ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" травня 2012 р. м. Київ К/9991/8104/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого: судді-доповідача Темкіжева І.Х.,
суддів: Лосєва А.М., Нечитайла О.М.,
при секретарі судового засідання: Альошиної Г.А.,
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_2, представник, довіреність № 2-1 від 04.01.2012 р.,
відповідача -не з`явився, про час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову господарського суду Полтавської області від 12.12.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екометан»до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Полтавської області від 12.12.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суд від 27.10.2011 р., адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Екометан»(далі -ТОВ «Екометан», позивач) до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі -ДПІ у м. Полтаві. відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000732310/0 від 31.07.2006 р. задоволений в повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач, ДПІ у м. Полтаві, звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
ТОВ «Екометан»надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій -без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2012 р. за касаційною скаргою ДПІ у м. Полтаві відкрито касаційне провадження, розгляд справи призначений у судовому засіданні на 16.05.2012 р. (ухвала суду від 23.04.2012 р.).
15.05.2012 р. від скаржника, ДПІ у м. Полтаві, надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги без участі представника ДПІ у м. Полтаві.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у м. Полтаві не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Полтаві проведено невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2005 року, за результатами якої складено акт № 338/23-8/32635606 від 14.07.2006 р.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000732310/0 від 31.07.2006 р., яким ТОВ «Екометан»зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005 року на суму 10 448,00 грн. та нараховано штрафні санкції у сумі 5 224,00 грн.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у результаті чого ТОВ «Екометан» завищено заявлену до відшкодування з бюджету суму ПДВ за квітень 2005 року на суму 10 448,00 грн.
Підставою для таких висновків податкового органу стало встановлення порушення позивачем при визначені різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, а саме: за результатами зустрічних перевірок за період з серпня 2004 року по квітень 2005 року не було підтверджено нарахування та сплату податку на додану вартість по ланцюгу ТОВ «Екометан»- товариство з обмеженою відповідальністю «Автокомплект»(далі - ТОВ «Атомкомплект») -приватне підприємство «Сіллар -Авто» (далі - ПП «Сіллар -Авто»), оскільки господарські операції позивач здійснював з ТОВ «Атомкомплект»та ПП «Сіллар -Авто», свідоцтво платника ПДВ якого було анульовано на підставі рішенням місцевого суду Ворошиловського району м. Донецька від 21.10.2004 р., яким установчі документи ПП «Сіллар -Авто»визнано недійсними та юридичну особу останнього припинено. Відповідно, податкова накладна № б/н від 29.10.2004 р. отримана ТОВ «Автокопмлект» від ПП «Сіллар-Авто», яке на дату виписки не мало права виписувати податкові накладні. Таким чином, контрагентами позивача не було сплачено до бюджету відповідних податкових зобов'язань з податку на додану вартість, відтак, з урахуванням відсутності надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету, на думку податкової інспекції у позивача відсутнє право на відшкодування такого податку.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Екометан», суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит -сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Положенням пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з приписами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначаються як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Екометан»відповідно до умов договору на виконання робіт від 02.08.2004 р. № 02/08 сплатив платіжним дорученням № 13 від 20.08.2004 р. ТОВ «Автокомплект»стовідсоткову передоплату в розмірі 72000 грн., у т.ч. 12000 грн. податку на додану вартість, за поставку обладнання, монтаж та пусконалагоджувальні роботи ТОВ «Автокомплект». На підтвердження проведеної господарської операції позивачеві видано податкову накладну № 130 від 20.08.2004 р., видаткову накладну № аt-0000437 від 29.10.2004 р. та сторонами складено акт прийому-здачі виконаних робіт від 29.10.2004 р.
Відповідно до статті 10 Закону №168/97-ВР та статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам.
За змістом наведених законодавчих норм та виходячи із правового змісту поняття бюджетного відшкодування, суди попередніх інстанцій дійшли аргументованих висновків, що доводи податкового органу про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, не знаходять свого підтвердження, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, а будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку-покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що чинне податкове законодавство України не ставить у залежність право платника ПДВ на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) іншого суб`єкта господарювання, зокрема того, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Зазначені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії, зокрема, викладених у постановах Верховного Суду України № 21-47а10 від 31.01.2011 р., № 21-573во10 від 01.06.2010 р.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Полтавської області від 12.12.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суд від 27.10.2011 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.Х. Темкіжев
Судді А. М. Лосєв
О. М. Нечитайло