У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого - суддіБалацької Г.О.,

суддів Васильєвої М.А., Горб І.М.,

за участю прокурора Тертичного О.А.,

засудженого ОСОБА_5,

розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні 19 квітня 2012 року кримінальну справу за апеляцією засудженого на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

Даним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та проживаючий АДРЕСА_1, громадянин України, непрацюючий, судимий 23.03.2000 року Олександрівським районним судом Донецької області за ст.ст. 101 ч. 3, 100, 106 ч. 2, 42, 43 КК України 1960 року на 10 років 6 місяців 10 днів позбавлення волі, що звільнився 10.11.2006 року умовно-достроково на 3 роки 5 місяців 26 днів, та з 26.06.2010 року притягується до кримінальної відповідальності СВ Олександрівського РВ УМВС України в Донецькій області за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України -

засуджений за ст. 186 ч. 2 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 300 гривень матеріальної шкоди та 1.000 гривень моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він 27.08.2010 року приблизно о 22 год. 15 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння біля станції метро "Славутич" за попередньою змовою з невстановленою слідством особою з застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я ОСОБА_1, відкрито заволоділи його майном на загальну суму 1.473 гривень, після чого з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

В апеляції засуджений просить вирок суду змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України та застосувати до нього Закон про амністію.

При цьому засуджений вказує, що безпосередньо в судовому засіданні не були допитані в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, підстав же для дослідження їх показань, даних ними на досудовому слідстві, не було, а тому їх і не треба приймати до уваги.

Посилається і на те, що кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України відносно нього закрита на підставі ст. 213 КПК України, він має дружину ОСОБА_11, з якою перебуває в цивільному шлюбі 4 роки 6 місяців та виховує її малолітню дитину ОСОБА_12, які проживають разом з ним, неофіційно працював, що на його думку має бути відображено у вступній частині вироку та прийнято до уваги при визначені йому міри покарання, як і його позитивна характеристика.

Зазначає, що суд першої інстанції не витребував дані про стан здоров'я його матері, яка потребує сторонньої допомоги, та дані про його стан здоров'я, оскільки при затриманні до нього було застосовано насильство.

Вказує апелянт і про те, що суд не створив йому умов для забезпечення виконання ним своїх прав, зокрема доказування своєї невинуватості, а саме, що злочин не був вчинений групою осіб, цивільний позов потерпілим був заявлений усно, а тому він не зміг надати проти нього свої заперечення.

Заслухавши доповідь судді Балацької Г.О., пояснення прокурора, що заперечував проти доводів апеляції засудженого та вважав вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, пояснення засудженого, що підтримав апеляцію в повному об'ємі та просив перекваліфікувати його дії з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України і застосувати до нього акт амністії, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів уважає її такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у відкритому викраденні чужого майна за попередньою змовою групою осіб підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Так, сам ОСОБА_5 під час досудового слідства, в суді першої інстанції і в апеляції не заперечує обставини того, що він 27.08.2010 року, приблизно о 22 годині 15 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння біля станції метро "Славутич" в м. Києві підійшов до ОСОБА_1 під приводом закурити та зненацька для того вирвав у потерпілого сумку, що висіла на плечі, та почав тікати, але невдовзі був затриманий з викраденою сумкою 3-4 чоловіками, які передали його працівникам міліції.

Потерпілий ОСОБА_1 під час досудового слідства та в судовому засіданні суду першої інстанції послідовно стверджував, що за викладених у вироку суду обставин він побачив двох чоловіків біля станції метро "Славутич", що за ним спостерігали. Потім до нього підійшов один з чоловіків, який попросив закурити. Це був ОСОБА_5 Коли ж він-потерпілий почав діставати сигарети, ОСОБА_5 зненацька ривком потягнув його сумку, що висіла на плечі, але він-потерпілий почав утримувати свою сумку, тоді ж підбіг другий чоловік, який ударив його-потерпілого в голову, а ОСОБА_5 вирвав остаточно його сумку, де знаходилось його майно на загальну суму 1473 грн., та вони почали тікати. Він побіг за ними та кричав, щоб йому повернули сумку, та кликав на допомогу. Вони зупинилися та між ними почалася бійка. Коли ж до них почали наближатися його-потерпілого знайомі, вони розділилися та почали тікати. Він з знайомими побіг за злочинцями, і всі разом через деякий час затримали з сумкою ОСОБА_5, який ховався та при затриманні намагався утекти ( т. 1 а.с. 54-55, 61-62; т. 2 а.с. 200 зв.-204).

Свої показання потерпілий підтвердив на очній ставці з ОСОБА_5 ( т. 1 а.с. 80-83).

Суд першої інстанції вживав заходів для виклику в судове засідання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, що не виявилося можливим із-за відсутності останніх за місцем їх проживання, при цьому ОСОБА_14 та ОСОБА_9 звернулися до суду з відповідними заявами ( т. 1 а.с. 235-240; т. 2 а.с. 1-15, 27, 30, 37-40, 48), а тому суд першої інстанції обґрунтовано дослідив їх показання, дані ними на досудовому слідстві, у відповідності до вимог ст. 306 КПК України ( т. 2 а.с. 49 зв.).

А саме, в судовому засіданні в порядку ст. 306 КПК України були дослідженні показання ОСОБА_13, дані ним на досудовому слідстві, з яких убачається, що біля станції метро "Славутич" приблизно о 21 год. 40 хв. 27.08.2010 року він зустрівся зі знайомими ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та деякий час спілкувалися, а потім він побачив, як до метро йде їх знайомий ОСОБА_1, що розмовляв по телефону, а за ним ідуть двоє незнайомих йому чоловіків. Коли біля входу в метро потерпілий зупинився, двоє чоловіків пройшли трохи далі та також зупинилися, спостерігаючи за потерпілим. Потім один з них підійшов до потерпілого та попросив закурити, а коли той став діставати цигарки, чоловік став виривати у потерпілого сумку з плеча, але ОСОБА_1 її утримував, після чого до них підбіг другий чоловік та вдарив потерпілого в обличчя, а перший чоловік вирвав сумку та вони побігли з місця події. ОСОБА_1 побіг за чоловіками та кричав їм щоб вони повернули сумку та також кричав про допомогу. ОСОБА_15 разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 побігли за ними. Він побачив як двоє чоловіків зупинилися і у них з ОСОБА_1, що підбіг до них, виникла бійка, після чого, при наближенні його-свідка та товаришів, невідомі чоловіки розбіглися у різні сторони. Він з ОСОБА_1 побіг за чоловіком, що тримав сумку, який сховався в кущах, але його там знайшли та затримали, у тому числі за допомогою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 При передачі затриманого працівникам міліції потерпілий відразу ж вказав на ОСОБА_5, як на одну з осіб, які відкрито заволоділи його сумкою з майном ( т. 1 а.с. 70-72).

Такі ж показання на досудовому слідстві, що були досліджені в судовому засіданні, дали свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ( т. 1 а.с. 74-75, 77-78).

Згідно показань свідка ОСОБА_10 під час досудового слідства, що були досліджені в судовому засіданні, від був присутнім в якості понятого при огляді затриманого ОСОБА_5, у якого була виявлена чорна сумка з майном. При цьому на запитання працівників міліції ОСОБА_5 пояснив, що дану сумку він викрав у чоловіка біля станції метро "Славутич" 27.08.2010 року ( т. 1 а.с. 66-67).

У відповідності з протоколом огляду та вилучення від 28.08.2010 року у ОСОБА_5 було виявлено та вилучено чорну сумку з майном ОСОБА_1 ( т. 1 а.с. 22), які долучені до справи в якості речових доказів ( т. 1 а.с. 50-51).

Оскільки показання потерпілого та вказаних свідків послідовні, узгоджуються між собою та іншими доказами по справі і підстав для обмови ОСОБА_5 у вказаних осіб не має, про що не заявив і сам засуджений, суд першої інстанції правильно визнав наведені показання правдивими та поклав в основу обвинувального вироку, а доводи ОСОБА_5 про те, що він одноособово вчинив грабіж, розцінив як такі, що направлені на уникнення покарання за більш тяжкий злочин.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши з достатньою повнотою докази по справі, в їх сукупності, обґрунтовано дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, кваліфікувавши його дії за ч. 2 ст. 186 КК України.

Підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_5 з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України, як про те висловив прохання засуджений в апеляції, колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів визнає безпідставними доводи апеляції про порушення права засудженого на захист з обставин невизнання судом його тверджень про вчинення злочину самостійно та розв'язання цивільного позову потерпілого.

Інших обставин, щоб вказувати на порушення права на захист в апеляції засудженого не приведено та не установлено колегією суддів по матеріалах справи.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляції засудженого про суворість призначеного йому покарання, оскільки суд при призначенні покарання ОСОБА_5 на виконання вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставину, що обтяжує його покарання.

Зокрема, при призначенні засудженому покарання судом була врахована, у тому числі обставина, на яку посилався в апеляції ОСОБА_5, а саме його посередня характеристика, та призначено покарання у близькій до мінімальної межі встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 КК України, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Крім того, судом при призначенні покарання ОСОБА_5 обґрунтовано були враховані характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, його особа, що притягалася до кримінальної відповідальності, що даний злочин він учинив під час кримінального провадження про притягнення його до відповідальності СВ Олександрівського РВ УМВС України в Донецькій області за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Правильно суд першої інстанції визнав обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_5, - вчинення ним злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Звернув суд увагу і на не відшкодування потерпілому заподіяної шкоди, а тому підстав для пом'якшення йому покарання, як про те висловив прохання засуджений в апеляції, колегія суддів не вбачає.

Доводи засудженого про те, що потерпілий ОСОБА_1 письмово не заявляв цивільного позову не відповідає матеріалам справи, оскільки потерпілим такий позов було заявлено 15.02.2011 року ( т. 1 а.с. 204, 205), що складається з суми на відшкодування зіпсованої сумки у розмірі 300 гривень та суми моральної шкоди у розмірі 1000 гривень, проти відшкодування яких не заперечував і сам ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляції засудженого про те, що суд не взяв до уваги, що він перебуває в цивільному шлюбі та виховує неповнолітню доньку дружини, які проживають з ним разом, та остання знаходиться на його утриманні, оскільки документи на підтвердження цього в матеріалах справи відсутні, як і те, що неповнолітня дитина його цивільної дружини знаходиться під його опікою чи піклуванням.

Матеріали справи не містять і даних про стан здоров'я його матері, чи про стан здоров'я засудженого, який не заперечував обставин того, що при його затриманні до нього було застосовано насильство лише громадянами, які його безпосередньо затримували, а з пояснень останніх убачається, що він, будучи викритим, все ж таки намагався втекти з викраденим майном.

Не вбачає колегія суддів і підстав для застосування до ОСОБА_5 акту амністії за обставин хвороби його матері чи наявності на утриманні неповнолітньої дитини цивільної дружини, як про те вказав ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції.

При цьому необхідно зауважити, що в апеляції дане прохання не є конкретним щодо застосування закону про амністію, оскільки не має посилання на те, саме який Закон до нього необхідно застосувати, з яких підстав, і що не має заборони такого застосування з урахуванням особи засудженого та тяжкості злочину, винуватість у вчиненні якого правильно доведена судом.

Не є конкретними посилання ОСОБА_5 і на те, що кримінальне переслідування відносно нього за ч. 1 ст. 122 КК України закрито, з підстав недоведеності його вини чи у зв'язку зі смертю потерпілого.

Оскільки в матеріалах справи є дані про порушення відносно ОСОБА_5 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України ( т. 1 а.с. 124, 125, 138) та знаходження справи за цим законом в провадженні Олександрівського районного суду Донецької області ( т. 1 а.с. 193, т. 2 а.с. 59), суд першої інстанції правильно їх прийняв до уваги та відобразив у вступній частині вироку, як дані про особу ОСОБА_5, та при призначенні покарання, як дані, що характеризують його особу.

З урахуванням викладеного апеляція засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16 вересня 2011 року відносно ОСОБА_5 залишити без зміни, а його апеляцію без задоволення.

С у д д і :

Балацька Г.О. Васильєва М.А. Горб І.М.