АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/2252/12 Справа № 2-615/11 Головуючий у 1 й інстанції - Івченко Т.П. Доповідач - Городнича В.С.

Категорія 23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Городничої В.С.

суддів - Глущенко Н.Г., Баранніка О.П.

при секретарі - Косенко І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 квітня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по комунальним платежам, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2, до 3-ої особи ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по комунальним платежам, в обґрунтування якого зазначив, що йому та його дочці ОСОБА_5 належить квартира АДРЕСА_1. Відповідачі поселилися в вищезазначеній квартирі з березня 1997 року разом з його сином ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті його сина відповідачі продовжували проживати в квартирі до вселення його та його доньки 27 квітня 2010 року в вищезазначену квартиру, користувалися житловою площею та комунальними послугами, але після смерті сина за комунальні послуги не платили. Після вселення в квартиру йому прийшлося погасити заборгованість за надані комунальні послуги, якими не він, не його донька не користувалися. Просив стягнути з відповідачів на його користь солідарно моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.; заборгованість за комунальні платежі в розмірі 7 653,40 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 квітня 2011 року позовні вимоги позивача задоволенні частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 7 857 (сім тисяч вісімсот п'ятдесят сім) гривень 90 копійок. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до апеляційного суду із апеляційною скаргою і просять скасувати заочне рішення суду посилаючись на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду -скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло виданим Відділом обліку та розподілу житлової площі міськвиконкому від 16.01.1995 року за № 00436 (а.с. 10).

05.02.1996 року померла ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Заводської районної Ради народних депутатів м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, актовий запис № 159 (а.с.11).

На підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.01.2010 року та ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 09.02.2010 року, позивачу ОСОБА_4 та третій особі ОСОБА_5, на праві приватної спільної часткової власності належить по 1/6 частки кожному квартири АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданим Обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації»від 07.04.2010 року (а.с. 12), що також підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.02.2011 року за вих. № 216 виданим Обласним комунальним підприємством «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації»(а.с.74).

Позивач ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_5 з її неповнолітнім сином, були вселені в квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується актом державного виконавця від 27.04.2010 року (а.с. 32).

За адресою: АДРЕСА_1, станом на 01 травня 2010 року виникла заборгованість за користування газом в сумі 189,18грн. (а.с.52), за користування електроенергією в сумі 135,12грн. (а.с. 48), за водопостачання в сумі 216,62грн.(а.с. 49), за теплопостачання перед КП «Дніпродзержинськтепломережа»в сумі 2400,42грн. (а.с. 45), за теплопостачання перед ВАТ «ДніпродзержинськаТЕЦ»в сумі 2999,94грн. (а.с. 65). заборгованість по квартплаті в сумі 1117,08грн. (а.с. 46), борг за телефон за квітень 2010 року в сумі 25,40грн. (а.с. 56) та за встановлення телефону в сумі 123,77грн, (а.с. 56), які позивачем ОСОБА_4 були погашені.

З позивача ОСОБА_4 на підставі судового наказу Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 11.09.2006 року було стягнуто 445,87грн. за надані послуги по обслуговуванню будинку та прибудинкової території (квартплата) (а.с.41).

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин в силу вимог ст. 1191 ЦК України суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачів заборгованості за комунальні платежі на користь позивач.

Однак з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи в спірній квартирі відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані не були(а.с.159), відповідно нарахування щодо комунальних послуг на цих осіб не здійснювалося. Договори на надання комунальних послуг в спірну квартиру укладалися з позивачем, його сином ОСОБА_6 та його дочкою, третьою особою по справі - ОСОБА_5, які були зареєстровані в квартирі(а.с.109,110,117,159). Також, в матеріалах справи мається судовий наказ(а.с.41) з якого вбачається, що позивачем було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги №70 від 06 вересня 2003 року. Водночас в матеріалах справи взагалі відсутні докази стосовно того, що відповідачі по справі мешкали в спірній квартирі саме в спірний період, за який була нарахована заборгованість за комунальні платежі, а саме як вказує позивач з 01.09.1996 року по травень 2010 року. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що правові підстави для стягнення заборгованості за комунальні послуги з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відсутні. Окрім цього суд першої інстанції помилково застосував до правовідносин, які виникли між сторонами норму ст. 1191 ЦК України, так як предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та правовідносини між сторонами не можуть регулюватися даною нормою.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не може залишатись в силі та підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів:

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задовольнити.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 15 квітня 2011 року -скасувати.

Відмовити ОСОБА_4 в позовних вимогах до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа -ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по комунальним платежам.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: