ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"05" червня 2006 р. | Справа № 16/297-05-6244 |
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Счастливцевої К.С.,
За участю представників сторін:
Від позивача –Усатенко В.О. по дов.№01-13/8 від 05.01.2006р.;
Від відповідача –Бєлов О.Д.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради до малого приватного підприємства “Одеса-Бласко” про виселення з незаконно займаного приміщення та стягнення неотриманого доходу, -
ВСТАНОВИВ:
Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі по тексту Представництво) звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до малого приватного підприємства “Одеса-Бласко” (далі по тексту МПП “Одеса-Бласко”) про виселення відповідача із незаконно займаного ним не житлового приміщення підвалу, загальною площею 50 кв.м., що розташовано за адресою: м. Одеса, вул.. Канатна 100/2, та стягнення неотриманого доходу у сумі 8044,84 грн. В обґрунтування своїх вимог Представництво посилається на припинення договірних правовідносин між сторонами по справі та знаходження відповідача у спірному приміщенні без законних на то підстав. При цьому, посилаючись на положення ст. 785 ЦК України, Представництво наполягає на стягненні неотриманого доходу у сумі 8044,84 грн. у зв’язку з відмовою останнього звільнити орендоване ним приміщення у добровільному порядку.
Відповідач повністю заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.
Ухвалою суду від 04.10.2005р. по справі, за клопотанням позивача було призначено судову будівельно-технічну експертизу приміщення підвалу, загальною площею 50 кв.м., розташованого по вул. Канатна 100/2 у м. Одесі,
Ухвалою суду від 04.10.2005р. провадження у справі було зупинено у зв’язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи.
Після проведення Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової будівельно-технічної експертизи, ухвалою суду від 24.05.2006р. провадження у справі було поновлено.
У судовому засіданні 05.06.2006р. представником позивача було заявлено клопотання про призначення по справі повторної судової будівельно-технічної експертизи. Клопотання позивача було обґрунтовано посиланнями на п. 10 Роз’яснень Вищого господарського суду України від 11.11.98 р. N 02-5/424 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи”, яким передбачено попередження судом експерта про кримінальну відповідальність, та ст..14 Закону України “Про судову експертизу”. По тексту ухвали суду від 04.10.2005р. судового експерта не було попереджено про кримінальну відповідальність, що, за думкою позивача тягне за собою відсутність доказової сили висновку експерта. Дане клопотання позивача було судом відхилено з наступних підстав.
По-перше: вимогами статті 41 ГПК України, якою встановлений порядок і проведення судової експертизи, не покладено на суд обов’язок попереджати судового експерта про кримінальну відповідальність.
По-друге: положеннями статті 14 Закону України “Про судову експертизу”, якими передбачена відповідальність судового експерта, також не встановлений обов’язок суду попереджати судового експерта про кримінальну відповідальність.
По-третє: як було зазначено вище, попередження судом експерта про кримінальну відповідальність передбачено лише пунктом п.10 Роз’яснень Вищого господарського суду України від 11.11.98 р. N 02-5/424 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи”, однак, наведені Роз’яснення не підпадають під дію статті 4 ГПК України, якою визначено законодавство, яке застосовується при вирішенні господарських спрів. Крім того, слід зазначити, що п. 9.2. цих Роз’яснень передбачено, що повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Тобто, згідно наведеним положенням Роз’яснень Вищого господарського суду України від 11.11.98 р. N 02-5/424 “Про деякі питання практики призначення судової експертизи”, на які посилається позивач, факт не попередження судом експерта про кримінальну відповідальність не є підставою для призначення повторної судової експертизи.
По-четверте: згідно аркушу 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи №13730 від 12.05.2006р., експерт був попереджений про кримінальну відповідальність відповідно до ст..384 КК України за дачу за відомо неправдивого висновку, про що є його підпис.
З огляду на наведене, клопотання Представництва про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи було відхилено, а висновок судової експертизи №13730 від 12.05.2006р. приймається до розгляду з урахуванням положень ч. 5 ст. 42 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
06.11.2002р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та МПП “Одеса-Бласко” був укладений договір оренди за №20/53 нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 50 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Канатна 100/2. Договір був укладений терміном дії до 31.12.2002р. Додатковим погодженням від 09.01.2003р. строк дії договору оренди №20/53 від 06.11.2002р. був продовжений до 01.03.2003р. Додатковим погодженням від 18.08.2003р. строк дії договору оренди №20/53 від 06.11.2002р. був продовжений до 01.01.2004р.
Після закінчення строку дії договору жодна із сторін не виявила бажання припинити договірні відносини, в результаті чого відповідач продовжував користуватися переданим в оренду майном на умовах, передбачених договором оренди №20/53 від 06.11.2002р., тобто договір був пролонгований у відповідності з положеннями ч.3 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
04.08.2004р. Представництвом на адресу МПП “Одеса-Бласко” було надіслано повідомлення за №01-13/8237, яким Орендодавець повідомив Орендаря про закінчення строку дії договору оренди з 01.10.2004р. та небажання продовжувати з відповідачем орендні відносини. Даним повідомленням МПП “Одеса-Бласко” було запропоновано звільнити орендоване приміщення в строк до 01.10.2004р. та передати його по акту приймання-передачі. У зв’язку з тим, що відповідачем вимоги Представництва щодо повернення об’єкту оренди виконані не були, останнє 17.06.2005р. звернулося до суду з позовними вимогами про виселення відповідача із незаконно займаного ним не житлового приміщення підвалу, загальною площею 50 кв.м., що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Канатна 100/2, та стягнення неотриманого доходу у сумі 8044,84 грн.
Відповідач не заперечує проти факту припинення між сторонами орендних відносин, але наполягає на відсутності у Представництва права вимагати виселення МПП “Одеса-Бласко” з орендованого ним приміщення з огляду на відсутність у позивача права власності на спірне приміщення. Свою правову позицію з цього питання відповідач обґрунтовує наступним.
Конституційним Судом України 02.03.2004р. за результатами розгляду справи №1-2/2004 було прийнято рішення, резолютивна частина якого викладена в наступній редакції:
1. В аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ) треба розуміти так:
1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
1.3. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Посилаючись на приведене рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р., відповідач стверджує про зміну власника майна, який і вправі пред’являти вимоги про виселення МПП “Одеса-Бласко” із займаного ним нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 50 кв.м, розташованого по вул.. Канатна 100/2 у м. Одесі.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст.ст. 16, 41 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” міська рада вправі перерозподіляти частину своїх повноважень виконавчим органам, які діють в обсягах та в межах повноважень, переданих міською радою і визначених відповідними положеннями.
Згідно з Положенням про Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №1040-ХХІV від 26.03.2003р., у компетенцію Представництва входять питання управління нерухомим майном територіальної громади м. Одеси.
На виконання вимог суду щодо надання правовстановлюючих документів на спірне майно, Представництвом було надано рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.10.2004р. за №672 “Про реєстрацію об’єктів комунальної власності м. Одеси”, відповідно до якого комунальному підприємству “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” було доручено провести технічну інвентаризацію об’єктів нежитлового фонду комунальної власності згідно переліку та оформити і видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності на зазначені у переліку об’єкти. До переліку цих об’єктів увійшло не житлове приміщення підвалу, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул.. Канатна 100/2. В частини спірного приміщення рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №672 від 28.10.2004р. виконано не було, позивач не надав суду доказів оформлення у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів на підвальне приміщення, що розташовано по вул.. Канатна 100/2 за Одеською міською радою, та як наслідок, позивач не довів суду правомірність розпорядження Представництвом у нинішній час у межах наданих ньому повноважень спірним приміщенням.
Незважаючи на той факт, що у суду не виникають сумніви щодо правомірності розпорядження з боку Представництва на момент укладання договору оренди №20/53 від 06.11.2002р. спірним майном, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно врегульований Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 28.01.2003р. за № 6/5 та зареєстрованим наказом Міністерства юстиції України 28.01.2003р. за № 66/7387. Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Положення) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності. У відповідності з п. 1.2. Положення діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності. Згідно п.1.5. Тимчасового положення встановлена обов'язковість реєстрації прав власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
Із матеріалів справи вбачається, що Одеська міська рада не отримала у встановленому законом порядку правовстановлюючі документи на спірне майно та не здійснила реєстрацію права власності у відповідності з умовами Тимчасового положення, що свідчить в свою чергу про відсутність у останньої оформлених у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів на спірне майно. Наведене, в свою чергу свідчить про відсутність у Представництва в нинішній час здійснювати функції управління даним майном.
Крім того, на думку суду, прийняттям Конституційним Судом України рішення по справі №1-2/2004 від 02.03.2004р. був фактично змінений правовий режим допоміжних приміщень, до категорії яких віднесені і підвальні приміщення. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України.
Однак, посилаючись на положення Закону України “Про об’єднання власників багатоквартирних будинків” та наказ Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 31.12.1991р. за №135 позивач наполягає на відмінності поняття допоміжні приміщення та нежитлові приміщення, тобто за думкою позивача підвал не відноситься до категорії допоміжних приміщень а відноситься до категорії нежитлових та є самостійним об’єктом цивільно-правових відношень.
Розглядаючи позицію Представництва зі спірного питання, яка фактично ґрунтується на твердженні, що рішення Конституційного Суду України по справі №1-2/2004 від 02.03.2004р. не підлягає застосуванню при вирішенні даного предмету спору, суд зазначає наступне.
У відповідності із статтею 2 Закону України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року N 422/96-ВР, завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Статтею 13 глави 2 “Повноваження Конституційного Суду України” встановлено, що Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Виходячи із приведеної компетенції Конституційного Суду України та покладених на нього завдань, Конституційним Судом України було постановлено рішення, яким надано офіційне тлумачення положень ст..1. положень пункту 2 статті 10 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” ( на яку в тому числі посилається позивач). При цьому, суд звертає увагу позивача, що враховуючи обов’язковість виконання рішення Конституційного Суду України, законодавчі акти застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених рішеннями Конституційного Суду України.
Крім того, як зазначалося по тексту рішення вище, по справі, за клопотанням позивача, була призначена та проведена судова будівельно-технічна експертиза приміщення підвалу, загальною площею 50 кв.м., розташованого по вул..Канатна 100/2 у м. Одесі, на вирішення якої були покладені наступні питання:
- до якої категорії приміщень “не житлові” чи “допоміжні” відноситься, згідно технічних даних, приміщення підвалу загальною площею 50 кв.м., розташоване по вул.. Канатна 100/2 у м. Одесі;
- чи призначене приміщення підвалу загальною площею 50 кв.м., розташоване по вул.. Канатна 100/2 у м. Одесі для технічної експлуатації житлового будинку, в якому воно знаходиться;
- чи проходять у приміщенні підвалу загальною площею 50 кв.м., розташованому по вул.. Канатна 100/2 у м. Одесі інженерні комунікації житлового будинку в якому воно знаходиться;
- чи знаходяться у приміщенні підвалу загальною площею 50 кв.м., розташованому по вул.. Канатна 100/2 у м. Одесі спеціальні пристрої комунікацій для обслуговування житлового будинку, в якому воно знаходиться.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №13730 від 12.05.2006р., приміщення підвалу, загальною площею 50 кв.м., розташованому по вул.. Канатна 100/2 у м. Одесі, відноситься до категорії допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, призначено для технічної експлуатації житлового будинку, в якому воно знаходиться. У спірному приміщенні, згідно висновку експерта, проходять інженерні комунікації житлового будинку, в якому воно знаходиться: трубопроводи, опалення, водоводи та каналізації, а також містяться спеціальні пристрої для обслуговування житлового будинку.
Наведене спростовує твердження позивача про визначення категорії спірного приміщення як лише не житлового, яке є самостійним суб’єктом цивільно-правових відносин.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що при вирішенні даного спору рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р. підлягає обов’язковому застосуванню.
