ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2012 р. Справа № 2а/0470/1685/12

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засіданняТроценко О.О.

за участю представників сторін: Від позивача: Сипало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТРА»про стягнення 73815 грн. 42 коп., -

ВСТАНОВИВ:

24.01.2012р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТРА» та просить стягнути з останнього адміністративно-господарські санкції у розмірі 62302 грн. 38 коп. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 11513 грн. 04 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» внаслідок чого до відповідача були застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 62302 грн.38 коп. Зазначена сума адміністративно-господарських санкцій своєчасно відповідачем не була сплачена у зв'язку з чим була нарахована пеня у сумі 11513 грн. 04 коп. Внаслідок несплати відповідачем вищевказаних сум адміністративно-господарських санкцій та пені у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 73815 грн. 42 коп. Несплата відповідачем цих адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Представник позивача в судовому засіданні вищевказані позовні вимоги підтримав та просить позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення відповідачеві повісток суду від 06.03.2012р.,від 27.03.2012р. (а.с.17, 31).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття в судове засідання відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи наведене та те, що відповідач належним чином повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи, строки розгляду і вирішення справи, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача згідно до вимог ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, який брав участь у справі, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвердженого Постановою КМУ від 26 вересня 2002р. № 1434 із внесеними змінами від 15.11.2006р. №1602 Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Фонд соціального захисту інвалідів має право проводити перевірки підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів. Суми адміністративно-господарських санкцій використовуються на фінансування заходів щодо соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та професійної реабілітації інвалідів.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частинами 1 та 3 ст. 18 вищевказаного Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2006р. № 1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

Статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 вищезгаданого Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007р. № 70, визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів - центру зайнятості. Частиною 1 пункту 2 Порядку встановлено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ч.4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та п.3.7 Інструкції про заповнення форми № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» відповідач самостійно у рядку 06 Звіту відображає суму коштів адміністративно-господарських санкцій, яку повинен сплатити самостійно у строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 вказаного Закону.

Також, частиною 3 пункту 2 вказаною Порядку передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Так, судом встановлено, що на виконання вищенаведених вимог Закону, відповідачем у 2009 році на підприємстві відповідача були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів за наступними спеціальностями, а саме: архіваріус, диспетчер, кур'єр інформаційного центру, охоронець, менеджер (управитель) по зовнішньоекономічній діяльності, начальник відділу по зовнішньоекономічній діяльності, статистик, начальник відділу, а всього в 2009 році заявлено 21 вакансію для інвалідів, що підтверджується копіями посадових інструкцій, затверджених у 2009 році та копією листа Верхньодніпровського центру зайнятості № 94 від 24.01.2012р. ( а.с.28, 34-53).

Також, згідно наданих суду копій звітів Форми № 3-ПН, затвердженого наказом Мінпраці України від 19.12.2005р. № 420, відповідачем у період з січня по грудень 2009 року до Верхньодніпровського районного центру зайнятості подавались Звіти про наявність вакансій у 2009 році зі змісту яких вбачається, що на підприємстві відповідача для працевлаштування інвалідів були створені робочі місця для інвалідів з детальним описом їхніх характеристик, на які можливе працевлаштування інвалідів, тобто були наявні робочі місця для працевлаштування інвалідів (а.с.28, 34-60).

Також, із доданого до позову копії оголошення вбачається наявність на підприємстві відповідача робочих місць для працевлаштування інвалідів, що свідчить про те, що відповідач самостійно займався працевлаштуванням інвалідів у 2009 році (а.с.61).

10.10.2011р. відповідачем було подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ затвердженою наказом Мінпраці України від 10.02.2007р. № 42 в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2009 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 290 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів - 12 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 2581,1 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 8907,24 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування - 62350 грн. 68 коп. (а.с.6).

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку суми позову, складеного посадовою особою позивача, адміністративно-господарська санкція за не зайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів складає 62302 грн.38 коп., а також пеня за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій становить 11513 грн. 04 коп. (а.с.7,29).

З нарахуванням позивачем вказаних адміністративно-господарських санкцій та пені суд не погоджується та вважає зазначений позов необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення ( ч. 2 ст. 218 ГК України).

Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.

З наведених вище документів убачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів інвалідів, навпаки, створив на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів протягом 2009р. у кількості 21 вакансія, подавав дані до центру зайнятості звіти щодо наявності вакантних місць для інвалідів протягом січня-грудня 2009 року, а також самостійно вживав заходи щодо пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним роботі місця, що підтверджується вищенаведеними документами ( а.с.28, 34-61), а отже, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у вчиненні ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивач у ході судового розгляду справи не надав суду жодних доказів щодо наявності у діях відповідача вини або відмови відповідачем інвалідам у працевлаштуванні.

Навпаки, із наданої суду позивачем копії листа Верхньодніпровського районного центру зайнятості № 94 від 24.01.2012р. вбачається, що на підприємство відповідача центром зайнятості направлялися інваліди для працевлаштування на підставі заявлених відповідачем за звітами робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році, однак з незалежних від відповідача причин такі особи чи відмовились від запропонованих вакансій, чи не відповідали вимогам роботодавця через недостатню кваліфікацію або медичні рекомендації МСЕК (а.с.28).

Є безпідставними посилання представника позивача на те, що відповідачем звіти подавались з порушенням термінів, встановлених законом, оскільки порушення термінів подання звітів відповідачем не є доказом вини відповідача у не створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за наведеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки вина у вчиненні відповідачем правопорушення щодо не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та не зайняття робочих місць інвалідами у ході судового розгляду справи не встановлена, а відповідно до норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на відповідача покладено лише обов'язок щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пошук та направлення інвалідів на підприємство відповідача покладено на державні органи центру зайнятості відповідно до ст18-1 вказаного Закону.

Тобто, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що відповідальність за працевлаштування інвалідів несуть у рівній мірі як органи державної служби зайнятості, так і підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю.

Враховуючи відсутність вини відповідача у вчиненні правопорушення щодо не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та не зайняття робочих місць інвалідами у 2009 році у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, у яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12,71,86, 94,122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТРА» про стягнення 73815 грн. 42 коп. - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 25.04.2012р.

Суддя С.О. Конєва