Справа №5478 Головуючий у 1 інстанції Коновалов В.В..
Категорія 22 Доповідач Лук'янова С.В.
УХВАЛА
Іменем України
17 липня 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.
суддів Лук'янової С.В., Бондаренко Л.І.
при секретарі Алексєєвій Г.Є.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційними скаргами відповідачів Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, прокуратури Донецької області на рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 22 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, прокуратури Донецької області про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання, притягнення до кримінальної відповідальності і засудження.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, апеляційний суд
встановив:
В апеляційний скаргах Державного казначейства України та Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області ставиться питання про скасування рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька через порушення судом норм матеріального і процесуального права. У відповідності до вимог закону відшкодування моральної шкоди позивачу необхідно проводити виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен день перебування під слідством чи судом. Позивач перебував під слідством протягом семи років. З урахуванням мінімального розміру заробітної плати за сім років розмір відшкодування моральної шкоди складає 18600 грн. Тому стягнута судом сума у відшкодування моральної шкоди два мільйони гривень є завищеною і не ґрунтується на законі. В рішенні суду не вказані докази, якими обґрунтовується розмір відшкодування моральної шкоди, і розрахунок стягнутої суми, не враховані вимоги розумності і справедливості. Довідка про витрати коштів за надання правової допомоги не є напежним доказом, оскільки не досліджена книга обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (а.с. 64-66, 73-75).
В апеляційній скарзі прокуратура Донецької області ставить питання про зміну рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 22 травня 2007 року, зменшивши розмір суми, стягнутої у відшкодування моральної шкоди і витрат на правову допомогу. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач
2
має право на відшкодування моральної шкоди і сум, сплачених у зв'язку з наданням правової допомоги. Стягнуті судом суми не відповідають засадам розумності, виваженості і справедливості, є завищеними і такими, що не ґрунтуються на законі (а.с. 82-85).
В судовому засіданні апеляційного суду позивач не визнав апеляційні скарги і просив залишити без змін рішення суду першої інстанції; представники відповідачів не з'явилися в судове засідання апеляційного суду, про час і місце розгляду справи відповідачі повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними розписками.
Рішенням Ворошиловського районного суду міста Донецька від 22 травня 2007 року на користь позивача стягнуто два мільйони гривень у відшкодування моральної шкоди і 42 тисячі гривень - за надання правової допомоги.
Цим рішенням встановлено, що 6 липня 2000 року вироком Куйбишевського районного суду міста Донецька позивач був визнаний винним і засудженим за ст.127 ч.2 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років з відстрочкою виконання вироку суду на два роки і сплатою штрафу в сумі 170 грн.; ухвалою Донецького обласного суду від 15 вересня 2000 року цей вирок залишений без змін. За скаргою позивача в листопаді того ж року Верховний Суд України не знайшов підстав для витребування кримінальної справи відносно позивача для перевірки в порядку нагляду вироку суду від 6 липня 2000 року. 6 вересня 2005 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення, яким визнав, що держава Україна порушила відносно позивача статті 5, 6, 10 Європейської конвенції по захисту прав і основних свобод людини; це рішення 6 грудня 2005 року набрало чинності. Надані позивачем документи свідчать, що до позивача були застосовані незаконні дії: затримання, притягнення до кримінальної відповідальності, засудження. Суд визнав доведеною, що позивач сплатив 42 тисячі гривень адвокату Ленінського району міста Донецька Філіпченко В.Ф. за надання правової допомоги, оскільки ця обставина підтверджується довідкою. Суд прийшов до висновку, що незаконне затримання, притягнення до кримінальної відповідальності і засудження позивача спричинили позивачу моральну шкоду. Позивач пережив страждання внаслідок психічного впливу на нього, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань. Враховуючи також тривалість часу вчинення незаконних дій відносно позивача, суд визначив у відшкодування моральної шкоди два мільйони гривень (а.с. 52-53).
Апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, рішення суду від 22 травня 2007 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд через наступне.
Згідно ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Матеріали справи підтверджують, що позивач звернувся в суд з позовом про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, спричиненої правоохоронними органами. В цій позовній заяві, крім відшкодування моральної шкоди і витрат на правову допомогу (які розглянуті судом першої інстанції), позивач просив відшкодувати йому матеріальну шкоду у вигляді не отриманого доходу за час, коли він знаходився під вартою, коли майже чотири роки був безробітним; згідно вироку він сплати штраф у сумі 170 грн. Загальна сума матеріальної шкоди складає 139170 грн. (а.с. 2-6). Але позов в частині відшкодування позивачу матеріальної шкоди судом не розглянутий.
Відповідно вимогам ч.2 ст.31 ЦПК України позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим
3
відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У відповідності до вимог ч.2 ст.173 ЦПК України, якщо позивач змінює свої позовні вимоги, головуючий пропонує викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви. Але в матеріалах справи відсутня відповідна заява про зміну позивачем розміру позовних вимог.
В протоколі судового засідання від 17 травня 2007 року зазначено, що позивач відмовився від частини позовних вимог (а.с. 46 зворотна сторона). Згідно ст.174 ЦПК України позивач може відмовитися від позову; до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову суд роз'яснює сторонам наслідки цієї процесуальної дії; у разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Але матеріали справи не містять відповідного судового рішення щодо розгляду заяви позивача про відмову від частини позовних вимог.
Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушені вимоги норм процесуального права: суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції. Відповідно вимогам п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції. Зазначена обставина є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, при наявності якої апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги. Тому апеляційні скарги відповідачів підлягають частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції від 22 травня 2007 року - скасування з направленням справи на новий розгляд у той же суд.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.5, 311 ч.1 п.5, 313, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги відповідачів Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, прокуратури Донецької області задовольнити частково.
Рішення Ворошиловського районного суду міста Донецька від 22 травня 2007 року скасувати, справу направити на новий розгляд у той же суд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.