Справа № 22ц-727/12

Копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі : головуючого судді : Леванчука О.М.,

суддів: Корніюк А.П.,

П’єнти І.В.,

при секретарі Лапко Ю.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-727 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 02 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, виконавчого комітету Хмельницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради, скасування державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору дарування, розподіл будинку в натурі, встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Заслухавши доповідача, пояснення представників апелянта ОСОБА_6 та ОСОБА_7, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2009 року ОСОБА_3, звертаючись до суду з позовом, вказувала, що згідно договору дарування від 30 травня 2001 року є власником 11/50 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1. Іншими співвласниками будинковолодіння є ОСОБА_5, якій належить 21/50 частина та відповідачка ОСОБА_4 у власності якої знаходиться 18/50 частини будинку. Згідно витягу з протоколу засідання Проскурівського міськвиконкому від 7 грудня 1949 року № 38 під індивідуальне житлове будівництво ОСОБА_8 і його сину ОСОБА_9 було надано земельну ділянку по 0,06 га кожному. Наприкінці 2009 року, позивачка, з метою виготовлення документації для приватизації земельної ділянки під належній їй частині будинку, звернулась до землевпорядної організації. Саме тоді стало відомо, що на підставі рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 905 від 9 листопада 2001 року належна їй частина земельної ділянки приватизована ОСОБА_4, якій 25 грудня 2002 року видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0375 га. ОСОБА_10, вказувала, що приватизація земельної ділянки ОСОБА_4 є незаконною, оскільки порушує права інших землекористувачів і не відповідає вимогам чинного на той час законодавства. З вказаних мотивів просила задовольнити її позов.

____________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції -Приступа Д.І. Справа № 22ц-727

Доповідач -Леванчук О.М. Категорія № 45

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 14 квітня 2010 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_2.

27 жовтня 2010 року позивачка уточнила позовні вимоги та просила встановити розподіл житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в натурі між співвласниками будинку, згідно часток співвласників в будинковолодінні, встановити порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в натурі між співвласниками будинку згідно часток співвласників в будинковолодінні, скасувати рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 905 від 9 листопада 2001 року в частині передання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0375 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_4 25 грудня 2002 року і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 21982, визнати недійсним договір дарування від 28 травня 2008 року реєстровий № 2266 зареєстрований в електронному реєстрі 10 червня 2008 року в частині дарування земельної ділянки наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд загальною площею 0,0375 га за адресою : АДРЕСА_1.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 2 лютого 2012 року вказаний позов задоволено частково. Ухвалено скасувати рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 905 від 9 листопада 2001 року в частині передання у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0375 га для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_4 25 грудня 2002 року і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 21982. Визнано недійсним договір дарування від 28 травня 2008 року, реєстровий № 2266 зареєстрований в електронному реєстрі 10 червня 2008 року в частині дарування земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд загальною площею 0,0375 га. Встановлено порядок користування земельною ділянкою, за адресою: АДРЕСА_1 в натурі між співвласниками будинку згідно часток співвласників в будинковолодінні, відповідно до додатку № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 12/2011 складеного 13 квітня 2011 року. Провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_4 закрито. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає вказане рішення суду незаконним, просить його скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що при вирішенні спору суд не врахував, що межі спірної земельної ділянки не були встановлені в натурі, а попередній власник, дарувальник 11/50 частини, спірної ділянки не оформив свого права власності чи користування земельною ділянкою. Зазначає, що у суду не було підстав скасовувати рішення виконавчого комітету міської ради № 905 від 9 листопада 2001 року, оскільки воно ухвалене з дотримання вимог закону, а позивачка не надала суду доказів порушення чинного на той час законодавства при його ухваленні. На думку апелянтки, висновок експерта є поверховим і формальним та не відповідає вимогам ДБН. Крім того, вирішуючи спір суд не застосував відповідні норми права. Зокрема, ст.ст. 213, 215 ЦК України та положення п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними."

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників апелянта ОСОБА_6 та ОСОБА_7, обговоривши доводи апеляційних скарг та з'ясувавши обставини справи і перевірку їх доказами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

У відповідності з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався статтею 30 ЗК України 1990 року та виходив із того, що за укладеним договором дарування 11/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 30.05.2001 року до позивачки перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, оскільки інше не передбачалось у договорі відчуження.

Судом достовірно встановлено, що на підставі рішення виконкому Хмельницької міської ради від 19.01.2001 року № 905 ОСОБА_12 неправомірно надано дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,0375 га, на яку вона 25.12.2002 року отримала Державний акт на право приватної власності, що призвело до порушення права ОСОБА_3 на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться під її частиною будинку.

Зазначені обставини підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну оцінку в їх сукупності, зокрема і висновком судової будівельно-технічної експертизи за № 12/2011 ( а.с. 66 - 80), відповідно до якої на земельній ділянці площею 0, 0375 га., власником якої на підставі приватизації є ОСОБА_4, існує накладка на земельну ділянку ОСОБА_3 до якої правомірно перейшло право користування спірною земельною ділянкою як до власника 11/50 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, що призвело до порушення її права на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться під її частиною будинку.

За таких обставин суд прийшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_4 з порушенням вимог закону була передана у власність земельна ділянка для обслуговування вказаного жилого будинку й господарських споруд і безпідставно видано Державний акт на право приватної власності на зазначену ділянку. А тому вірно, на підставі ч.1 ст.203 ЦК України і визнано недійсним і договір дарування спірної земельної ділянки та встановлено порядок користування земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема ст.ст. 22, 23 ЗК України 1990 року про те, що у позивачки не виникло права власності чи користування спірною земельною ділянкою, не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 ЗК України, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження, будівлі та споруди.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України, із урахуванням Рішення Конституційного Суду України, від 22 вересня 2005 року визначено, що право користування земельною ділянкою, набутою в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції ст. ст. 203, 215 ЦК України у зв'язку з тим, що позивачка не є стороною правочину.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України , ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав - це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно зі ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним.

Підстави недійсності правочину, як способу захисту цивільного права зазначені у ст. 215ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " № 9 від 6 листопада 2009 року передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оскільки сторонами не досягнуто згоди про порядок користування земельною ділянкою то, судом вірно задоволено вимоги про встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою. Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази про неправильне встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для обов'язкового скасування судового рішення відсутні. Тому, колегія суддів в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не знаходить підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 02 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, виконавчого комітету Хмельницької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради, скасування державного акту на право приватної власності на землю, визнання недійсним договору дарування, розподіл будинку в натурі, встановлення порядку користування земельною ділянкою - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

Згідно: суддя апеляційного суду О.М. Леванчук