УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0190/1390/2012Головуючий суду першої інстанції:Харченко І.О.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Рошка М. В.

"05" квітня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді Рошка М.В.,

СуддівСокола В.С., Хмарук Н.С

При секретаріГуляєвій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Сімферопольської міської ради, треті особи - Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», ОСОБА_7 про визнання права власності на домоволодіння та визнання право користування земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2011 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

06 вересня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до Сімферопольської міської ради, третя особа - КРП «СМБРТІ» про визнання права власності на домоволодіння та визнання право користування земельною ділянкою.

Вимоги мотивовані тим, що 16 серпня 1991 року рішенням Сімферопольської міськради за №301 ОСОБА_7 була відведена земельна ділянка № 200 площею 0,06 га в с. Біле для будівництва жилого будинку. У березні 1992 року у зв'язку з відсутністю грошей ОСОБА_7 передала дану земельну ділянку позивачу, який відшкодував усі її витрати на огорожу земельної ділянки, будівельні матеріали, після чого вона передала позивачу рішення про виділ земельної ділянки. На цій земельній ділянці позивач збудував будинок, жилою площею 68,7 кв.м. та загальною площею 117,05 кв.м. У встановленому законодавством порядку він провів газ та електропостачання. Даному будинку та земельній ділянці був присвоєний адрес: АДРЕСА_1. На сьогодні у зв'язку з закінченням будівництва виникла необхідність в оформленні документів на земельну ділянку та будинок. Позивач звертався до Сімферопольської міськради з заявою про переоформлення рішення, йому було рекомендовано надати правовстановлюючих документів, але у нього їх не має, у зв'язку з чим він звернувся до СМБРТІ за реєстрацією даного будинку. Відповіді від СМБРТІ він не отримав. Просив визнати за ним право користування земельною ділянкою площею 0,06 га за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на вказаний будинок.

Ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 24.11.2011 року по справі в якості третьої особи з боку відповідача була залучена ОСОБА_7.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Не погодившись з даним судовим рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із узагальнюючих мотивів того, що будівництво будинку проводилося позивачем без оформлення відповідного проекту, без належного дозволу власника землі, об'єкти нерухомості в експлуатацію не введенні, не пройшли державну реєстрацію, а тому посилення позивача на приписи статей 331,376 ЦК України , як підстави для визнання права власності є необґрунтованими, відповідно вимог до визнання права користування земельною ділянкою то позивачем не було надано суду доказів законності користування спірною земельною ділянкою.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору та вважає, що судом першої інстанції повно і правильно встановлені всі дійсні обставини справи, яку вирішено згідно з законом.

Матеріалами справи встановлено, відповідно до рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради № 301 від 16.08.1991 року ОСОБА_8 була виділена земельна ділянка № 200 площею 0,06 га в с. Біле - 3 для будівництва жилого будинку ( а.с.60).

Згідно паспорту на забудову земельної ділянки, наданої забудовнику ОСОБА_8 розроблений проект будинку( а.с.58).

Відповідно до пояснень позивача ОСОБА_8 передала позивачу земельну ділянку для будівництва, але у встановленому законом порядку не оформили вказані дії.

Позивач на спірній земельній ділянці побудував жилий будинок, підключив його до електропостачання та газопостачання. ( а.с. 9-23). На цей час будинок у експлуатацію не введений, та є самочинним будівництвом.

Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України, зокрема, за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України).

Відсутність обов'язкової умови для визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, не дає підстав для визнання в судовому порядку за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Земельна ділянка під забудову у встановленому законом порядку надавалася ОСОБА_8, а не позивачу. У матеріалах справи відсутній дозвіл ОСОБА_8 на проведення будівельних робіт позивачем, а також відсутній дозвіл власника земельної ділянки.

Згідно пунктів 2,4 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Вирішуючи спір, місцевий суд врахував, що відповідно до статті 301 Закону України № 1699-ІІІ від 20 квітня 2000 року «Про планування і забудову територій», статті 18 Закону України № 2780-ХІІ від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування» будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 3.1. порядку "Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж» затвердженого Наказом|Порядку, Міністерство регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України (2), від 24.06.2011, № 91, прийняття в експлуатацію об'єктів здійснюється безоплатно Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами (далі - Інспекції) за результатами технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж та за наявності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, шляхом реєстрації поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація), яка складається за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

Відповідно до приписів Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно обов'язкової реєстрації підлягає право власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено і які прийняті в експлуатацію у встановленому законом порядку при наявності матеріалів технічної інвентаризації.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції правильно зробив висновок, що посилання позивача на приписи статей 331,376 ЦК України, як на підстави виникнення права власності є необґрунтованими.

Згідно статті 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі ( на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Виходячи з наведеного доводи та посилання позивача на вимоги статті 119 ЗК України є необґрунтованими внаслідок того, що в встановленому законом порядку земельна ділянка була надана іншій особі, позивач приступив до використання земельної ділянки без належних правових підстав та порушуючи вимоги земельного законодавства.

Крім того, приписи статті 119 ЗК України регламентують взаємовідносини між громадянами та органами місцевого самоврядування.

Приписи частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України вказують на те, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, встановлені по справі обставини, факти та вимоги закону дають підстави для висновку, що право позивача не порушено та не підлягає захисту в суді, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах закону.

За таких обставин, судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 303, 304, 307-308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Судді:

Рошка М.В. Сокол В.С. Хмарук Н.С.