2-3355/11

РІШЕННЯ

Іменем України

17 травня 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Крупко О.Г.

при секретарі –Фуковській Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання частково недійсним кредитного договору, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання недійсним кредитного договору № 150/4-1041 від 16.03.2007 р., посилаючись на наступне: відповідач звернувся до неї з листом, вимагаючи у встановлений строк сплатити йому вказані суми у доларах США. Позивач - споживач фінансових послуг сподівався на їх якісне надання, завдяки наявності договору, зокрема у межах законодавства, відповідно до вимог статті 13 ЦК України. Про порушення своїх прав він дізнався коли відбулося різке коливання курсу гривні до доларів США. Від цього звичайні платежі на погашення кредиту збільшились на 60%. За такого підвищення платежів відносно первісних умов договору виникла неможливість виконати кредитний договір за новими умовами. Причиною підвищення платежів за кредитом є суперечливість закону: відсутність у оспорюваному правочині змісту - зобов’язання та незаконна вимога відповідача виконувати замість не вираженого у спірному правочині зобов’язання визначений грошовий еквівалент зобов’язання.

Вважає вимоги відповідача не обґрунтованими та незаконними. Вважає, що вказаний договір є оспорюваним, відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, адже сторони цього договору не додержались у момент вчинення цього правочину вимог ст.203 ЦК України, а саме частини 1. Отже, у момент вчинення правочину сторони припустили виникнення суперечливості змісту правочину ЦК України, яка полягає у: тому, що сторони порушили свободу договору, адже у супереч статтям: 6 та 627 ЦК України визначали умови цього оспорюваного правочину без урахування вимог ЦК України. Сторони оспорюваного правочину порушили вимогу частини 1 статті 524 ЦК України - виражати зобов’язання, адже натомість у оспорюваному правочині визначили грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті. Сторони           оспорюваного правочину порушили ч.1 ст.628 ЦК України, яка вимагає, щоб зміст договору складали умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, зокрема ч.1 ст.524 ЦК України: «Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні». Але сторони у оспорюваному правочині не виразили зобов’язання - не існує, як обов’язкова умова, натомість у оспорюваному правочині визначений грошовий еквівалент зобов’язання у іноземній валюті - доларах США, що відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України, сторони можуть, але не зобов’язані. «Сторони можуть»- це право визначати, але не виражати зміст не зобов’язання, а грошового еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті. Отже за правилом ч.1 ст.628 ЦК України, визначення грошового еквівалента зобов’язання у іноземній валюті - доларах США - не може бути змістом оспорюваного правочину, адже не є обов’язковим. За відсутності у оспорюваному правочині означеної обов’язкової умови - зобов’язання, вираженого у грошовій одиниці України - гривні, відсутній зміст оспорюваного правочину, у розумінні ч.1 ст.628 ЦК України. За відсутності у оспорюваному правочині змісту - зобов’язання, виникає питання: чи можливо виконати приписи статті 526 ЦК України. Сторони використовували у момент вчинення оспорюваного правочину іноземну валюту як засіб платежу або застави, зокрема визначали у іноземній валюті грошовий еквівалент зобов’язання, але вказане використання іноземної валюти як засобу платежу або застави потребує наявності у сторін індивідуальної ліцензії, бо саме це вимагає підпункт «Г»пункту 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

24.11.2011 р. позивачка уточнила позовні вимоги, в якій уточнила позовні вимоги, просила суд визначити частково недійсним кредитний договір від 16.03.2007 р. № 150/4-1041 в частині пункту п.1.1 кредитного договору –визначення грошового еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті, змінити кредитний договір № 150/4-1041 від 16.03.2007 р. в частині доларового визначення грошового еквіваленту зобов’язання в сумі 40 000 доларів США за гривневе вираження зобов’язання у національній валюті за існуючим курсом на момент вчинення 5,05 грн. за 1 долар США, що складає 202 000 грн. В інших частинах оспорюваний договір залишити дійсним.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача ПАТ «Укрсоцбанк»ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлені наступні обставини.

16 березня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 150/4-1041, згідно до умов якого Банк надав Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти у сумі 40 000 доларів США зі сплатою 12,5 процентів річних з кінцевим терміном погашення до 15.03.2022 р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вільно, свідомо та самостійно обрав іноземну валюту кредитування. Вказаний факт підтверджується підписаним нею кредитним договором.

Суд бере до уваги той факт, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, і курс національної валюти України до долару США не може бути незмінним і те, що даний факт не було враховано ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору в іноземній валюті не може бути підставою для визнання правочину в цій частині недійсним.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України, сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства тільки у випадку, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, процентна ставка, за користування грошовими коштами та строк дії договору. Всі ці необхідні умови містяться у Кредитному договорі та погоджені ОСОБА_1, про що свідчить її особистий підпис в договорі.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Відповідно до ст.ст. 47, 49 вищевказаного Закону кредитні операції –це операції банків, які здійснюються на підставі банківської ліцензії, із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Надання Банком та повернення Позичальником кредиту та нарахованих за його користування процентів по кредитному договору від 09.07.2007 є валютною операцією у розумінні п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", відповідно до якого, валютними операціями є "операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України".

Як встановлено ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю":

- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від 17.07.2001 N 275, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 N 730/5921.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, а оскільки фінансова установа наділена правом кредитування в іноземній валюті, то з цього випливає ї її право на визначення зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно Банківської ліцензії № 5, виданої акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», зареєстрованому Національним банком України 27.09.1991 р. за номером 3, АКБСР «Укрсоцбанк»має право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та пунктами 5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Крім того, згідно Дозволу № 5-2 Національного банку України від 29.12.2001 року АКБ СР «Укрсоцбанк»має право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Крім того, ч.1 ст.533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми ч.3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Зокрема, ч.2 ст.524 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Тобто, положення ЦК України надають право за домовленістю сторін визначити в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов’язання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач має право розміщувати іноземну валюту на Україні, тобто надавати кредити в іноземній валюті, а також виражати зобов’язання в іноземній валюті.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Судом встановлено, що при укладанні кредитного договору та визначення його умов сторони діяли добровільно, їх зовнішній вираз волі відповідав внутрішньому, а тому кожна сторона повинна була реально оцінювати ті обставини, які можуть вплинути на виконання зобов’язання, в тому числі і тенденції по зростанню курсу іноземної валюти.

У зв’язку з викладеним, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання частково недійсним кредитного договору від 16.03.2007 р. № 150/4-1041 в частині пункту п.1.1 кредитного договору –визначення грошового еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті, зміну кредитного договору № 150/4-1041 від 16.03.2007 р. в частині доларового визначення грошового еквіваленту зобов’язання в сумі 40 000 доларів США за гривневе вираження зобов’язання у національній валюті за існуючим курсом на момент вчинення 5,05 грн. за 1 долар США, що складає 202 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст.1, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України від 17.07.2001 N 275, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.08.2001 N 730/5921, ст.ст. 6, 192, 626, 627, 628, 1054 ЦК України, ст.ст. 5, 60, 213, 214, 215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання частково недійсним кредитного договору № 150/4-1041 від 16.03.2007 р. –відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які не були присутні в судовому засіданні –з дня отримання його копії.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного

суду міста ОСОБА_4 Крупко