Право власності належить до таких суб’єктивних прав, які можуть виникнути лише при наявності визначеного юридичного факту або їх сукупності. Зазначене рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р. і є юридичним фактом, яким змінені правові підстави щодо користування, володіння та розпорядження спірним майном. З огляду на вищевикладене та з урахуванням відсутності у позивача на день вирішення спору належним чином оформлених правовстановлюючих документів на підвальне приміщення площею 50 кв.м., що розташовано по вул. Канатна 100/2, суд оцінює доводи відповідача стосовно відсутності у Представництва права на пред’явлення вимог щодо виселення з цього приміщення обґрунтованими та такими, що містяться на законних підставах.
Як вбачається з позовної заяви Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради також були заявлені вимоги про стягнення з МПП “Одеса-Бласко” 8044,84 грн. збитків у вигляді неотриманого доходу, понесених позивачем внаслідок неправомірного використання відповідачем раніше орендованого майна.
Розглянувши позовні вимоги Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради в цій частині позову господарському суду не вбачається підстав для їх задоволення з урахуванням наступного.
Розрахунок заявлених Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради вимог у даній справі про стягнення з МПП “Одеса-Бласко” 8044,84 грн. нібито неодержаних позивачем доходів розрахований виходячи з подвійного розміру ставки орендної плати, яка сплачувалася орендарем в період дії договору оренди з урахуванням індексу інфляції. При цьому, позивач посилається на положення статті 785 ЦК України, якою встановлено, що якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. З цього приводу суд звертає увагу позивача, що приведеною законодавчою нормою, на яку вин посилається, передбачено право наймодавця на стягнення неустойки, але ніяким чином положення статті 785 ЦК України не розповсюджуються на правовідносини, пов’язані із стягненням збитків.
З огляду на викладене, суду не вбачається правомірним надавати правову оцінку позовним вимогам Представництва в частини стягнення неотриманого доходу у сумі 8044,84грн. із застосуванням положень статті 785 ЦК України.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому, згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, в якості одного із способів захисту цивільного права та інтересів судом цивільним законодавством України передбачено відшкодування збитків.
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, згідно ст. 22 ЦК України, має право на їх відшкодування. При цьому, в силу положень п. 2 ч. 2 вказаної статті чинним законодавством України під збитками розуміються у тому числі доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Виходячи із змісту положень ст.ст. 509, 610, 611, 614 ЦК України чинним законодавством встановлена єдина підстава цивільно-правової відповідальності за завдані учаснику цивільно-правових відносин збитки –це правопорушення, до складу якого входять: збитки (упущена вигода); протиправність поведінки особи, яка порушила зобов’язання; причинний зв’язок між ними; вина особи, яка порушила зобов’язання.
При цьому, відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності за завдані збитки оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що для застосування до боржника цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків, у тому числі упущеної вигоди, необхідно, щоб порушення зобов’язання дійсно спричинило настання у кредитора збитків. Таким чином, на думку суду, збитки –це об’єктивне зменшення яких-небудь майнових благ кредитора, пов’язане з порушенням його інтересів як учасника певних правовідносин, яке виразилося у здійснених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він міг би отримати. Інакше кажучи, збитки є фактом об’єктивної дійсності, які існують незалежно від правової оцінки та від того, підлягають виниклі збитки по закону відшкодуванню чи не підлягають.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що позивачем з дотриманням вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України не було доведено об’єктивного існування збитків (об’єкта цивільного правопорушення), як наслідку невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань з своєчасного повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди, у зв’язку з чим за відсутністю об’єкта (збитків) - складового елементу цивільного правопорушення, суд не вважає за доцільне надавати правову оцінку наявності або відсутності в діях відповідача інших елементів складу правопорушення (протиправності поведінки особи, яка завдала збитків, причинного зв’язку між ними, а також вини правопорушника) оскільки, як зазначалось вище, відсутність вже одного з елементів складу цивільного правопорушення звільняє боржника від відповідальності за заявленими Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради вимогами в частині стягнення з МПП “Одеса-Бласко” 8044,84 грн.
Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне відмовити Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу віднести на рахунок позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити.
Рішення набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.
Рішення підписано 22.06.2006р.
Суддя Желєзна С.П.