У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Балацької Г.О.,
суддів Гриненка О.І., Васильєвої М.А.,
за участю прокурора Юрка Т.Г.,
представника потерпілої ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
виправданого ОСОБА_7,
розглянувши у залі суду у відкритому судовому засіданні 05 квітня 2012 року кримінальну справу за апеляцією прокурора Апаріна І.В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року,-
в с т а н о в и л а :
Цим вироком
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Миколаївка Троїцького району Херсонської області, громадянина України, працюючого змінним начальником аеропорту ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", що проживає: АДРЕСА_1, не судимого, -
визнано невинуватим і по суду виправдано за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 залишено без розгляду.
Судові витрати у розмірі 6.883,69 грн. прийнято на рахунок держави.
Як вказано у вироку суду, ОСОБА_7 органом досудового слідства обвинувачувався в порушенні правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, який він вчинив за наступних обставин.
29.03.2008 року, приблизно о 17 год. 30 хв., ОСОБА_7, маючи посвідчення водія НОМЕР_4 категорії "В", керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, в якому в якості пасажира на передньому сидінні знаходилася ОСОБА_9, рухався по сухому асфальтобетонному покриттю автодороги "Бориспіль-Київ" в напрямку м. Києва зі швидкістю 100-110 км/год. по другій смузі руху при наявності п'яти смуг.
Рухаючись у вказаному напрямку, на 18 кілометрі проїзної частини попереду автомобіля НОМЕР_1, під керування водія ОСОБА_7 ліворуч в сусідній смузі на відстані приблизно 30 м. рухався автомобіль НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_10 зі швидкістю 80 км/год. В цей час пасажир автомобіля НОМЕР_1, ОСОБА_9 у зв'язку з погіршенням стану свого здоров'я створила небезпеку для керування автомобілем водію ОСОБА_7, вхопивши своєю лівою рукою за праву руку водія ОСОБА_7, котра тримала кермо, і почала тягнути її донизу. Після цього ОСОБА_7, не вживши заходів для зменшення швидкості, продовжував рухатися на автомобілі прямо та через незначний проміжок часу пасажирка ОСОБА_9 вихопила праву руку водія ОСОБА_7 з керма автомобіля. Внаслідок втручання в процес керування автомобілем, водій ОСОБА_7 рефлекторно лівою рукою, повернувши кермо ліворуч, змінив напрямок руху та передньою лівою частиною свого автомобіля, виїхавши частково на третю смугу руху, вчинив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_10
Після вказаного зіткнення водій ОСОБА_7, різко повернувши кермо автомобіля праворуч, у правого краю проїзної частини вчинив зіткнення з припаркованим автомобілем НОМЕР_3, в якому знаходилася ОСОБА_11
Під час руху водій ОСОБА_7 порушив п.п. 12.3, 13.1 та 13.2 Правил дорожнього руху України, які регламентують:
- п. 12.3 - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій
об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення
швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників
руху об'їзду перешкоди;
· п. 13.1 - водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу;
· п. 13.3 - під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримуватися безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.
Вказане водієм ОСОБА_7 порушення виразилося в тому, що під час виникнення небезпеки для руху у зв'язку з втручанням пасажира автомобіля ОСОБА_9 в процес керування транспортним засобом, він не вжив заходів для зменшення швидкості та під час випередження автомобіля НОМЕР_2, враховуючи швидкість керованого ним автомобіля, не дотримався безпечного інтервалу.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_11, згідно висновку судово-медичної експертизи № 201/Е від 23.04.2008 року, були спричинені тілесні ушкодження у виді: черепно-мозкової травми, забою головного мозку тяжкого ступеня та субарахноїдального крововиливу, набряку та набухання речовини головного мозку; забійної рани голови; закритої травми грудної клітки - численних переломів ребер з двох сторін: 1 та 2 по правій заднє-пахвовій лінії, а також 4 та 6 ребер зліва по середнє-пахвовій лінії; забою легенів та органів середостіння; закритого перелому правої та лівої ключиці зі зміщенням відламків; численних забоїв тіла та кінцівок, травматичного шоку 3-го ступеня, які небезпечні для життя та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 53/827/2 від 23.04.2008 року,
ОСОБА_7 внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди були спричинені
наступні тілесні ушкодження: крововиливи по передній поверхні правого та лівого колінних суглобів та в ділянці лівої молочної залози; відшарування м'яких тканин в проекції правого та лівого наколінників, переломи 7-10 ребер праворуч та 6, 7 ліворуч без пошкодження пристінкової плеври; множинні розриви в ділянці кореня брижі тонкої кішки на фоні просоченого крововиливу; гемоперитонеум, понижене кровонаповнення внутрішніх органів; морфологічні ознаки кардиоміопатії з гіпоксичною дистрофією міокарда та спазмом артеріол, набряк-набухання головного мозку, центр розм'якшення в ділянці лівої півкулі мозочку. Виявлені тілесні ушкодження виникли від дії тупих предметів. Морфологія, локалізація та характер виявлених ушкоджень, ознаки струсу тіла, з урахуванням обставин справи свідчать, що в даному випадку мала місце транспортна травма, а саме травма в салоні автомобіля, що рухається, внаслідок співударяння тіла з виступаючими деталями салону. Виявлені тілесні ушкодження
мають ознаки прижиттєвого виникнення та виникли за короткий проміжок часу до
настання смерті.
Смерть ОСОБА_9 настала від закритої травми живота у вигляді множинних розривів кореня брижі тонкої кишки з розвитком крововтрати.
Закрита травма живота у вигляді численних розривів кореня брижі тонкої кишки з розвитком крововтрати мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя.
З вищевикладеного, на переконання органу досудового слідства, слідує, що порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 12.3, 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, а тому його дії кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.
Суд першої інстанції, за результатами судового слідства, прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, виправдавши його за цим законом.
В апеляції прокурор Апарін І.В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи.
А саме, суд безґрунтовно визнав недопустимим доказом по справі відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_9, дані чого і були потім предметом експертного дослідження. Посилається апелянт і на висновки повторної експертизи, згідно з якими ОСОБА_9 порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України і мав технічну можливість уникнути наїзду на автомобіль "Шкода Октавія" шляхом застосування екстреного гальмування. Зазначає, що судом не вказані причини, чому він відкидає докази обвинувачення, які, як зазначає прокурор, повністю доводять винуватість ОСОБА_7 в порушенні ним Правил дорожнього руху України. Вважає, що суд першої інстанції у вироку допустився суперечностей, оскільки в ньому вказується, що при визначеному слідчим моменті виникненні небезпеки для руху - коли дружина підсудного вхопила його за руку і проведеному відтворенні обстановки і обставин події часі, який пройшов до зміни напрямку руху керованого підсудним автомобіля, ОСОБА_7 мав можливість уникнути зіткнення шляхом виконання вимог п. 12.3 ПДР України. Зазначає і про те, що суд не взяв до уваги показання потерпілих та свідків, які, на переконання суду, констатують лише наслідки дорожньо-транспортної пригоди, однак фактичні обставини пригоди ОСОБА_7 не оспорюються.
Таким чином апелянт вважає, що суд першої інстанції при винесенні вироку не взяв до уваги вищезазначені докази та передчасно виніс виправдувальний вирок, не взявши до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
В доповненнях до апеляції прокурор просить вирок скасувати із-за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а справу повернути на додаткове розслідування із-за неповноти та неправильності досудового і судового слідства.
А саме, не з'ясовані обставини події, виходячи з показань ОСОБА_7 щодо того, куди він першочергово спрямував автомобіль після того, як його праву руку дружина потягнула праворуч, а потім зірвала з керма; не перевірені показання ОСОБА_7 на предмет спроможності з технічної та медичної точки зору про положення потерпілої в салоні автомобіля за обставин, вказаних підсудним щодо механізму пригоди, з огляду на отримані нею тілесні ушкодження; не знайшло свого вирішення при кваліфікації органом досудового слідства дій ОСОБА_7 спричинення ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень.
