АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/1297/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 27 Пироженко С.А.

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л.В.

суддівПальонного В.С., Бабенка В.М..

при секретаріМакарчук Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, застосування наслідків недійсності правочину ,-

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

30 травня 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, застосування наслідків недійсності правочину, посилаючись на те, що 20 липня 2006 року між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Черкаського головного регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № CSS0GK 04030074, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 29 750,00 доларів США, а позивач зобов'язувався повернути відповідні валютні кошти у повному обсязі не пізніше 19.07.2018 року та сплатити за користування відповідними коштами проценти у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за виданим кредитом. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами було укладено договір іпотеки № CSS0GK 04030074 від 25 липня 2006 року, відповідно до якого позивач передав в іпотеку майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 159,30 кв.м. на виконання зобов'язання за укладеним між сторонами кредитним договором від 20 липня 2006 року.

Позивач вважає неможливим виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, оскільки положення зазначеного договору не відповідає вимогам законодавства, тому він вважає, що він підлягає визнанню недійсним разом з договором іпотеки № 5841 від 25.07.2006 року. Просить, визнати недійним кредитний договір та договір іпотеки, укладені між сторонами, виключити з Державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію договору іпотеки та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборон відчуження нерухомого майна за договором іпотеки. Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом взаємозарахування грошового боргу, які підлягають поверненню позивачем у зв'язку з визнанням судом недійсності кредитного договору.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні рішення невірно застосовано положення чинного законодавства та неповно досліджені обставини справи. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2012 року та постановити нове, яким в повному обсязі задовольнити позовні вимоги позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, розглядаючи спір, районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані позивачем докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний кредитний договір укладений згідно чинного законодавства, а тому підстав для визнання його недійсним судом не встановлено, а позивачем не надано доказів для обґрунтування позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які є обґрунтованими і відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в суді першої інстанції, між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем 20.07.2006 року було укладено кредитний договір № SS0GK04030074. Позивачу було надано кредит в іноземній валюті у розмірі 29 750,00 доларів США, повернути відповідні валютні кошти у повному обсязі зобов'язувався не пізніше 19.07.2018 року та сплатити за користування відповідними коштами у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за виданим кредитом. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами був укладений договір іпотеки № 5841 від 25.07.2006 року, відповідно до якого позивач передав в іпотеку майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 159,30 кв.м., на виконання зобов'язань за укладеним між сторонами кредитним договором від 20.07.2006 року.

Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як вбачається із матеріалів справи позивач за власним волевиявленням звернувся до банку із заявою про видачу йому кредитних коштів у іноземній валюті.

Згідно положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивачу за умовами укладеного кредитного договору та відповідно до вимог чинного законодавства, видані кредитні кошти в іноземній валюті - доларах США.

Посилання позивача на те, що Банк повинен мати індивідуальну ліцензію не видачу кредиту в іноземній валюті, суд першої інстанції правильно оцінив критично, виходячи з наступного.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено банківську ліцензію як документ, який видається Національним банком України і в порядку і на умовах, визначених в цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. При цьому, банківська діяльність цією ж нормою визначається як залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб, а банк визначений як юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залученні у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб.

Згідно п.1 ч.2 ст.92 Конституції України, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України.

До основ валютного законодавства України покладено принцип обмеження використання іноземної валюти в господарському обігу держави. Відповідно до цивільного законодавства України іноземна валюта і валютні цінності належить до речей обмежених (але не заборонених) у господарському обороті, і для них державою встановлено особливі правила. Вираження зобов'язань та їх виконання в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до приписів статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пунктом 5.3 глави 5 Положень про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Mіністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю».

Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч.4 статті 47 зазначеного Закону України, що діє на даний момент, видано НБУ для ЗАТ КБ «ПриватБанк»: банківська ліцензія № 22 від 04.12.2001 року та дозвіл № 22-2 від 29.07.2003 року з додатком до нього № 22-2. У додатку до Дозволу зазначений перелік операцій, в тому числі включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у Дозволі валютна операція в повній мipi відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам i нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Зокрема, пунктами «в» та «г» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Mіністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» передбачено, що індивідуальні ліцензії потребують операцій щодо: надання i одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни i суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюта на території України як засобу платежу або як застави. Таким чином, законодавець встановив чіткі умови щодо обов'язковості наявності індивідуальної ліцензії для здійснення валютних операцій.

Оскільки чинним законодавством України не встановлені будь-які обмеження щодо граничного poзміру суми та термінів повернення кредитів в іноземній валюті, тому здійснення операцій про отриманню чи наданню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносять операції, зазначені у пункті 3 частини 1 та у пунктах 3-7 частини 2 статті 47 цього Закону.

Згідно з ч. З даної статті операції, визначені п.п 1-3 ч. 1 цієї статті (у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик), належать виключено до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

Згідно зі ст.ст. 47, 49 ст. ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», комерційні банки здійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Це загальні норми, які регулюють правовідносини в сфері набуття, зміни та припинення прав та обов'язків.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, позивач отримавши кредит в доларах США повинен їх повернути в такій самій валюті - доларах США. У позовній заяві позивачем зазначено, що повернення кредитних коштів ним здійснювалося у доларах США, як передбачено умовами договору. Умови укладеного договору позивач визнав.

Посилання апелянта, що рішення суду першої інстанції є незаконним не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст. 309 ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі.

Виходячи з викладеного, доводи апелянта носять суб'єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 12 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, застосування наслідків недійсності правочину - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :