ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2006                                                                                   Справа № 4/11  

  

           Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:       

головуючий  –суддя Науменко І.М.,

судді –Голяшкін О.В. (доповідач), Білецька Л.М.,

секретар судового засідання –Клименко Ю.І.,

за участю представників сторін:

від позивача –не з’явився;

від відповідача –Москаленко Д.Е., довіреність від 12 лютого 2006 року б/н;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Помічнянський елеватор”, м.Помічна Добровеличківського району Кіровоградської області

на постанову господарського суду Кіровоградської області від 13 квітня 2006 року у справі № 4/11

за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Кіровоград

до Відкритого акціонерного товариства “Помічнянський елеватор”, м.Помічна Добровеличківського району Кіровоградської області

про стягнення 18680 грн.37 коп., -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2006 року позивач –Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду з позовом до відповідача –ВАТ “Помічнянський елеватор” про стягнення 18680 грн.37 коп. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 13 квітня 2006 року у справі № 4/11 (суддя Хилько Ю.І.) позов задоволено. З відповідача –ВАТ “Помічнянський елеватор” на користь позивача стягнуто суму штрафних санкцій в розмірі 18680 грн.37 коп.

При винесенні постанови господарський суд виходив із недодержання відповідачем встановленого законом нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів і несплати штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів у 2004 році.

Не погодившись з вказаною постановою відповідач –ВАТ “Помічнянський елеватор”, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні висновків обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.   

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про застосування ним у 2004 році заходів по працевлаштуванню інвалідів і виконання ним вимог закону щодо повідомлення органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для працівників-інвалідів, проте уповноваженими органами та організаціями інваліди для працевлаштування не направлялись. Також відповідач вказує на пропуск Фондом встановлених ст.250 ГК України строків застосування і стягнення адміністративно-господарських санкцій. Крім цього, відповідач посилається на те, що фактична кількість працевлаштованих інвалідів у 2004 році дорівнює 5 осіб.

Позивач –Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, постанову господарського суду вважає законною і обґрунтованою, просить залишити її без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. У відповіді на апеляційну скаргу зазначає про невиконання відповідачем вимог закону щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та правомірність стягнення штрафних санкцій.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.  

          

У відповідності зі ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Як встановлено ч.1 ст.20 Закону, підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

26 січня 2005 року відповідачем ВАТ “Помічнянський елеватор” до Кіровоградського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів поданий Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік /а.с.6/, відповідно до якого  відповідач у 2004 році, відповідно до 4% нормативу при загальній чисельності працюючих 168 осіб, повинен був створити 7 робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Фактично на ВАТ “Помічнянський елеватор” працювало 4 інваліда.

У зв’язку з цим відповідач, на підставі ч.1 ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, з урахуванням розмірів фонду оплати праці –1046,1 тис.грн., середньої заробітної плати –6227 грн. та кількості нестворених робочих  місць для забезпечення працевлаштування інвалідів –3 одиниці, повинен сплатити штраф у розмірі 18681 грн.

Факт невідповідності кількості створених робочих місць для інвалідів та кількості працюючих інвалідів на підприємстві нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст.19 Закону України “Про основи соціальної захище ності інвалідів в Україні”, та розмір нарахованого штрафу відповідачем не оспорюється.

Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідач –ВАТ “Помічнянський елеватор”, обов’язок по сплаті штрафу не виконав, у зв’язку з чим позивач –Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми штрафу.

Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача несплачених останнім сум штрафних санкцій.

Діючим законодавством встановлюється обов’язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами штрафних санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення (забезпечення) робочих місць для інвалідів.

Таким чином, кожне підприємство (об’єднання), установа чи організація зобов’язано створити (забезпечити, пристосувати) відповідно до нормативу робочі місця або вжити відповідні заходи для можливого працевлаштування інвалідів.

Як визначено п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314, робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда, у відповідності з п.3 Положення, вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до п.5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; запроваджують у разі потреби посади інструкторів-перекладачів для роботи з глухими працівниками; розробляють і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів. Це також закріплено в п.10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, де зазначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

В той же час, державна служба зайнятості, на яку покладено реалізацію державної політики зайнятості населення, має право направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, лише при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) (п.1 ст.18, ч.2 ст.19 Закону України “Про зайнятість населення”). Відповідно до п.4 ст.20 Закону України “Про зайнятість населення” підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій).

Відповідно до п.2.1 розділу 2 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 06 липня 1998 року № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 липня 1998 року за № 464/2904, при наявності вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, зокрема інвалідів, у графі 4 (з графи 2) звіту за формою № 3-ПН можливість їх працевлаштування повинна зазначатись окремо під шифром 14. Форма державної статистичної звітності № 3-ПН є місячною.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у 2004 році звіт за формою № 3-ПН подавався лише один раз –станом на 05 листопада 2004 року /а.с.42/. Доказів щомісячного направлення цієї звітності відповідачем не надано.

Таким чином, у органів працевлаштування була відсутня інформація про вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів, у зв’язку з чим вони взагалі не могли направити інвалідів для працевлаштування на підприємство відповідача.

Відповідачем також не надано доказів, що ним були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів у встановленій кількості, розроблена і затверджена інструкція про робоче місце інваліда, також не надано доказів того, що відповідачем затверджувались заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві, доказів затвердження Положення про робоче місце інваліда та доказів проведення атестації робочого місця, наявності у відповідача комісії по атестації робочих місць інвалідів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що саме відповідач не прийняв належних заходів відповідно до вимог закону щодо забезпечення дотримання нормативу з працевлаштування інвалідів.

Судова колегія визнає необґрунтованими посилання відповідача в апеляційній скарзі на сплив встановлених ст.250 ГК України строків застосування та стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Згідно цієї норми адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Встановлений ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” штраф за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначається підприємствами самостійно в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне не зайняте інвалідом робоче місце і вважається застосованим при поданні річного звіту за формою № 10-ПІ, а відповідно до п.4 Порядку сплати штрафних санкцій підлягає сплаті підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, що настає за звітним.

Таким чином, штраф за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів до відповідача вже застосований, а тому положення ст.250 ГК України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій на спірні правовідносини не розповсюджуються.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи і що підтверджено сторонами, протягом 2004 року на ВАТ “Помічнянський елеватор” працювало 5 інвалідів /а.с.6 зв./ - Степаненко С.І., Панасюк О.П., Лозова В.М., Панасенко В.Д., Березовська О.В., а оскільки відповідно до встановленого ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативу відповідач повинен створити 7 місць для працевлаштування інвалідів, сума штрафних санкцій повинна розраховуватись виходячи із 2 (двох) нестворених робочих місць і має дорівнювати 12453 грн.58 коп. (2 х 6226 грн.79 коп.).

За такими обставинами постанова господарського суду, у зв’язку з невідповідністю виклеєних в ній висновків обставинам справи, підлягає зміні із зменшенням суми стягнутих штрафних санкцій.

Керуючись ст.ст.160, 167, 201, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Помічнянський елеватор” задовольнити частково.

Постанову господарського суду Кіровоградської області від 13 квітня 2006 року у справі № 4/11 змінити.

Частину першу і другу резолютивної частини постанови викласти в наступній редакції:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Помічнянський елеватор” на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі 12453 грн.58 коп., а також на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 3 грн.40 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі.

Головуючий                                                                                              І.М.Науменко

Судді                                                                                                          О.В.Голяшкін

         

                                                                                                                                      Л.М.Білецька

З оригіналом згідно

Провідний спеціаліст                                             О.В.Водопоєнко