Сторін. Повідомлення вважається надісланим з дати його відправлення однією стороною іншій за адресою, зазначеною у цьому договорі. Сторона вважається такою, що знала про зміну адреси іншої сторони, виключно у разі укладення відповідної додаткової угоди до договору" Таких додаткових угод між позивачем та відповідачами ОСОБА_2, ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» укладено не було, а також позивач жодним іншим чином не був повідомлений про факт зміни адреси відповідачів.

Таким чином, позивач належним чином повідомив відповідачів про необхідність виконання зобов'язань за договорами поруки та вважає відповідачів повідомленими з 16.09.2009р.

Відповідно до п. 3.2. договорів поруки відповідачі, як поручителі, зобов'язані були виконати пред'явлені їм позивачем вимоги в повному обсязі в строк не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання вимоги, тобто в строк не пізніше 21.09.2009р.

Однак, відповідачі так і не виконали взятих на себе за договорами поруки зобов'язань перед позивачем.

Таким чином, розмір невиконаних відповідачами на користь позивача зобов'язань за договорами поруки станом на 23.09.2009р. включно становить 682 610,57 доларів США, з яких заборгованість за основною сумою кредитів у розмірі 640000, 00 доларів США (за кредитним договором 1 - 406500, 00 доларів США; за кредитним договором 2- 233500,00 доларів СІЛА), заборгованість за відсотками за користуванням кредитами у розмірі 42610,57 доларів США (за кредитним договором 1 - 26803,60 доларів США; за кредитним договором 2 -15806,97 доларів СІЛА).

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" № 15-93 від 19.02.1993р. індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На сьогоднішній день вимоги або будь-які обмеження відносно граничних сум і строків надання і одержання кредитів в іноземній валюті діючим законодавством не встановлені, у зв'язку з цим здійснення резидентами операцій з надання кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України (лист Національного банку України № 28-313/2178 від 29.05.2001р.).

Але, враховуючи вимоги до здійснення і функціонування банківської діяльності на підставі відповідної ліцензії. Позивач має банківську ліцензію № 8 та дозвіл № 8-1, видані Національним банком України 02.10.2006р., які дозволяють йому виконувати банківські операції, передбачені ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», в тому числі зазначені у пункті 3 частини 1 статті 47 цієї статті,а зміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (згідно статті 2 Закону, коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент).

Позивач при розрахунку судового збору, що підлягає до сплати за подання цієї позовної заяви, керується зокрема, Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» та Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою Наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993 р.

Враховуючи особливість позовних вимог позивача, яка випливає із сутності кредитних правовідносин між банком і клієнтом (які надають банкам можливість кредитувати як в національній так і в іноземній валюті), позовні вимоги за даним позовом складаються із вимог в іноземній валюті.

Відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993р. пункту 1 інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої з наказом Головної державної податкової інспекції України № 15 від 22.04.1993р. з позовів, що подаються до суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" у разі, коли розмір ставок державного мита передбачено в частинах неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці Національного банку України.

Таким чином, з метою дотримання всіх вимог закону відносно сплати судового збору за подання цієї заяви до суду позивач сплачує судовий збір в іноземній валюті (доларах США) з урахуванням встановлено Національним банком курсу долара США.

Еквівалент 1700,00 грн. у доларах США з урахуванням встановленого Національним банком курсу долара США (станом на 24.09.2009р. - 8,0068 грн за 1 долар США) становить 212,32 доларів США.

Таким чином, розмір судового збору за подання цієї позовної заяви до суду становить 212, 32 доларів США.

Позивач просить суд постановити рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_2, ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Ремо» заборгованість за договором поруки №6.6-64/7.1-46 від 16.11.2007р., №6.6-64/пор.1 від 14.10.2005р., №7.1-46/П від 07.12.2006р. у розмірі 682610,57 доларів США, судовий збір у розмірі 212,32 доларів США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом у розмірі 120 грн.

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Перший Український Міжнародний банк, ТОВ «Вуглепромислова фірма «Термоантрацит» про визнання недійсним: кредитного договору, договору поруки, зазначивши, що 14.10 2005 року між ТОВ ВКФ "Термоантрацит" Відповідач 2) та ЗАТ "ПУМБ" правонаступником якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» ( Відповідач 1) було укладено кредитний договір № 6.6-64 згідно якого ТОВ ВКФ "Термоантрацит" отримала кредит на поповнення оборотних коштів у сумі 600 000 ( шістьсот тисяч ) доларів США із сплатою 11,25 % річних та терміном погашення до 31 січня 2008 року. Згідно Додаткової Угоди №6 від 24.07.2008 року, залишок заборгованості ТОВ ВКФ "Термоантрацит" в сумі 436 500 ( чотириста тридцять шість п'ятсот тисяч) доларів США підлягає реструктурізації шляхом визначення нового графіку повернення кредиту. Згідно данної угоди строком повного погашення кредиту є 27.12.2010 року. 07.12.2006 року між ТОВ ВКФ "Термоантрацит" та ЗАТ "ПУМБ" було укладено кредитний договір № 7.1-46 згідно якого ТОВ ВКФ "Термоантрацит" отримала кредит на поповнення оборотних коштів у сумі 300 000 (триста тисяч ) доларів США із сплатою 11,55% річних та терміном погашення до 30 травня 2008 року. Згідно Додаткової Угоди №2 від 24.07.2008 року, залишок заборгованості в сумі 263 500 ( двісті шістьдесят три п'ятсот тисяч) доларів США підлягає реструктуризації шляхом визначення нового графіку повернення кредиту. Згідно даної угоди строком повного погашення кредиту є 25.11.2010 року. Згідно умов вищезазначених договорів Позичальник зобов'язується сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит в повному обсязі частинами відповідно до графіку у валюті кредиту, тобто в доларах США. З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань ТОВ ВКФ "Термоантрацит" за вищезазначеними кредитними договорами між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та фізичною особою ОСОБА_2 (Позивач) 16.11.2007р. було укладено договір поруки : за №6.6-64/7.1-46 ( із змінами згідно Додаткової угоди №1 від 24.07.2007р.), згідно якого останній несе солідарну відповідальність по зобов'язаннях Позичальника (Відповідача 2).

З цією ж метою за вищезазначеним и кредитними договорами між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ТОВ ВКФ "Ремо" були укладені договори поруки :14.10.2005р. за№6.6-64/пор., 27.05.2005р. за №6.5-41/пор.І, 07.12.2006р. за №7.1 -46/П.

Відповідачем 2 - ТОВ ВКФ "Термоантрацит" відповідно до умов вищезазначених договорів здійснювались платежі, у зв'язку з чим заборгованість за кредитними договорами склала 682 610, 57 доларів США. Позивач вважає, що Кредитний Договір №6.6-64 від 14.10.2005р. з додатковими угодами №1 від 28.10.2005р., № 2 від 03.04.2006р., №3 від 31.01.2007р., №4 від 30.03.2007р., №5 від 16.11.2007р., №6 від 24.07.2008р. та Кредитний Договір №7.1-46 від 07.12.2006р. з додатковими угодами №1 від 16.11.2007р., №2 від 24.07.2008р. укладені з порушенням норм діючого законодавства, у зв'язку з чим мають бути визнані недійсними. Підстави для визнання недійсними Кредитних Договорів №6.6-64 від 14.10.2005р., №7.1-46 від 07.12.2006р.: 1. Відсутність у сторін за договорами на момент їх укладення індівідуальної ліцензії Національного банку України, необхідність якої підтверджується наступним. У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у ( зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч. 2 ст.524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. За приписами статті 35 Закону України «Про національний банк України» гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Проте, навіть у такому разі грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України- гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням приписів, ст.4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. З ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов'язань грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. З Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України.

Згідно Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п. 1 ст. 3 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

У відповідності з підпунктами "а", "в" та "є" 30 травня 2007 р. N 200, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках:

-сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

-сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; -оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно підпункту 6.3 пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (виїзд) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 зазначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення "міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів.

Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Підпунктами "в", "г" пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно п. 5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст.5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Листом, від 02.06.2000 р. "Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", НБУ зазначає наступне: "...наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст.5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ... ".

При укладені між ЗАТ "ПУМБ" та ТОВ ВКФ "Термоантрацит" вищезазначених кредитних договорів у сторін була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконані кредитного договору.

Позивач на момент укладення договору поруки також не мав такої ліцензії. За таких обставин, погашення Позивачем, як солідарним боржником, кредиту на умовах вищезазначених договорів ( а саме в доларах США) суперечить вимогам діючого законодавства.

Таким чином, при укладені кредитного договору №6.6-64 від 14.10.2005р. та кредитного договору №7.1-46 від 07.12.2006р. сторонами ( ЗАТ "ПУМБ" та ТОВ ВКФ "Термоантрацит")було порушено: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України N 2346-ПІ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" , згідно якої надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, а також використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.2. Порушення при укладені спірних договорів принципу справедливості - одного з принципів цивільно-правових відносин. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). На день укладення спірних договорів іноземний курс валют станови 1долар США 5,05 грн., та на сьогоднішній день становить 1долар США=8,00 грн. Отже, існує істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла. Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, банк перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Оскільки Позивач несе солідарну з Відповідачем 2 відповідальність по зобов'язанням за кредитними угодами №6.6-64 від 14.10.2005р та №7.1-46 від 07.12.2006р. його права також порушені. За приписами ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.І ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 227 ЦК України встановлено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії),може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі ст. 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятись як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочииом порушеної її права чи законн інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Оскільки договір Поруки №6.6-64/7.1-46 від 16.11.2007р. ( із змінами згідно Додаткової угоди №1 від 24.07.2007р.) був укладений у якості забезпечення виконання Кредитних Договорів №6.6-64 від 14.10.2005р., №7.1-46 від 07.12.2006р. і є похідним договором (із договору кредиту) то недійсність основного зобов'язання ( Кредитних Договорів №6.6-64 від 14.10.2005р., №7.1-46 від 07.12.2006р.) спричиняє недійсність правочинів щодо його забезпечення - договору поруки №6.6-64/7.1-46, 24.07.2007р. (із змінами Згідно Додаткової угоди №1 від 24.07.2007р.) , поручителем за яким виступає ОСОБА_2 1.1, та договорів поруки від 14.10.2005р. за №6.6 -64/пор., 27.05.2005р. за №6.5-41/пор.І, 07.12.2006р. за №7.1-46/П поручителем за яким виступає ТОВ ВКФ "Ремо" ( у випадку відсутності зобов'язання відсутнє забезпечення його виконання).

Позивач просить суд визнати недійсним кредитний договір №6.6-64 від 14.10.2005р., укладений між ЗАТ "ПУМБ" та ТОВ ВКФ "Термоантрацит".

Визнати недійсним кредитний договір №7.1-46 від 07.12.2006р., укладений між ЗАТ "ПУМБ" та ТОВ ВКФ "Термоантрацит".

Визнати недійсним договір поруки №6.6-64/7.1-46 від 16.11.2007р., укладений між ЗАТ "ПУМБ" та ОСОБА_2

Визнати недійсним договір поруки від 14.10.2005р. за №6.6-64/пор., укладений між ЗАТ "ПУМБ" та ТОВ ВКФ "Ремо".

Визнати недійсним кредитний договір від 27.05.2005р. за №6.5 -41/пор.І, укладений між ЗАТ "ПУМБ" та ТОВ ВКФ "Ремо".

Визнати недійсним кредитний договір від 07.12.2006р. за №7.1-46/П, укладений між ЗАТ "ПУМБ" та ТОВ ВКФ "Ремо".

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, наполягав на задоволенні позову, повністю підтримав позовні вимоги та просить суд стягнути з ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю ВКФ «Ремо»заборгованість перед позивачем за кредитними договорами № 6.6-64 від 14 жовтня 2005 року та № 7.1-4 6 від 07 грудня 2006 року станом на 23.09.2009р. склала 682610,57 доларів США, з яких заборгованість за основною сумою кредитів у розмірі 640000,00 доларів США (за кредитним договором 1 - 406500,00 доларів США; за кредитним договором 2 -233 500,00 доларів США), заборгованість за відсотками за користуванням кредитами у розмірі 42610,57 доларів США (за кредитним договором 1 - 26803,60 доларів США; за кредитним договором 2 - 15806,97 доларів США).

Зустрічний позов ОСОБА_2 представник позивача не визнав, вважає позов необґрунтованим, просить відмовити у задоволенні позову. Представник позивача оголосив письмові заперечення, в яких вказав:

1. Щодо безпідставності та необґрунтованості тверджень Позивача про невідповідність укладеного з Банком Кредитного договору чинному законодавству.

Укладення кредитних договорів в іноземній валюті регулюють норми спеціального законодавства, в зв'язку з чим немає підстав застосовувати до кредитних договорів в іноземній валюті положення загальних норм про зобов'язання, як це робить у своєму зустрічному позові Позивач (зокрема ч. 1 ст. 192, ч. 1 та ч. 2 ст. 533, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 189, перше речення ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, які є загальними нормами про зобов'язання) (зазначене підтверджується численною судовою практикою розгляду як цивільних, так і господарських справ, зокрема Постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року N 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів ", Висновком науково-правової експертизи Інституту держави права ім. В.М. Корецького щодо правових підстав надання кредитів в іноземній валюті від 08.11.2006 р. та ін.).

Частиною 2 ст. 192 Цивільного кодексу України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогоднішній день встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі за текстом - Декрет), який має силу та статус закону.

Згідно ст. 2 Декрету резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції (в т.ч. операції, пов'язані з переходом права власності на іноземну валюту та зобов'язання, предметом яких є іноземна валюта) з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Підпункт «в» пункту 4 статті 5 Декрету передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Крім того, ст. 11 Декрету передбачено, що Національний банк України у сфері валютного регулювання видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України. Також відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України " Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, до компетенції якої зокрема належить: видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275, наданий банку Національним банком України письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з Декретом.

Згідно п.2.3. вказаного вище Положення за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати в тому числі операції з валютними цінностями, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

При цьому, відповідно до ст. 5 Декрету одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції.

Згідно ст. ст. 47 і 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність ", розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик віднесено до кредитної операції.

Під коштами в Законі України "Про банки і банківську діяльність " розуміються як гроші у національній валюті, та і у іноземній валюті чи їх еквівалент (ст. 2).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність " банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Підставою виникнення зобов'язання є в тому числі і договори (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 208 та ст. 1055 Цивільного кодексу України та ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність " кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником в письмовій формі.

З вищевикладеного випливає, що у кредитному договорі в іноземній валюті зобов'язанню банку надати кредит кореспондують декілька зобов'язань позичальника, а саме: повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та сплатити інші збори. Зазначені зобов'язання не можна розглядати окремо, так як тільки разом вони (у сукупності) складають зміст поняття "банківського кредиту ".

Крім того, у Положенні про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаються.

Відповідно до п. 1.5 зазначеного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється в тому числі якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Також, відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492 поточні рахунки в іноземній валюті як юридичних, так і фізичних осіб використовуються без будь-яких обмежень для погашення кредитів в іноземній валюті (у тому числі процентів, комісійних, неустойки) (п.5.4. та п.7.13.).

Крім того, Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року №281, передбачено право фізичних та юридичних осіб купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі: заяви про купівлю іноземної валюти та оригіналу кредитного договору (договору позики), що підтверджує потребу виконання юридичною/фізичною особою зобов'язань в іноземній валюті (включаючи проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо), та його копії.

Відповідно до п 1.8. глави1 розділу 3 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 255, нарахування процентних доходів (витрат), амортизація дисконту (премії) за фінансовими інструментами в іноземній валюті здійснюються в тій валюті, у якій обліковується пов'язаний з ними фінансовий інструмент.

