ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" травня 2012 р. м. Київ К/9991/12528/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого: судді-доповідача Темкіжева І.Х.,
суддів: Лосєва А.М., Нечитайла О.М.,
при секретарі судового засідання: Альошиної Г.А.,
за участю представників сторін:
позивача -не з`явився, про час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином,
відповідача - Руднєва Н.Ф., начальник відділу супроводження актуальних та резонансних справ управління правової роботи ДПС у Донецькій області, довіреність № 24 від 04.04.2012 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 р. у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Селидіввугілля»до Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій, визнання незаконним наказу про проведення перевірки, визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ :
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 р., адміністративний позов Державного підприємства «Селидіввугілля»(далі -ДП «Селидіввугілля», позивач) до Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі - Красноармійська ДПІ, відповідач) про визнання неправомірними дій, визнання незаконним наказу про проведення перевірки, визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000501540/0 від 03.08.2011 р. задоволений в частині визнання протиправним податкового повідомлення-рішення, в іншій частині позовних вимог -відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач, Красноармійська ДПІ, звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
ДП «Селидіввугілля»надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.03.2012 р. за касаційною скаргою Красноармійської ДПІ відкрито касаційне провадження, розгляд справи призначений у судовому засіданні на 16.05.2012 р. (ухвала суду від 26.04.2012 р.).
У судовому засіданні 16.05.2012 р. від скаржника, Красноармійської ДПІ, надійшло клопотання про заміну відповідача Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області на Красноармійську об`єднану державну податкову інспекцію Донецької області державної податкової служби в порядку процесуального правонаступництва, передбаченого статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України, яке задоволено судом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Красноармійською ДПІ проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та ПДВ за операціями з правових відносин з приватним підприємством «Укрстандарт -2009»(далі - ПП «Укрстандарт -2009») за період грудень 2010 -січень 2011 р., за результатами якої складено акт № 631/23-2/33426253 від 18.07.2011 р.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000501540/0 від 03.08.2011 р., яким ДП «Селидіввугілля»визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3 211 916,00 грн., з яких 3 108 078,00 грн. - основного платежу та 103 838,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі Закон № 168/97-ВР, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі -Податковий кодекс, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХIV (далі -Закон № 996-ХIV, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у зв`язку з включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ згідно з податковими накладними, виписаних на адресу ДП «Селидіввугілля»ПП «Укрстандарт -2009», яке фактично не здійснювало господарської діяльності через відсутність адміністративно-господарських можливостей. Таким чином, оскільки контрагентом позивача порушено вимоги чинного законодавства щодо оформлення податкової накладної, віднесення ДП «Селидіввугілля»суми сплаченої у ціні придбання товару по спірній господарській операції до складу податкового кредиту є безпідставним, а укладення цивільно-правових договорів між позивачем і ПП «Укрстандарт -2009», що мають ознаки нікчемності відповідно до частин 1, 5 статті 203, частин 1-2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, було спрямоване виключно на отримання податкової вигоди та зменшення об`єкту оподаткування, внаслідок чого зі складу податкового кредиту підлягає виключенню сума в розмірі 3 108 087,00 грн. за період грудень 2010 - січень 2011 року.
Задовольняючи позовні вимоги ДП «Селидіввугілля», суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентом ПП «Укрстандарт -2009»укладено ряд договорів на поставку товарно-матеріальних цінностей (запчастин, обладнання для гірничої промисловості) для конкретних структурних підрозділів. На виконання договорів у грудні 2010 р. та січні 2011 р. ПП «Укрстандарт -2009»були здійснені поставки товару. Виконання договорів сторонами підтверджується первинними документами, а саме: специфікаціями, видатковими накладними, рахунками фактурами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами. Оприбуткування отриманого товару та використання його у виробництві підтверджено прибутковими ордерами, лімітно-забірними картками, звітами про використання матеріалів та запасних частин, актами на заміну (установку) запасних частин, дефектними актами, тощо. Оплата позивачем за придбаний товар здійснена шляхом перерахування безготівкових коштів відповідно до платіжних доручень.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Вказана стаття Кодексу поділяє недійсні правочини на нікчемні -недійсність яких встановлена законом (визнання такого правочину судом недійсним не вимагається) та оспорювані -недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду).
Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Красноармійською ДПІ не надано доказів наявності жодного судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсним договорів поставки, укладених між ДП «Селидіввугілля»та ПП «Укрстандарт -2009», або фактів, які б свідчили про його нікчемність.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанції про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.Х. Темкіжев
Судді А. М. Лосєв
О. М. Нечитайло