УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/3459/2012Головуючий суду першої інстанції:Єрохіна І.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:М'ясоєдова Т. М.

"08" травня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМ’ясоєдової Т.М.

СуддівДаніла Н.М., Сінані О.М.

При секретаріЛомовському І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розділ спільно нажитого майна, за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліка Аліни Володимирівни на рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2011 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2011 року позов ОСОБА_6 задоволений.

Не погодившись з вказаним рішенням суду представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліка А.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду з ухваленням нового рішення, оскільки вважає, що воно є незаконним, винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права, зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Чернецької Л.В., яка підтримала доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліка А.В. задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам оскаржуване рішення відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що спірна квартира придбана під час шлюбу, а тому згідно зі статтею 60 СК України вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя і підлягає розділу між колишніми дружиною і чоловіком в рівних частках (по Ѕ частці кожному).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, тому що вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Положеннями статті 60 Сімейного кодексу (далі - СК) України визначені підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя, яким вважається майно, набуте подружжям за час шлюбу, крім випадків, встановлених статтею 57 цього Кодексу, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте ним до шлюбу, майно, набуте нею, ним під час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.

Відповідно до статті 71 цього Кодексу майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При цьому беруться до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Неподільні речи присуджуються одному з подружжя , якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Зазначені норми матеріального права презюмують факт спільної сумісної власності подружжя , доки не доказано інше кимось з подружжя.

За загальним правилом, установленим статтею 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу .

Отже, за вимогами закону для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя відповідно до зазначеної процесуальної норми на сторін покладається обов'язок доведення фактів придбання одним з подружжя майна під час спільного чи окремого проживання незалежно від реєстрації чи розірвання шлюбу, обсяг спірного майна, трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох при створенні спільної власності подружжя та, залежно від установленого, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 1985 року по 10 липня 1992 року, коли шлюб був розірваний (а.с. 5).

За актом прийому-передачі квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_7 прийняла зазначену квартиру площею 75,3 кв. м. згідно довідки ОСМД «Штиль» у вересні 1986 року (а.с. 9, 10).

Усупереч вимогам статі 60 ЦПК України представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліка А.В. не надала допустимих доказів того, що спірна квартира була куплена за особисті кошти ОСОБА_7 отримана нею в дар або в порядку спадкування, а тому не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи скарги про те, що зазначеним судовим рішенням порушені права ПАТ КБ «ПриватБанк» як кредитора та іпотекодержателя не приймаються до уваги, оскільки спірне нерухоме майно було отримано подружжям до укладення ОСОБА_7 кредитного договору з ПАТ КБ «ПриватБанк» від 17 квітня 2008 року та договору іпотеки № S167GA0000000001.

Зазначені договори укладені сторонами у відповідності до положень статті 203 ЦК України за волевиявленням обох сторін, яке було вільним і відповідало їх внутрішній волі, у письмовій формі і за змістом не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам і на теперішній час не визнані недійсними.

Як зазначено у частині 1 статті 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Отже, залучення ПАТ КБ «ПриватБанк» по даній справі в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору у відповідності до положень статті 35 ЦПК України на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції діючим ЦПК України не передбачено, тому доводи скарги в цій частині слід визнати не обґрунтованими.

Спір вирішений судом з дотриманням вимог частини 1 статті 11 ЦПК України в межах заявлених ОСОБА_6 вимог.

Із цього випливає, що за положеннями статей 10, 11 ЦПК України предмет спору визначається позивачем, який розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, по суті не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути прийняті до уваги, тому що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, матеріалам справи і вимогам закону, в зв'язку з чим оскаржуване рішення не може бути скасовано чи змінено по суті. Наведенні в апеляційній скарзі доводи не містять правових підстав для скасування рішення, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції представниками ПАТ КБ «ПриватБанк» суду апеляційної інстанції не надано.

У відповідності до положень статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись статтями 308, 313, 314, 316, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Шуліка Аліни Володимирівни відхилити.

Рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: