УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 22-ц/0190/3483/2012Головуючий суду першої інстанції:Шильнова М.О.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Бондарєв Р. В.
"14" травня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіБондарев Р.В.
СуддівСинельщікова О.В., Яковенко Л.Г.
При секретаріГуляєвій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до Сімферопольської міської ради, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності у порядку набувальної давності, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 березня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до Сімферопольської міської ради, виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності у порядку набувальної давності.
Заявлені позові вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 її батько ОСОБА_10 на підставі договору придбав у ОСОБА_11 будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. З 1955 року вона мешкає у вказаному житловому будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_10, у 1962 року померла мати - ОСОБА_12 Позивачка є єдиною спадкоємицею після їх смерті. Правовстановлюючі документи на житловий будинок відсутні. Звертаючись до суду за захистом своїх прав, ОСОБА_7 просить визнати за нею право власності в порядку набувальної давності на житловий будинок літ. «Б», площею 4,0х8,60 кв. м., прибудову літ. «Б1», площею 3,60х8,50 кв. м., прибудову літ. «Б2», площею 2,20х2,83 кв. м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 березня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, при висновках суду, які не відповідають обставинам справи, при неповному з'ясуванні судом обставин, які мають суттєве значення для справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_7, її представника, ОСОБА_8, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутні умови набуття ОСОБА_7 права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, оскільки позивачем не було наведено обґрунтованих доказів на підтвердження добросовісного заволодіння чужим майном на законних підставах.
Колегія суддів погоджується з такими висновками.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 на підставі розписки придбав у ОСОБА_13 будинок, адреса якого в розписці не вказана.
Як вбачається з свідоцтва про народження ОСОБА_7 є дочкою ОСОБА_10, який загинув у 1944 р.
Мати позивачки ОСОБА_14 померла у 1962 р.
Оскільки позивачка від спадщини після смерті батьків не відмовлялася, відповідно до вимог ст. 429 ЦК РРФСР (в ред. 1922 р.), який був чинним на час відкриття спадщини, вважається, що вона прийняла спадщину.
З 29.12.1960 року ОСОБА_7 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1.
З довідки КРП СМБРТІ вбачається, що ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 самовільно збудований житловий будинок літ. «Б», площею 4,0х8,60 кв. м., прибудова літ. «Б1», площею 3,60х8,50 кв. м., прибудова літ. «Б2», площею 2,20х2,83 кв. м. та інші будівлі.
Право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_7 не зареєстровано, правовстановлюючі документи на будинок відсутні.
За ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини 4 цієї статті право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
Згідно зі ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Як визначено ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
За змістом ст. 380 цього кодексу житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
З аналізу вказаних норм закону убачається, що для визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності необхідна сукупність ознак, у тому числі: нерухоме майно повинно мати легальне походження, воно має належати іншій особі.
З матеріалів справи убачається, що спірним нерухомим майном за адресою АДРЕСА_1 користується позивачка, а також ОСОБА_8, ОСОБА_9
Вказане майно в органах реєстрації не зареєстровано, правовстановлюючі документи на нього відсутні. Позивачка не надала судам доказів того, що вказане майно належало її батькам, оскільки з тексту розписки від 31.03.1941 р. не убачається, що саме цей будинок придбано її батьком.
Крім того, з висновку будівельно-технічного дослідження від 27.02.2012 р. убачається, що житловий будинок - літ. «Б» побудовано у 1968 р., прибудова - літ. «Б1» у 1999 р., а прибудова - літ. «Б4» у 1991 р.
Вказане підтверджується і технічним паспортом на нерухоме майно від 07.05.2010 р.
Таким чином, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що спірне майно позивачка одержала у спадщину, вона фактично спростовує цей факт, оскільки це майно створене нею після смерті її батьків, а відтак є новоствореним. Будь-яких доказів про правомірність збудованих нерухомих об'єктів позивачка суду першої та апеляційної інстанції не надала.
Згідно зі ст. 105 ЦК УРСР (в ред. 1963 р.), який був чинним під час будівництва спірного майна, громадянин, що збудував або такий, що будує житловий будинок, а також якщо він здійснив або здійснює його перебудову, прибудову без встановленого дозволу або без затвердженого в передбаченому законом порядку проекту, або з істотним відступленням від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком або його частиною (продавати, дарувати, здавати у найом тощо).
Чинне законодавство також не визнає самочинне будівництво об'єктом правового захисту, крім передбаченого частиною третьою статті 376 ЦК України випадку, а тому правовими наслідками самочинного будівництва у разі звернення до суду з позовом відповідного органу, є або знесення такого будівництва, або проведення відповідної його перебудови.
Наявність реєстрації позивачки за вказаною адресою з 1960 р., фактичне тривале її проживання в цьому майні, наявність договорів з комунальними службами на його обслуговування, будинкова книга, інші докази не свідчать про обґрунтованість її позову.
Оскільки спірне нерухоме майно не може бути об'єктом правового захисту, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції застосував не ті норми матеріального права, не свідчать про неправильне вирішення судом спору, а тому відповідно до ст. 309 ЦПК України не є підставою для скасування рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяті днів.
Бондарев Р.В., Синельщікова О.В., Яковенко Л.Г.