У відповідності зі всіма зазначеними вище вимогами чинного законодавства Національним банком України Закритому акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний банк " було надано Банківську ліцензію № 8 від 02.10.2006 р. та Дозвіл № 8-1 від 02.10.2006 р. з Додатком до Дозволу № 8-1 від 02.10.2006 р. (додаються), якими передбачено право Відповідача на здійснення валютних операцій, в тому числі операцій щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Вказані документи були чинні на момент укладення вищезазначених Кредитних договорів.

Аналогічні ліцензія і дозвіл були видані і правонаступнику Закритого акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк " - ПАТ "Перший Український Міжнародний банк» ", які є чинними і на теперішній час.

За порушення валютного законодавства (правил валютного регулювання і валютного контролю) Національним банком України застосовуються відповідні міри відповідальності (санкції), що передбачено ст. 16 Декрету та ст. 44 Закону України "Про Національний банк України ".

В період діяльності Відповідача Національним банком України було проведено численні перевірки щодо дотримання вимог чинного валютного законодавства України, під час яких не було виявлено жодного порушення в частині укладення кредитних договорів в іноземній валюті.

На підставі вищевикладеного можна зробити однозначний висновок, що Відповідач мав та має достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті (у валюті договору) та приймати таке виконання в іноземній валюті (валюті договору), як в сумі основного боргу (кредиту), так і процентів за користування кредитом, а позичальник зобов'язаний виконувати зобов'язання належним чином відповідно до умов кредитного договору.

Твердження Позивача стосовно укладення Кредитних договорів з порушенням принципів розумності та справедливості вважаємо необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на власний розсуд сторін і погоджені ними. Отже, Відповідач 2 при укладенні Кредитних договорів був ознайомлений та згоден зі всіма умовами цих договорів, факт підписання Відповідачем 2 Кредитних договорів однозначно свідчить про його згоду з умовами договорів, в тому числі з обов'язком Відповідача 2 (Позичальника за Кредитними договорами) нести усі валютні ризики під час виконання зобов'язань за Кредитними договорами. Зазначене підтверджується в тому числі й тим, що ТОВ ВФ «Термоантрацит» на протязі чотирьох років з моменту укладення договорів належним чином здійснював погашення кредитів та виконував всі умови договорів стосовно сплати процентів за користування кредитом. Таким чином, можна стверджувати, що на момент укладення Кредитних договорів ТОВ ВФ «Термоантрацит» вважав умови Кредитних договорів справедливими, розумними та законними.

Таким чином, твердження Позивача про невідповідність укладених з Відповідачем 2 Кредитних договорів положенням чинного законодавства є безпідставними, Кредитні договори №6.6-64 від 14 жовтня 2005 року та № 7.1-46 від 07.12.2006 року повністю відповідають вимогам чинного законодавства України, в зв'язку з чим позовні вимоги Позивача про визнання вказаних Кредитних договорів недійсними на підставі їх невідповідності діючому законодавству не підлягають задоволенню.

2. Щодо безпідставності та необґрунтованості вимог Позивача про визнання недійсними Договорів поруки.

Як видно з зустрічною позовної заяви, єдиною підставою, якою Позивач обґрунтовує свою вимогу щодо визнання недійсними укладеними між Позивачем та Третьою особою з Банком Договорів поруки, є недійсність основного зобов'язання (зобов'язань за Кредитними договорами).

Однак, як було зазначено вище, Кредитні договори, укладені між ТОВ ВФ «Термоантроцит» та Банком, повністю відповідають всім вимогам чинного законодавства і підстав для визнання Кредитних договорів недійсними на сьогоднішній день немає.

Отже, на сьогодні відсутні й підстави для визнання недійсними Договорів поруки.

Таким чином, вимоги Позивача про визнання недійсними укладених з Банком Кредитних договорів та Договорів поруки є безпідставними, необґрунтованими та такими, що порушують права та інтереси Банку, в зв'язку з чим зазначені вимоги не підлягають задоволенню.

Представник відповідача ТОВ ВФ «Термоантрацит» у судовому засіданні зустрічний позов не визнав, просить відмовити у його задоволенні,пояснив, що на підставі Ухвали господарського суду Луганської області від 07.06.2010 року суд визнав боржника «ТОВ ВФ «Термоантрацит» банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, тобто до 01.02.2011 року.

У подальшому представник відповідача ТОВ ВФ «Термоантраци»т надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, на підставі наявних у у справі матеріалів.

Представник відповідача ОСОБА_2 просить суд відмовити у задоволенні позивних вимог ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» в повному обсязі, повністю підтримала зустрічний позов.

Третя особа по справі - представник ТОВ «Виробничо- комерційна фірма «Ремо» позовні вимоги ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» позов не визнав, просить відмовити у задоволенні позову, повністю підтримує зустрічний позов ОСОБА_2

Суд, вислухавши сторони, третю особу, дослідивши матеріали справи, вважає позов ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_2, ТОВ «Виробничо- комерційна фірма «Ремо» про стягнення заборгованості по кредитному договору обґрунтованим, підлягає задоволенню, зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», ТОВ «Вуглепромислова фірма «Термоантрацит» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки- необгрун тованим та не підлягаючим задоволенню з наступних підстаів.

Згідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти, (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 ЦК України обов'язок повинен виконуватися належним чином згідно умов договору та вимогам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з п.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику та згідно зі ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і поряд одержання процентів встановлюється договором.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний поверну позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначе родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої сам якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимага дострокового повернення частини позики, що залишилися, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, поручитель за договором пору: поручається перед кредитором боржника за виконання ним своїх зобов'язані Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Згідно ст.192 ЦК України, ст. ЗУ Закону України «Про платіжні систєми та переказ коштів в Україні» законним платіжним засобом в Україні є гривня ; грошова одиниця України (національна валюта).

Стаття 533 ЦК України встановлює загальне правило про виконані грошових зобов'язань у гривнях. Використання ж іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Судом встановлено, що згідно з копією кредитного договору №6.6-64 від 14.10.2005р. ЗАТ з іноземними інвестиціями та участю українського капіталу «Перший Український Міжнародний банк» та ТОВ ВФ «Термоантрацит» уклали договір про те, що банк зобов'язується надати ТОВ ВФ «Термоантрацит» кредит у сумі 600000,00 доларів США, а ТОВ ВФ «Термоантрацит» щомісячно, починаючи з 30.11.2006р. по 31.01.2008р. включно, сплачувати суму основного кредиту по 40000,00 доларів США та проценти за користування кредитом. Відсоткова ставка по кредиту встановлюється у розмірі 11,25 % річних.

Згідно з копією кредитного договору №7.1-46 від 07.12.2006р. ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ТОВ ВФ «Термоантрацит» уклали договір про те, що банк зобов'язується надати ТОВ ВФ «Термоантрацит» кредит у сумі 300000,00 доларів США, а ТОВ ВФ «Термоантрацит» щомісячно, починаючи з 28.12.2007р. по 31.01.20082008р. включно, сплачувати суму основного кредиту по 25000,00 доларів США, та з 29.02.2008р. по 30.05.2008р. включно сплачувати суму основного кредиту по 62500,00 доларів США, та проценти за користування кредитом. Відсоткова ставка по кредиту встановлюється у розмірі 11,55 % річних.

Судом встановлено, що ТОВ ВФ «Термоантрацит» дійсно отримав кредит від ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» у розмірі 600000,00 долар США.

Згідно довідки розрахунку заборгованість за кредитними договорами №6.6-64 від 14.10.2005р., №7.1-46 від 07.12.2006р. станом на 23.09.2009 становить 682610,57 доларів США, а саме заборгованість за кредитним договором N6.6-64 від 14.10.2005р. становить 406500,00 доларів США, заборгованість відсотками за користуванням кредитом становить 26803,60 доларів США заборгованість за кредитним договором №7.1-4 6 від 07.12.2006р р. становить 233500,00 доларів США, заборгованість за відсотками за користуванням кредит-становить 15806,97 доларів США.

Згідно копії договору поруки № 6.6-64/7.1-46 від 16.11.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, за яким ОСОБА_2: поручається перед кредитором за виконання ТОВ ВФ «Термоантрацит» зобов'язань, вказаних в договорі, а також відповідає перед кредитором за виконані зобов'язання ТОВ ВФ «Термоантрацит» в повному обсязі та відповідає в тому обсязі, що й ТОВ ВФ «Термоантрацит», включаючи сплату основного боргу; процентів, комісій, неустойки. У разі порушення ТОВ ВФ «Термоантрацит» зобов'язання, ТОВ ВФ «Термоантрацит» і ОСОБА_2 відповідають перд кредитором,як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконаня зобов'язання в повному обсязі як від ТОВ ВФ «Термоантрацит» і ОСОБА_2 разом, так і від кожного з них окремо.

Крім того, згідно копії договору поруки № 6.6-64/пор.1 в: 14.10.2005р., №7.1.-46/п від 07.12.2006р. укладеного між позивачем з відповідачем ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Ремо», за яким ТОВ «Виробниче комерційна фірма «Ремо» поручається перед кредитором за виконання ТОВ ВФ «Термоантрацит» зобов'язань, вказаних в договорі, а також відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання ТОВ ВФ «Термоантрацит» в повному обсязі відповідає в тому обсязі, що й ТОВ ВФ «Термоантрацит», включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки. У разі порушення ТОВ ВФ «Термоантрацит» зобов'язання, ТОВ ВФ «Термоантрацит» і ТОВ «Виробниче комерційна фірма «Ремо» відповідають кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі від ТОВ ВФ «Термоантрацит» і ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» разої так і від кожного з них окремо.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», ТОВ «Вуглепромислова фірма «Термоантрацит» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 192 Цивільного кодексу України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч.2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогоднішній день встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі за текстом - Декрет), який має силу та статус закону.

Згідно ст. 2 Декрету резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції (в т.ч. операції, пов'язані з переходом права власності на іноземну валюту та зобов'язання, предметом яких є іноземна валюта) з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Підпункт «в» пункту 4 статті 5 Декрету передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. На сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до ст. 11 Декрету: Національний банк України у сфері валютного регулювання видає обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про Національний банк України ": Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль, до компетенції якої зокрема належить: видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій; видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275, наданий банку Національним банком України письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення банком валютних операцій згідно з Декретом.

Згідно п.2.3. вказаного вище Положення за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати в тому числі операції з валютними цінностями, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до ст. 5 Декрету: одержання ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції.

Згідно ст. ст. 47 і 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність ", розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик віднесено до кредитної операції.

Під коштами в Законі України "Про банки і банківську діяльність " розуміються як гроші у національній валюті, та і у іноземній валюті чи їх еквівалент (ст. 2).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність " банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Підставою виникнення зобов'язання є в тому числі і договори (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 208 та ст. 1055 Цивільного кодексу України та ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність " кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником в письмовій формі.

Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483, визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаються.

Відповідно до п. 1.5 зазначеного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється в тому числі якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492, поточні рахунки в іноземній валюті як юридичних, так і фізичних осіб використовуються без будь-яких обмежень для погашення кредитів в іноземній валюті (у тому числі процентів, комісійних, неустойки) (п.5.4. та п.7.13.).

Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10 серпня 2005 року №281, передбачено право фізичних та юридичних осіб купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов'язань за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі: заяви про купівлю іноземної валюти та оригіналу кредитного договору (договору позики), що підтверджує потребу виконання юридичною/фізичною особою зобов'язань в іноземній валюті (включаючи проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо), та його копії.

Відповідно до п 1.8. глави1 розділу 3 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року N 255, нарахування процентних доходів (витрат), амортизація дисконту (премії) за фінансовими інструментами в іноземній валюті здійснюються в тій валюті, у якій обліковується пов'язаний з ними фінансовий інструмент.

Судом встановлено, що Національним банком України Закритому акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний банк " було надано Банківську ліцензію № 8 від 02.10.2006 р. та Дозвіл № 8-1 від 02.10.2006 р. з Додатком до Дозволу № 8-1 від 02.10.2006 р., якими передбачено право відповідача на здійснення валютних операцій, в тому числі операцій щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Вказані документи були чинні на момент укладення вищезазначених Кредитних договорів.

Аналогічні ліцензія і дозвіл були видані і правонаступнику Закритого акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк " - ПАТ "Перший Український Міжнародний банк» ", які є чинними і на теперішній час.

За порушення валютного законодавства (правил валютного регулювання і валютного контролю) Національним банком України застосовуються відповідні міри відповідальності (санкції), що передбачено ст. 16 Декрету та ст. 44 Закону України "Про Національний банк України ".

Судом встановлено, що відповідач мав та має достатні юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а також право вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті (у валюті договору) та приймати таке виконання в іноземній валюті (валюті договору), як в сумі основного боргу (кредиту), так і процентів за користування кредитом, а позичальник зобов'язаний виконувати зобов'язання належним чином відповідно до умов кредитного договору.

Твердження позивача стосовно укладення Кредитних договорів з порушенням принципів розумності та справедливості суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

У відповідності до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на власний розсуд сторін і погоджені ними. Відповідач 2 при укладенні Кредитних договорів був ознайомлений та згоден зі всіма умовами цих договорів, факт підписання Відповідачем 2 Кредитних договорів однозначно свідчить про його згоду з умовами договорів, в тому числі з обов'язком Відповідача 2 (Позичальника за Кредитними договорами) нести усі валютні ризики під час виконання зобов'язань за Кредитними договорами. Зазначене підтверджується в тому числі й тим, що ТОВ ВФ «Термоантрацит» на протязі чотирьох років з моменту укладення договорів належним чином здійснював погашення кредитів та виконував всі умови договорів стосовно сплати процентів за користування кредитом. На момент укладення Кредитних договорів ТОВ ВФ «Термоантрацит» вважав умови Кредитних договорів справедливими, розумними та законними.

Таким чином, твердження Позивача про невідповідність укладених з Відповідачем 2 Кредитних договорів положенням чинного законодавства є безпідставними, Кредитні договори №6.6-64 від 14 жовтня 2005 року та № 7.1-46 від 07.12.2006 року повністю відповідають вимогам чинного законодавства України, в зв'язку з чим позовні вимоги Позивача про визнання вказаних Кредитних договорів недійсними на підставі їх невідповідності діючому законодавству не підлягають задоволенню.

Кредитні договори, укладені між ТОВ ВФ «Термоантроцит» та Банком, повністю відповідають всім вимогам чинного законодавства і підстав для визнання Кредитних договорів недійсними на сьогоднішній день немає.

Суд вважає стягнути з ОСОБА_2 та ТОВ ВКФ «Ремо» солідарно на користь судовий збір у сумі 212,32 дол. США, та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. відповідно до ст.. 88 ЦПК України.

На підставі ст. ст. 509 ч.З, 526, 551 ч.З, 553, 625, 1048-1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 10,11,15,60,88,212-215,223 ЦПК України, суд,-

ВИРИШИВ

Позов Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк»» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в м. Луганську до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» про стягнення суми заборгованості за договором поруки задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Ремо» на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в особі філії публічного акціонерного товариства»Перший Український Міжнародний банк» в м. Луганську, код ЄДРПОУ 24857596, рахунок 2909957 у філфї ЗАТ ПУМБ у м.Луганську, МФО 304966 заборгованість за договорами поруки №6.6-64/7.1-46 від 16.11.2007р., №6.6-64/пор.1 від 14.10.2005р., №7.1.-46/п від 07.12.2006р. у розмірі 682610,57 доларів США, судовий збір у розмірі 212,32 доларів США, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи Свердловським міським судом у розмірі 120 грн.

У позові ОСОБА_2 до ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», ТОВ «Вуглепромислова фірма «Термоантрацит» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки відмовити за необґрунтованістю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Луганської області через Свердловський міський суд Луганської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: