Справа № 2-1004/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пасинок В.С.,

при секретарі Малоїд Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и в:

у червні 2010 року позивач звернулась до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк»про захист прав споживача та визнання кредитного договору недійсним. В ході розгляду справи позивач уточнила свої позовні вимоги та просила суд визнати недійсним укладений між нею та ПАТ «ОТП Банк»кредитний договір, розірвати останній та повернути сторони в первісне положення. Свої вимоги обґрунтувала тим, що 20 червня 2008 року між нею та ПАТ «ОТП Банк»був укладений кредитний договір № ML-021/018/2008 про надання їй для придбання нерухомого майна кредитних коштів у розмірі 410 000,00 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,49 % річних та FIDR з датою остаточного повернення кредиту 20 липня 2025 року.

Мотивувала вимоги також тим, що, будучи споживачем з точки зору п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», її право як такого не бути примушеною під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах, тобто мала на увазі те, що у п. 3 кредитного договору зазначено, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись встановлена відсоткова ставка у розмірі 4,49 % річних, а також плаваюча процента ставка FIDR - при цьому ніякого фіксованого її розміру у договорі не зазначено, що суперечить абз. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». У зв'язку із зазначеним вона позбавлена можливості підраховувати загальну споживчу вартість кредиту, а також змушена сплачувати незафіксовані й постійно змінювані відсотки плаваючої процентної ставки FIDR, що призводить до сплати нею значно більших сум, ніж ті, про котрі йшла мова при укладанні кредитного договору.

Зазначила також про те, що перед укладанням договору про надання їй споживчого кредиту ПАТ «ОТП Банк»в порушення вимог ч. 2 п. д) ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»не повідомив її як споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про його надання. Всі вказані обставини, на її думку, свідчать про те, що умови кредитного договору суперечать Конституції України та вимогам ЦК України, інших актів законодавства, його зміст не відповідає її інтересам та волі, порушує її права та законні інтереси, а тому кредитний договір підлягає визнанню недійсним у повному обсязі та розірванню, а також в силу ст. 216 ЦК України сторони договору мають бути повернуті у первісне становище, котре існувало до укладення договору.

Представник позивача в ході розгляду справи підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд позов задовольнити з обставин, викладених в позовній заяві.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, проте, надав суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних матеріалів справи з врахуванням письмового заперечення відповідача на позов. Зазначив при цьому про те, що проти позовних вимог заперечує в повному обсязі та просить суд ухвалити рішення про відмову у їх задоволенні.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено у судовому засіданні, що 20 червня 2008 року між позивачем та ПАТ «ОТП Банк»був укладений кредитний договір № ML-021/018/2008 про надання їй для придбання нерухомого майна кредитних коштів у розмірі 410 000,00 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,49 % річних та FIDR з датою остаточного повернення кредиту 20 липня 2025 року (а.с. 8-11).

Відповідно до п. 1.1 ч. 2 вказаного договору банк надає позивачу кредит у розмірі та валюті, визначених у ч. 1 договору, а позивач приймає кредит, зобов'язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені у договорі. З метою отримання, обслуговування та погашення кредиту банк відкриває позивачу поточний рахунок (п. 1.1.1 ч. 2 договору).

Згідно п. 1.4.1.1.2 договору в разі використання плаваючої процентної ставки проценти за користування кредитом розраховуються як FIDR плюс фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахування процентів. За базовий FIDRсторони приймають ставку FIDR, діючу на момент укладення договору.

Плаваюча процентна ставка по кредиту згідно п. 1.4.1.1.3 договору підлягає коригуванню протягом дії цього договору щоразу після перебіг кожного 12 календарного місяця, починаючи з дати укладання цього договору, якщо інше не передбачено цим договором.

Плаваюча процентна ставка за користування кредитом впродовж першого року дії цього договору підлягає коригуванню після перебігу 11 календарного місяця, починаючи з дати укладення цього договору. Плаваюча процентна ставка фіксується відповідно до умов цього договору в перший банківський день місяця, наступного за місяцем закінчення визначеного 11/12 місячного періоду дії попередньої плаваючої процентної ставки. З зазначених дат проценти нараховуються виходячи з із ставок FIDR(фактично діюча на дату коригування) плюс фіксований відсоток з розрахунку річної бази нарахування процентів. Сторони цим висловлюють цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки стосовно всієї непогашеної суми кредиту без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору (п.п. 1.4.1.1.4, 1.4.1.1.5 кредитного договору).

Згідно п. 1.4.1.2 кредитного договору проценти нараховуються щомісяця у день сплати процентів, але не пізніше дати повернення кредиту, визначеної у графіку платежів, на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та день повернення.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Судом встановлено та це не заперечується сторонами у справі, що згідно умов кредитного договору банк надав, а позивач отримала кредитні кошти у розмірі 410 000,00 доларів США.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До того ж, відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

В той же час, згідно ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку про те, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Так, позивачем 10 червня 2008 року була заповнена та підписана анкета-заява фізичної особи на отримання іпотечного кредиту (а.с. 88-89). Підписавши дану анкету-заяву позивач своїм підписом підтвердила свою згоду з усіма пунктами анкети та підтвердила те, що банком їй було надано в письмовій формі та в повному об'ємі інформація, передбачена п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»від 01 грудня 2005 року.

Крім того, позивач того ж дня була ознайомлена з інформаційним листком умов кредитування по програмі «Житло в кредит», підписавши котрий підтвердила те, що банк ознайомив її у письмовій формі з умовами кредитування по програмі «Житло в кредит», а також надав їй інформацію щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту, наявних в банку форм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих систем кредитування, вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору (а.с. 90-92).

Тому, позивач, підписавши договір, засвідчила, що вона ознайомлена у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі з умовами кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, наявних в банку форм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих систем кредитування, вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору.

З огляду на викладене, суд вважає, що посилання позивача на те, що перед укладенням кредитного договору її, як того вимагає ч. 2 п. д) ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», не повідомив її як споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про його надання, є хибними.

Крім того, як визначає п. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 ЦК України).

Зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Оскільки згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, суд вважає позовні вимоги про визнання недійсним умов кредитного договору № ML-021/018/2008 від 20 червня 2008 року необґрунтованими, недоведеними, а тому вони не підлягають задоволенню.

Оскільки суд дійшов висновку про безпідставність вимог про визнання кредитного договору недійсним, то не підлягає також задоволенню позов в частині вимог про розірвання кредитного договору № ML-021/018/2008 від 20 червня 2008 року та про повернення сторін у первісне положення, яке існувало до укладення кредитного договору № ML-021/018/2008 від 20 червня 2008 року.

На підставі ст. ст. 6, 192, 203, 509, 526, 627, 1049, 1054, 1055, 1056, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 1, 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів»від 01 грудня 2005 року та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60, 74, 88, 208, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»про визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржене Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя