Справа № 22ц-47/12
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 січня 2012 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Хмельницької області в складі:
- головуючого судді: Леванчука О.М.,
- суддів: П'єнти І.В., Талалай О.І.,
- при секретарі: Лапко Ю.В.
за участю позивачки-відповідачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідачів-позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх представника ОСОБА_5 розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 24 листопада 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом та виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання спадкового договору недійсним,
В С Т А Н О В И Л А:
в лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод к користуванні житлом та виселення, посилаючись на те, що вона являється власником ѕ частин житлового будинку по АДРЕСА_1 в м. Хмельницькому на підставі укладеного 03.03.2007 року між нею та попереднім власником ОСОБА_6 спадкового договору, проте не може належним чином користуватися та володіти своєю власністю, оскільки в цьому помешканні проживають відповідачі, які не допускають її до будинку. Просила її позов задоволити в повному обсязі.
17.03.2011 року відповідачі подали зустрічний позов до ОСОБА_1
______________________________________________________________________________________________
Головуюча у першій інстанції: Порозова І.Ю. Справа № 22ц-47
Доповідач: Леванчук О.М. Категорія № 37,41
про визнання недійсним спадкового договору, посилаючись на те, що у спадковий договір включено майно, що не належало відчужувачу, останній зловживаючи спиртними напоями не міг належно висловити свою волю, крім того зазначають, що нотаріус посвідчуючи договір не впевнилась в тому, що він виконаний набувачем. Просили позов задоволити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 17.03.2011 року вказані позови об'єднані в одне провадження.
Ухвалою суду від 17.08.2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 залишено без розгляду на його клопотання.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 24 листопада 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_1, належними їй на праві власності ѕ частинами будинку АДРЕСА_1 в м. Хмельницькому шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із вказаної частини будинку.
Позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано недійсним спадковий договір від 3 березня 2007 року, укладений ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в частині передачі у власність ОСОБА_1 цегляного хліва-літньої кухні «Б», цегляного гаража «В». В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 22 грн. 75 коп. понесених судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 оскаржили його в апеляційному порядку, вони просять скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове яким повністю задоволити позов ОСОБА_4 і відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 При цьому апелянти посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права а також на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вказують, що судом не врахована та обставина що в спірному будинку окрім них проживають дружина та двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_3 а також чоловік ОСОБА_4
Крім того, на думку ОСОБА_4, суд першої інстанції в своєму рішенні не визначив, з якого приміщення вони мають бути виселенні, а вказівка суду в мотивувальній частині рішення на конкретні частини будинку, що належать ОСОБА_4, і на підстави їх набуття, на її думку свідчить про те, що суд вийшов за межі заявлених вимог. ОСОБА_4 також вважає безпідставною відмову їй в позові в частині визнання всього спадкового договору недійсним, при цьому вона посилається на те, що суд не дав належної оцінки доказам, наданим нею, які свідчать в тому числі про те, що ОСОБА_1 не виконала покладені на неї обов'язки за договором. Вона також вказує, що ОСОБА_1 не надала доказів, що вона виконала обов'язки взяті на себе по договору.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки-відповідачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідачів-позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, їх представника ОСОБА_5, обговоривши доводи апеляційних скарг та з'ясувавши обставини справи і перевірку їх доказами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.
У відповідності з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, дана їм правильна оцінка, а його висновки узгоджуються з матеріалами справи і відповідають закону.
Так, судом першої інстанції встановлено, що власниками будинку по вул. Залізничній,124 в м. Хмельницькому є ОСОБА_4 щодо ј частини будинку на підставі рішення суду від 18.12.2002 року та ОСОБА_1 щодо ѕ частин будинку, на підставі спадкового договору від 03.03.2007 року. Попереднім власником ѕ частин будинку був ОСОБА_6 Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 04.04.2005 року право власності на господарську споруду «Б»та гараж «В»визнано за ОСОБА_4, вказане рішення набрало законної сили 25.07.2005 року. 03.03.2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 уклали спадковий договір, за яким ОСОБА_6, як відчужувач передав після своєї смерті ОСОБА_1 у власність належні йому на праві власності ѕ частини житлового будинку № 124 з відповідною частиною надвірних будівель, серед яких цегляний хлів-літня кухня «Б», цегляний гараж «В». ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер. 24.01.2008 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на ѕ частини будинковолодіння АДРЕСА_1 в м. Хмельницькому, проте не може користуватися вказаним майном, в зв'язку з тим, що там проживають члени сім'ї бувшого власника ОСОБА_3 з сім'єю та ОСОБА_4, які вселилися туди з дозволу ОСОБА_6 за його життя і не допускають її до будинку.
