Справа №2-435/12 Головуючий у суді у 1 інстанції - Оснач

Номер провадження 22-ц/1890/1067/12 Суддя-доповідач - Лузан

Категорія - 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Лузан Л. В.,

суддів - Дубровної В. В., Маслова В. О.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 10 квітня 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 10 квітня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог з тих підстав, що висновки суду не відповідають обставинам справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

ОСОБА_1 з 05 грудня 2000 року перебував у трудових відносинах з відповідачем.

05 серпня 2011 року позивач подав роботодавцю заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником трудового законодавства. 05 серпня 2011 року, тобто цього ж дня, ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням, за ст. 38 КЗпП України.

Не погоджуючись з підставою звільнення, ОСОБА_1 звернувся до Ямпільського районного суду з позовом про зміну формулювання причини звільнення стягнення сум, які були належні йому до виплати у день звільнення, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Ямпільського районного суду від 24 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 05 січня 2012 року, позов ОСОБА_1 був задоволений. Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 і визнано його звільненим за власним бажанням у зв'язку з невиконанням законодавства про працю, за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Зобов'язано відповідача внести відповідні зміни у трудову книжку ОСОБА_1 Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі - 10574,31 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі - 13067,44 грн., а всього: 23641,75 грн.

30 січня 2012 року державним виконавцем відділу ДВС Сумського міського управління юстиції було відкрите виконавче провадження з примусового виконання рішенням Ямпільського районного суду від 24 листопада 2011 щодо стягнення на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі - 10574,31 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі - 13067,44 грн.

22 лютого 2012 року відповідач перерахував названі суми на банківський рахунок відділу ДВС Сумського міського управління юстиції, а 28 лютого 2012 року 23641,75 грн. були перераховані до відділення Ощадбанку для зарахування на рахунок ОСОБА_1 (а.с. 10,12,19,20).

Постановою державного виконавця від 01 березня 2012 року закінчене виконавче провадження з примусового стягнення боргу на користь ОСОБА_1

12 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який розглядається у даній справі, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.08.2011 р. по 03.03.2012 р. за виключенням суми, стягнутої за рішенням суду від 24 листопада 2011 року (13067,44 грн.).

При цьому посилався на те, що при звільненні з ним не був проведений повний розрахунок, тобто не була виплачена вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку, передбачена ст. 44 КЗпП України, і повний розрахунок був з ним проведений тільки у на початку березня 2012 року.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що після набрання чинності рішенням суду від 24 листопада 2011 року спірні правовідносини зі сфери вирішення спору перейшли у сферу виконання рішення суду, чим став займатись відповідний державний орган. Сам же спір вже був вирішений. Суд першої інстанції також виходив з того, що після постановлення 24 листопада 2011 року судом рішення діями відповідача не були порушені права позивача при виконанні рішення суду, оскільки спір було вирішено.

З такими висновками суду погодитись не можна, так як вони ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

За статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, а саме, в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, з названий норм права вбачається, що при вирішенні питання про обґрунтованість позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Саме керуючись названими мотивами Конституційний Суд України у своєму рішенні, постановленому у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу від 22 лютого 2012 року, N 4-рп/2012, прийшов до наступного висновку :

« положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався ».

Аналізуючи положення ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП та приймаючи до уваги правові позиції, які містяться у вищеназваному рішенні Конституційного Суду України, колегія суддів приходить до висновку про те, що порушення прав позивача щодо отримання ним повного розрахунку при звільненні тривало з часу його звільнення по день фактичного розрахунку з ним, тобто виплати йому всіх сум, які належали до виплати у день звільнення.

Висновок суду першої інстанції про те, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим, так як після ухвалення рішення суду від 24 листопада 2011 року спірні правовідносини перейшли у сферу виконання рішення суду колегія суддів вважає такими, що суперечать положенням ст. 117 КЗпП, відповідно до якої у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В той же час з урахуванням конкретних обставин даного спору колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню, і з відповідача на користь позивача за період з 25 листопада 2011 року по 03.03.2012 року підлягає стягненню 2 000 грн. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 25 листопада 2011 року ОСОБА_1 не працював у відповідача декілька місяців. Після присудження йому рішенням суду вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, передбаченої ст. 44 КЗпП (10574,31 грн.), тобто суми, яка належала йому до виплату в день звільнення, ОСОБА_1 не звернувся до відповідача за отриманням названої суми, не повідомив відповідача про свій рахунок для перерахування названої суми, а звернувся до виконавчої служби.

В той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач 22 лютого 2012 р. перерахував присуджені позивачу суми, тобто відразу після того, як отримав відповідну вимогу державного виконавця.

При вирішенні спору колегія суддів також враховує, що спір з приводу сум, які підлягали виплаті позивачу в день звільнення (05.08.2011 р.), був вирішений судом тільки 24 листопада 2011 року. При цьому заслуговують на увагу і доводи представника відповідача про те, що рішення суду від 24 листопада 2011 року набрало чинності тільки 05 січня 2012 року (ас.22).

При вирішенні питання про судові витрати у справі, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з дочірньої компанії «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» на користь держави 321 грн. 90 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та апеляційної інстанції ( 214 грн. 60 коп. + 107 грн. 30 коп.).

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, пп.3, 4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ямпільського районного суду Сумської області від 10 квітня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 2000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у зв'язку з його необґрунтованістю.

Стягнути з дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь держави 321 грн. 90 коп. судового збору на рахунок з наступними реквізитами : КБКД 22030001, рахунок 31211206780002, одержувач - УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001, банк одержувача - ГУДКУ у Сумській області, ЄДРПОУ 37970593, МФО 837013; призначення платежу: судовий збір за апеляційний перегляд, код ЄДРПОУ Апеляційного суду Сумської області - 02893444, пункт з таблиці судового збору - 1.14.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий -

Судді -