Вказує прокурор і на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема: ОСОБА_7 показав, що після першого зіткнення з автомобілем "Шкода" він повернув кермо праворуч, разом з тим у вироку його показання викладені, що автомобіль став некерованим, що призвело до зміни напрямку руху праворуч та зіткненню з автомобілями; не були використані експертами при проведенні повторної комісійної автотехнічної експертизи вихідні дані щодо дистанції та бокового інтервалу між автомобілями "Тойота" та "Шкода", проте, суд у вироку вказав, що експерти ці дані використали; не відповідає протоколу судового засідання і висновки суду, які викладені у вироку, щодо визнання експертами технічної неспроможності схеми ДТП, оскільки вони вказували на неспроможність даних щодо дистанції та бокового інтервалу між вказаними вище автомобілями, зазначених у протоколі відтворення обстановки та обставин події.
При останній процесуальній дії прокурор не вважає, що було порушено право ОСОБА_7 на захист чи його слідчий ввів в оману.
Вказує прокурор і про неправильність відтворення у вироку даних щодо особи обвинуваченого і загиблої та звертає увагу на суперечності відносно визначення моменту виникнення небезпеки для руху - коли дружина підсудного зірвала його руку з керма чи коли вона вхопила його за руку, і як наслідок останнього - можливість уникнення зіткнення з автомобілем "Шкода" шляхом виконання ОСОБА_7 вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України.
Апеляція цивільного позивача ОСОБА_12 постановою від 20.10.2011 року визнана такою, що не підлягає розгляду, яка в апеляційному порядку не оскаржена.
Заслухавши доповідь судді Балацької Г.О., пояснення прокурора, що підтримав апеляцію прокурора з доповненнями до неї та вважав за необхідне вирок суду скасувати, а справу направити на додаткове розслідування, пояснення представника потерпілої, що у вирішенні апеляції прокурора покладався на розсуд суду, пояснення виправданого та його захисника, які заперечували проти доводів апеляції і наполягали на законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово ОСОБА_7, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів уважає, що апеляція прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду - скасуванню з направленням справи на додаткове розслідування, виходячи з наступного.
Вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим, як наголошується в ст. 323 КПК України.
Згідно ст. 327 КПК України виправдувальний вирок повинен бути судом мотивований.
Виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.
Суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю події злочину у випадках, коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння.
Виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину суд постановляє у випадку, коли встановлено, що діяння, яке ставилося у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним; діяння вчинено в стані необхідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність.
Виправдувальний вирок за недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину суд постановляє, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.
Такий самий виправдувальний вирок постановляється і тоді, коли докази сумнівні і можливості отримання достовірних доказів вичерпані.
У відповідності до ст. 324 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити, у тому числі, результати дослідження, аналізу та оцінки доказів як тих, що були зібрані на попередньому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину, відсутність в діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.
Дані вимоги закону судом першої інстанції не дотримані.
Так, визнаючи ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд допустив протиріччя в мотивуванні підстави його виправдування.
А саме, суд у вироку вказав, що висунуте ОСОБА_7 обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК України не підтвердилося в судовому засіданні на доказах з точки зору їх належності, допустимості і достовірності ( т. 3 а.с. 82) і всі можливості одержання додаткових доказів через сплив часу вичерпані ( т. 3 а.с. 85), що фактично вказує на недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, разом з тим виправдав його за відсутністю складу злочину, оскільки прийшов до висновку, що мав місце випадок - казус, тобто ОСОБА_7 в даній дорожній ситуації, яка призвела до дорожньо-транспортної пригоди діяв в умовах аварійної обстановки, яка виникла внаслідок непередбачуваного втручання в керування автомобілем потерпілої ОСОБА_9 і не мав можливості запобігти дорожньо-транспортній пригоді.
При цьому вироком суду взагалі не встановлено, що діяння, яке ставилося у вину ОСОБА_7, мало місце - дорожня транспортна пригода з її наслідками, тоді, як вказані підстави для виправдування передбачають обов'язкове їх встановлення з наведенням мотивів подальшого виправдування особи.
Якщо ж суд встановив, що ОСОБА_7 діяв виправдано в умовах даної аварійної обстановки, що склалася, без порушення ним вимог Правил дорожнього руху України, і як наслідок відсутній причинно-наслідковий зв'язок між його діями та шкідливими наслідками цієї пригоди, то суд повинен був виправдати ОСОБА_7 за відсутністю події злочину.
При цьому дії ОСОБА_7 в умовах аварійної обстановки мають бути усвідомленими, тоді, як казус (випадок) - це непередбаченість таких дій особи з можливістю настання шкідливих результатів.
За вказаних обставин, коли суд першої інстанції допустив суперечності щодо установлення підстави виправдання ОСОБА_7, вирок суду в безспірному порядку підлягає скасуванню.
При цьому необхідно вказати і на наступне.
Як убачається з показань ОСОБА_7, який, наполягаючи на тому, що будь-яких Правил дорожнього руху він не порушував, разом з тим вказував, що дружина, яка перебувала на передньому сидінні пасажира в автомобілі, під час руху не була пристебнута паском безпеки, а її зачіска заважала повній оглядовості дорожньої обстановки.
Першочергово він не відчув небезпеки для руху з урахуванням його навиків водіння, обраної ним в даних дорожніх умовах швидкості - 100-110 км/год. в третій з п'яти смуг руху в одному напрямку, під час того, коли дружина, перебуваючи в хворобливому стані, своєю рукою вхопила за його праву руку, якою він тримав кермо, він лише стиснув його ще міцніше. Але дружина зірвала його праву руку з керма і він рефлекторно скерував автомобіль лівіше, де відбулося зіткнення з автомобілем "Шкода", а потім автомобіль відкинуло вправо, де відбулося зіткнення з автомобілем "Пежо".
Його автомобіль був некерованим.
Вважає, що його дії повністю не досліджені та непроаналізовані.
На досудовому слідстві ОСОБА_7 також вказував, що під час зіткнення до повної зупинки транспортного засобу, він тримав тіло дружини руками за відсутністю фіксації її ременями безпеки.
Подушки безпеки в салоні його автомобіля при зіткнення не спрацювали ( т. 1 а.с. 62-63, 161-165; т. 2 а.с. 203, 242 зв.-247).
Як пояснював ОСОБА_7 в його автомобілі перебували лише він та дружина.
З пояснень свідка ОСОБА_10 в судовому засіданні вбачається, що перше зіткнення автомобіля під керуванням ОСОБА_7 відбулося з автомобілем "Шкода" під його керуванням, що рухався зі швидкістю 70-80 км/год., і до зіткнення він автомобіль ОСОБА_7 не бачив, а тому не зміг відповісти в якій з смуг руху пересувався ОСОБА_7
Як далі пояснив свідок, на даній ділянці дороги п'ять смуг руху, перша призначена для аварійної зупинки транспортних засобів, інші чотири - для їх руху. Рух на даній ділянці дороги завжди інтенсивний. Пошкодження його автомобіля були в задній його частині та з лівої сторони від зіткнення з відбійником. При зіткненні у нього в салоні спрацювали подушки безпеки.
Крім показань свідка ОСОБА_10, доказами винуватості ОСОБА_7 в порушенні ним Правил дорожнього руху України, на переконання органу досудового слідства є, зокрема, показання потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14
Разом з тим, суд у вироку вказав, що потерпілі безпосередніми очевидцями події не були, а тому їх показання, як і висновки судово-медичних експертиз щодо наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 та ОСОБА_11 та дані протоколів огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з додатками і огляду транспортних засобів - по суті не є доказаними винуватості ОСОБА_7 в порушенні ним Правил дорожнього руху України, що спричинило смерть ОСОБА_9 та заподіяло тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_11
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки він суперечить змісту ст. 65 КПК України щодо визначення поняття доказу в кримінальному процесі, оскільки доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, дані протоколів огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з додатками і огляду транспортних засобів вказують на подію дорожньо-транспортної пригоди, під час якої потерпілі отримали тілесні ушкодження, у тому числі, що спричинили смерть ОСОБА_9, про що свідчать висновки судово-медичних експертиз.
Указане, при доведеності винуватості особи в порушенні Правил дорожнього руху України, і буде слугувати підставою для кваліфікації дій цієї особи за ч. 2 ст. 286 КК України, а не за іншим законом.
У вироку суду далі зазначено, що ствердження органу досудового слідства про доведеність винуватості ОСОБА_7 в порушенні ним правил безпеки руху фактично ґрунтується на даних висновку судової автотехнічної експертизи від 30.07.2008 року, що вказує на невідповідність дій ОСОБА_7 вимогам п.п. 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, на підставі, у тому числі, даних відтворення обстановки та обставин події за його участю.
Даний висновок підтвердив в судовому засіданні експерт Блонський Є.В. ( т. 1 а.с. 123-126, 128-132, 133-134, 141-147; т. 2 а.с. 80-81).
Разом з цим, суд першої інстанції і даний доказ не прийняв до уваги, оскільки вважав, що не прийняття участі захисника ОСОБА_7 - ОСОБА_16 у відтворенні обстановки та обставин події і призначенні та проведенні експертних досліджень вказує на порушення права підозрюваного/обвинуваченого на захист, а крім того, слідчий при відтворенні ввів в оману підозрюваного, в результаті чого ОСОБА_7 дав недостовірні вихідні дані, що лягли у експертні висновки, а тому визнав висновок експертизи недопустимим доказом по справі.
Даним мотивуванням суд першої інстанції вказав, що слідчим допущені такі порушення вимог кримінально-процесуального закону, що слугували підставою для дачі ОСОБА_7 неправдивих свідчень, які лягли у висновок експерта, а в послідуючому і в обвинувачення ОСОБА_7, разом з тим, не дав доручення прокурору перевірити наявність в діях слідчого ознак посадового злочину та не виніс про це окремої постанови.
При цьому також необхідно зазначити, що суд в порушення вимог процесуального закону, визнавши висновок експерта недопустимим доказом по справі, дав йому оцінку, зазначивши і про його недостовірність в частині висновку про порушення ОСОБА_7 п.п. 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, оскільки він, на переконання суду, спростовується експертами, без вказівки у вироку їх прізвищ, що проводили повторну комісійну автотехнічну експертизу.
Як слідує з вироку суду, він послався у ньому на висновок автотехнічної судової експертизи від 30.06.2010 року, що складений експертами Лясковським В.Г. та Юрченком О.О., з якого видно: що в діях водія ОСОБА_7 вбачаються невідповідності вимогам п. 2.3 в) Правил дорожнього руху України; якщо втручання пасажира в керування автомобілем мало місце, то момент виникнення небезпеки для руху автомобіля виник з моменту цього втручання; в даній дорожній обстановці водій ОСОБА_7 на виконання вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України мав технічну можливість уникнути наїзду на автомобіль "Шкода" шляхом застосування екстреного гальмування ( т. 3 а.с. 6-18).
Проте і даний висновок суд першої інстанції не прийняв до уваги, оскільки, на його переконання: при експертних дослідженнях були використані ті ж вихідні дані, отримані в порушення вимог закону при відтворенні обстановки та обставин події за участю ОСОБА_7; у зв'язку з технічною неспроможністю отриманих в ході відтворення обстановки та обставин події даних про взаємне розташування автомобілів "Шкода" і "Тойота" в момент зміни останнім напрямку руху за допомогою комп'ютерного моделювання; за поясненнями експертів про технічну неспроможність схеми ДТП і відсутності даних про місце зіткнення автомобілів.
Однак, відстань між автомобілями при експертних дослідженнях не приймалася до уваги через їх технічну неспроможність, що вказано в дослідницькій частині висновку ( т. 3 а.с. 9), що ж стосується схеми дорожньо-транспортної пригоди, то їй експерти в судовому засіданні оцінку не давали ( т. 3 а.с. 70-72).
Таким чином, по справі не має жодного експертного висновку відносно механізму дорожньо-транспортної пригоди, щоб міг прийняти суд першої інстанції до уваги, на переконання останнього.
Проте, проведення вказаних експертних досліджень по даній категорії справ у відповідності з положеннями ст. 75 КПК України є обов'язковими, оскільки потребують наукових, технічних та інших спеціальних знань.
Не може бути розціненим, як експертний висновок і консультативний висновок спеціаліста Байкова В.П. ( т. 2 а.с. 8-11), на який послався суд у вироку, виходячи також з показань експерта в судовому засіданні, зокрема щодо моменту виникнення небезпеки для руху ОСОБА_7, а саме, коли дружина зірвала його руку з керма автомобіля та сталася вимушена зміна напрямку руху, а не коли дружина вхопила ОСОБА_7 за руку, а він продовжив рух, не виконавши вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, як на тому наполягає орган досудового слідства.
Слід вказати і на допущені судом першої інстанції протиріччя, який у вироку зазначивши, що через сплив часу, коли вичерпані всі можливості збирання додаткових доказів, суд не має можливості усунути сумніви щодо моменту виникнення небезпеки для руху ОСОБА_7, разом з тим встановив, що існуючі методики проведення автотехнічних експертиз не визначають момент виникнення небезпеки для руху в ситуації, яка є предметом даного судового розгляду, таким чином, в останніх висновках виказавши свою думку і в галузі спеціальних знань, що у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону є неприпустимим.
При цьому заслуговують на увагу і доводи апеляції прокурора про те, що виправдувальний вирок та деякі експертні дослідження неправильно відображають дані процесуальних осіб, як-то: підсудний ОСОБА_7 вказаний під ініціалами його дружини ОСОБА_9 і навпаки.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність направлення справи на додаткове розслідування, в ході якого орган досудового слідства повинен на виконання вимог ст. 22 КПК України вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого.
Зокрема встановити момент виникнення небезпеки для ОСОБА_7 при керуванні ним транспортним засобом та спроможність показань ОСОБА_7 з технічної та медичної точки зору про положення потерпілої в салоні автомобіля за обставин, вказаних підсудним щодо механізму пригоди, з огляду на отримані нею тілесні ушкодження тільки у нижній частині тулуба, за відсутності таких ушкоджень у верхній частині тулуба, які повинні бути на переконання органів обвинувачення за обставин даної події дорожньо-транспортної пригоди, коли людина не пристебнута паском безпеки.
При цьому також необхідно більш детально перевірити показання ОСОБА_7 відносно його дій, коли його дружина вхопила за його праву руку та потягнула праворуч, а він, не повертаючи у зв'язку з цим кермо праворуч, вивернув його відразу ж ліворуч, де учинив зіткнення з автомобілем "Шкода"; встановити сам механізм дорожньо-транспортної пригоди та осіб, що допустили порушення Правил дорожнього руху України, що знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з шкідливими наслідками.
У разі пред'явлення ОСОБА_7 обвинувачення, органу досудового слідства необхідно прийняти до уваги і висновки суду першої інстанції про те, що при дачі юридичної оцінки діям ОСОБА_7 не зазначена така кваліфікуюча ознака, як заподіяння внаслідок його дій тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_11, на що вказав в апеляції і прокурор.
З урахуванням викладеного апеляція прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду скасуванню з направленням справи на додаткове розслідування.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію прокурора Апаріна І.В., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 21 квітня 2011 року відносно ОСОБА_7 скасувати, а справу направити прокурору м. Києва для організації проведення додаткового розслідування.
С у д д і :
Балацька Г.О. Гриненко О.І. Васильєва М.А.