Вказані обставини підтверджуються : витягом з реєстру прав власності від 19.02.2007 року; рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 04.04.2005 року; спадковим договором від 03.03.2007 року; свідоцтвом про смерть ОСОБА_6 від ІНФОРМАЦІЯ_1 року; витягом про реєстрацію права власності від 24.01.2008 року; поясненнями свідка ОСОБА_8, матеріалами інвентарної справи по будинку АДРЕСА_1 в м. Хмельницькому та в частині здійснення перешкод у користуванні власністю не заперечуються ОСОБА_3 та представником ОСОБА_4
На час виникнення спірних правовідносин діяли норми Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Цивільного кодексу 2004 року, Житлового кодексу.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Конституцією (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97, відповідно до закону №475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (стст.379, 382 ЦК).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК та ст.150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно, і із зазначеного дійшов до правильного висновку, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.
Таким чином, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.
Передбачаючи право власника житлового будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири) (на відміну від договору найму (оренди) житла - стст.810, 814 ЦК).
Частина ж 4 ст.156 ЖК передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Зазначені висновки не суперечать нормам ст.47 Конституції, ст.9 ЖК, ст.311 ЦК, враховуючи, що право на житло (користування ним, усунення перешкод у користуванні ним) підлягає захисту лише у випадку порушення прав особи.
Таким чином суд першої інстанції правильно вирішив, що з припиненням права власності особи на жиле приміщення члени його сім'ї також утрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника, при цьому таке виселення має здійснюватися шляхом усунення перешкод в користуванні власністю. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що частина будинку, яка належала сторонам фактично визначена. Так, ј частина будинку, що належить ОСОБА_4 відображена в інвентарній справі БТІ ( а.с.39 БТІ) і складається з житлової кімнати, площею 16 м.кв., кухні, площею 8.1 м.кв., коридору, площею, 3,8м.кв., котельні, площею 4,1 м.кв., кладовки, 2,5 м.кв. що випливає із рішення суду від 04.04.2005 року. Тому підставним є рішення суду про те, що виселення слід здійснити з протилежної частини будинку, а саме з кімнати площею 14 м.кв., відображеної на плані (а.с.БТІ-23) цифрами 2-5, кімнати, площею 13 м.кв., відображеної на плані цифрами 2-3, кімнати, площею 10,6 м.кв., відобреженої на плані цифрами 2-4 та прибудови до вказаних кімнат, площею 5.56 х 2,50 м., що відображено на плані цифрами 2-2 та 2-1. В зв'язку з цим безпідставним є твердження апелянтів про те, що суд не визначив з якої частини будинку їх слід виселити.
Суд також прийшов до підставного висновку про те, що на момент посвідчення спадкового договору набрало законної сили рішення суду, за яким право власності на будівлі «Б»і «В»визнані за ОСОБА_4, а тому включені в зміст спадкового договору неправомірно, а відтак в цій частині спадковий договір був визнаний недійсним в цій частині відповідно до ч.1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України. Що ж стосується інших підстав, зазначених позивачем щодо недійсності спадкового договору, то суд обґрунтовано прийняв рішення про те, що вони не можуть оцінюватися як належно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки підстава про невиконання умов спадкового договору була предметом розгляду справи про визнання умов спадкового договору невиконаними (ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 02.09.2010 року), крім того невиконання умов договору є підставою для його розірвання за позовом однієї із сторін цього договору, а не визнання його недійсним. З цих підстав, не може бути взято до уваги посилання апелянтів на те, що суд не дав належної оцінки зібраним ними доказам про невиконання ОСОБА_1 свої обов'язків по спадковому договору.
Колегія суддів не прийняла до уваги і твердження апелянтів про те, що окрім них, в спірному будинку проживають інші особи -сім'я ОСОБА_3 та чоловік ОСОБА_4, оскільки позов до них не заявлено, а справа розглядається в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
Доводи апеляції не спростовують висновки суду. Рішення суду відповідає матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317,319 ЦПК України колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 24 листопада 2011 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні житлом та виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання спадкового договору недійсним - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: