ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  

м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2

___________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

          26.05.2008  року                                                            Справа № 6/14

Луганський апеляційний господарський суд колегією суддів у складі :

головуючого судді                     Якушенко Р.Є.

суддів                                        Бородіної Л.І.

                                        Іноземцевої Л.В.

Склад судової колегії призначено розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 24.04.2008.

при секретарі                    

судового засідання                    Черніковій Я.В.

за участю представників сторін

від позивача                              не прибув

від відповідача                    не прибув

Розглянувши

апеляційну скаргу                    Державного підприємства „Вугілля України”,

м. Київ

на рішення

господарського суду           Луганської області

від                                         20.03.2008

у справі                               № 6/14 (суддя  Василенко Т.А.)

за позовом                               Державного підприємства „Вугілля України”,

                                        м. Київ

до відповідача                    Державного підприємства „Луганська вугільна

компанія”, м. Луганськ

про                                         стягнення 97476 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 20.03.08 у справі №6/14 (суддя Василенко Т.А.) відмовлено у задоволенні позову Державного підприємства «Вугілля України», м. Київ  до Державного підприємства «Луганська вугільна компанія», м. Луганськ  про стягнення з відповідача збитків в сумі 97476 грн.

Рішення господарського суду з посиланням на норми статей 19 Конституції України, 22 Цивільного кодексу України, 224, 225 Господарського кодексу України мотивоване недоведеністю позовних вимог.

Позивач у справі, ДП «Вугілля України», не погодився з прийнятим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та  постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує наступне.

Висновки суду не відповідають фактичним обставинам, факт оплати залізничного тарифу доведений, сплачена сума залізничного тарифу складає суму заявлених збитків.

Відповідач у справі відзив на апеляційну скаргу не подав, не скористався правом участі в судовому засіданні.

Позивач також не скористався правом участі в судовому засіданні, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи.

До початку розгляду апеляційної скарги будь-які клопотання від сторін не надходили.

Справа переглядається апеляційною інстанцією за наявними в ній матеріалами з урахуванням вимог статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи судова колегія

ВСТАНОВИЛА:

29.09.2004 між ДП „Вугілля України”, позивачем у справі, та ДП „Луганська вугільна компанія” в особі ВП „Луганськвуглезбут”, відповідачем у справі, укладено договір поставки вугілля №1-09/2-ЛК.

Розділом 1 договору визначено, що „постачальник” –відповідач у справі, зобов’язується поставити вугілля кам”яне енергетичне на умовах, передбачених договором, а „покупець”, позивач у справі, прийняти та оплатити його. Марки, базова ціна, характеристики якості вугілля, яке буде поставлятися, наводяться у додатках до договору.

Розділом 2 договору встановлено, що поставка вугілля здійснюється залізничним транспортом у відкритих піввагонах за погодженим графіком. Датою поставки вугілля є підписання акту приймання-передачі який повинен бути підписаний сторонами не пізніше останньої дати узгодженого сторонами періоду поставки.

Згідно розділу 4 договору відповідач повинен скласти і підписати зі своєї сторони акт приймання-передачі вугілля і передати його позивачу.

Відповідно до пункту 6.1 договору оплата за вугілля здійснюється позивачем на умовах передплати.

Згідно пункту 6.6 договору оплата вартості послуг по перевезенню вугілля здійснюється позивачем.

Позивач посилаючись на те, що передача йому вугілля у власність за вказаним договором не відбулася, вважає, що відповідач в односторонньому  порядку відмовився від договору, що є порушенням господарського зобов’язання.

27.12.07 (дата поштового штемпелю на конверті), позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з відповідача збитків в сумі 97476 грн., що  складаються з витрат позивача по оплаті вартості послуг по перевезенню вугілля залізницею.

Місцевим господарським судом справа розглядалася неодноразово (три рази).

Відповідач відзив на позов та витребувані судом  документальні підтвердження не надав жодного разу, не забезпечив участі компетентного представника в судовому засіданні.

Позивач також не подав витребувані судом докази на підтвердження позовних вимог, проти відвантаження відповідачем вугілля не заперечував.

Рішенням господарського суду від 20.03.08 у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю фактично понесених збитків та самого факту завданих відповідачем збитків.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать, що правовідносини між сторонами за позовом виникли із договору поставки № 1-03/2-ЛК від 29.09.04, який за своєю правовою природою є різновидом договору купівлі-продажу і до нього застосовуються як загальні норми цивільного законодавства про договір, так і положення про купівлю-продаж, поставку, що містяться в главі 54 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Підставою виникнення господарського спору стало не підписання акту приймання-передачі вугілля, згідно з яким та відповідно до п. 5.8 договору №1-03/2-ЛК від 29.09.2004 до позивача переходить право власності на вугілля.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач не передавши відвантажене за вказаним договором вугілля у власність позивача, здійснив односторонню відмову від виконання зобов’язання по поставці вугілля, чим завдав збитки позивачу в сумі 97476 грн., що складаються із сплаченої позивачем вартості послуг по перевезенню вугілля.

Проте, вказані обставини не знайшли підтвердження за матеріалами справи.

Так, матеріали справи свідчать, що відповідач у листопаді 2004 року, січні –березні 2005 року на виконання зобов’язань за вказаним договором відвантажив  позивачу вугілля, що підтверджується корінцями дорожніх відомостей, залученими до матеріалів справи та позивачем у справі.

Позивач на виконання умов п. 6.6 договору від 29.09.04 оплатив вартість перевезення вугілля залізничним транспортом.

Умови договору не ставлять в залежність обов’язок покупця, позивача у справі, оплатити вартість послуг по перевезенню вугілля від обов’язку постачальника, відповідача у справі, підписати акт приймання-передачі вугілля покупцю, позивачу у справі.

Предметом даного спору є заявлені позивачем збитки в сумі 97476 грн., що складаються з вартості сплаченого ним залізничного тарифу, тобто вартості оплачених послуг по перевезенню вугілля.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав  і обов’язків , у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі  збитків (шкоди) –є зобов’язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у  результаті  порушення  її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Під збитками розуміються витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи,  які  особа  могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки особі, права або законні інтереси якої порушено.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушення.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи з цього позивач повинен довести, що шкоду заподіяно саме протиправною поведінкою відповідача у справі, безпосередній причинний зв’язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Позивач не довів обов’язку відповідача щодо предмету спору, його протиправної поведінки, причинного зв’язку між заподіяними збитками та протиправною поведінкою відповідача. Не скористався можливістю довести обґрунтованість заявлених вимог в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

З огляду на викладене судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий господарський суд дав належну оцінку обставинам справи, прийняв рішення від 20.03.2008, яке ґрунтується на матеріалах справи та відповідає нормам чинного законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито за апеляційною скаргою покладається на позивача, заявника апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись статтями 47, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний  господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Вугілля України” на рішення господарського суду Луганської області від 20.03.2008 у справі №6/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 20.03.2008 у справі №6/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.          

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у місячний строк через апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя                                                            Р.Є. Якушенко

Суддя                                                                                 Л.І. Бородіна

Суддя                                                                                Л.В. Іноземцева