ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

   2 серпня 2006 року у м. Києві колегія суддів Вищого     адміністративного суду України в складі:

              Головуючого-судді: Ліпського Д.В.

       суддів: Амєліна С.Є., Весельської Т.Ф., Чумаченко Т.А., Юрченка В.В

       при секретарі : Модрицькій Ю.В.

       за участю позивача ОСОБА_1,

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про стягнення недосплаченої допомоги при звільненні за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

 ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про стягнення недосплаченої допомоги при звільнення.

   Зазначає, що  в січні 2004 року він звернувся до суду з позовом  до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про стягнення недоплаченої частини грошової допомоги при звільненні. Просив  стягнути з відповідача недосплачену частину грошової допомоги при звільненні в розмірі 8 918, 18 грн., виходячи з грошового забезпечення 610,85 грн. на місяць.

              Вказує, що проходив службу в органах внутрішніх справ. 31 грудня 2000 року був звільнений у відставку. При цьому йому була  нарахована і виплачена  грошова допомога у розмірі 5 посадових окладів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року № 12, в сумі 550 грн.

              Вважає, що розмір грошової допомоги визначений неправильно, оскільки вона повинна бути нарахована в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби, як це передбачено постановою Кабінету  Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року.

              Рішенням  Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2004 року в задоволені позову ОСОБА_1 було відмовлено.

 Ухвалою  апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2004 року  апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2004 року залишено без змін.

Вказуючи на допущені судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанції  рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.    

           Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача на підтримку вимог касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

             Як вбачається з матеріалів справи 31 грудня 2000 року позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за віком. При звільненні  позивачу була нарахована  і виплачена грошова допомога  в розмірі 5 посадових окладів.

Відповідно до ст..9 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України №393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 200 року №12, яка діяла на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ, загальний розмір виплачуваної допомоги був обмежений п»ятьма місячними посадовими окладами.

Суд першої інстанції правильно встановив, а апеляційний суд обґрунтовано погодився з тим, що при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ України за віком позивачу ОСОБА_1 була виплачена грошова допомога у відповідності з вимогами чинного на той період законодавства.

          Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що підстав для застосування щодо позивача положень нормативно-правового акту, прийнятого після звільнення позивача, немає.

Посилання позивача на Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не можуть бути взяті до уваги, оскільки положення цього  Закону не поширюються на працівників органів внутрішніх справ.

          Відповідно до ст.. 224 КАС України,  суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу  без задоволення, а судові рішення  - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

          За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для  скасування постановлених по справі судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 224, 230,231 КАС України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2004 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий-суддя:                                                      Ліпський Д.В.                                          

    Судді:                                                                           Амєлін С.Є.           

                                                                                                      Вельська Т.Ф.                                                                                                                                              Чумаченко Т.А.

                                                                                                                             Юрченко В.В.

З оригіналом звірено:

Суддя:                                                                                                                 Юрченко В.В.