Справа № 2-639/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2012 року

Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Пасинок В.С.,

при секретарі Малоїд Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу квартири та виселення,-

в с т а н о в и в:

у серпні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого Державною адміністрацією Московського району м. Києва згідно розпорядження № 13530 від 21 листопада 1996 року та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 06 грудня 1996 року в реєстровій книзі за № 3719, йому належить квартира АДРЕСА_1 У вказаній квартирі він не проживав з 28 жовтня 2010 року по 15 березня 2011 року, оскільки перебував у Київському СІЗО № 13 ДДВПУ в м. Києві та Київській області у зв’язку із розглядом порушеної відносно нього кримінальної справи за ч. 2 ст. 309 КК України.

Разом з тим, 15 березня 2011 року, коли Голосіївським районним судом м. Києва відносно нього за ч. 2 ст. 309 КК України було постановлено вирок і змінено обраний запобіжний захід з утримання під вартою в Київському СІЗО № 13 ДДВПУ в м. Києві та Київській області на підписку про невиїзд, він, прибувши до своєї квартири, довідався про те, що в останній проживають сторонні люди, котрі придбали вказану квартиру у його представника - ОСОБА_5.

Згодом йому стало відомо про те, що ОСОБА_5. померла насильницькою смертю, і Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві 17 березня 2011 року порушено кримінальну справу по факту нанесення ОСОБА_5. тілесних ушкоджень, які спричинили смерть.

Тому, відповідно до положень ст. 41 Конституції України, ст. ст. 203 та 658 ЦК України, зазначаючи про те, що довіреності на ім’я ОСОБА_5., посвідчену 25 січня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6. та зареєстровану в реєстрі за № 129, не видавав, просив визнати недійсними вказану довіреність, а також договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3.11 лютого 2011 року та зареєстрований в реєстрі за № 68, та виселити відповідача із всіма залежними від неї особами із зазначеної квартири.

Позивач та його представник в ході розгляду справи позов підтримали та просили позовні вимоги задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та її представник проти задоволення позову заперечували, посилаючись на його надуманість та необґрунтованість, просили суд відмовити у задоволенні позову в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним, оскільки останній був вчинений відповідно до вимог діючого законодавства на підставі чинної довіреності, виданої позивачем, а тому відповідач - як теперішній власник квартири є добросовісним набувачем і угода не може бути визнана недійсною. Зазначали, що укладений договір купівлі-продажу є таким, що відповідає вимогам закону, вказували на встановлення особи ОСОБА_5., яка діяла за довіреністю від позивача, та перевірку її повноважень нотаріусом під час вчинення нотаріальної дії щодо посвідчення спірного договору купівлі-продажу.

Представник третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6. просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість, оскільки його довірителем було вчинено посвідчення довіреності на представництво інтересів позивача громадянкою ОСОБА_5. у чіткій та повній відповідності до вимог законодавства України.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, який посвідчував договір купівлі-продажу від 11 лютого 2011 року, в судове засідання не з’явився, направив до суду заяву про неможливість явки у зв’язку із великим завантаженням на роботі та з клопотанням про розгляд справи за його відсутності, проте, направив на адресу суду копії документів, які зберігаються у нього після посвідчення договору.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Згідно ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Так, судом встановлено, що 25 січня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6. було посвідчено довіреність, якою ОСОБА_5. була уповноважена на представництво інтересів позивача у справі - ОСОБА_1. (а.с. 6).

Зі змісту останньої вбачається, що позивач, в силу досягнення усної попередньої домовленості з ОСОБА_5., уповноважив останню на представництво його інтересів з питань щодо управління, розпорядження та експлуатації належної йому квартири АДРЕСА_1

Між ОСОБА_5. та відповідачем 11 лютого 2011 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 який був посвідчений того ж дня приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 68 (а.с. 70-93).

Позивач, вимагаючи визнати вказану довіреність недійсною, посилається на те, що волевиявлення з його сторони на її видачу у нього не було, останню він не підписував, оскільки 25 січня 2011 року перебував у Київському СІЗО № 13 ДДВПУ в м. Києві та Київській області.

На підтвердження своїх вимог надав суду копію виписки з вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 15 березня 2011 року, згідно якої йому вказаного числа було змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою в СІЗО № 13 ДДВПУ в м. Києві та Київській області на підписку про невиїзд (а.с. 5)

Крім того, в ході розгляду справи на запити суду Київським СІЗО № 13 ДДВПУ в м. Києві та Київській області були надані відомості про те, що ОСОБА_1. з 28 жовтня 2010 року по 15 березня 2011 року утримувався у Київському СІЗО № 13 ДДВПУ в м. Києві та Київській і що 25 січня 2011 року з ним не проводились слідчі дії в Київському СІЗО, він не допитувався оперативними чи іншими представниками досудових органів (а.с. 94, 137).

Однак, в ході розгляду справи факт перебування ОСОБА_1. у слідчому ізоляторі жодною із осіб, котрі брали участь у справі, не оспорювався. Спірні питання виникали з приводу наявності чи відсутності волевиявлення позивача щодо видачі довіреності на ім’я ОСОБА_5., продажу спірної квартири, його бажання та намір з даного приводу, а також про обізнаність останнього про фактичний продаж квартири.

Позивач в судовому засіданні 01 лютого 2012 року в своїх поясненнях зазначив, що ще до 28 жовтня 2010 року у нього був намір продати квартиру АДРЕСА_1 який він обговорював з ОСОБА_5., з якою підтримував дружні сусідські відносини. Проте, в ході подальшої дачі пояснень позивач неодноразово змінював свою думку без належної на то аргументації, плутаючись у своїх поясненнях, та, в решті-решт, послався на те, що договір купівлі-продажу є недійсним, оскільки оформлений на підставі довіреності, під час оформлення якої він, по-перше, не був присутнім, оскільки перебував у Київському СІЗО, а, по-друге, якої взагалі не підписував.

Однак, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6. у свої письмових запереченнях проти позову, що, в-подальшому, було зазначено й підтримано її представником, вказала на те, 25 січня 2011 року до неї особисто звернувся гр. ОСОБА_1. з проханням посвідчити довіреність на управління, розпорядження та експлуатацією належною йому квартирою АДРЕСА_1 Дотримавшись вимог ст. ст. 43, 44 Закону України „Про нотаріат” та п. 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нею була проведена відповідна процедура. Звернула також увагу на те, що при цьому нею жодних порушень законодавства допущено не було, що, окрім того, підтверджується довідкою Головного управління юстиції у м. Києві про проведення перевірки організації нею нотаріальної діяльності та виконання правил ведення нотаріального діловодства за період з 28 липня 2007 року по 06 жовтня 2011 року (а.с. 47-53).

Згідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, сторони мають рівні права щодо надання доказів, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Позивачем в силу зазначених вимог закону не надано доказів на спростування позиції третьої особи у справи, пояснення якої є послідовними та логічними й у достовірності яких у суду не виникає сумнівів, на підтвердження факту його не перебування 25 січня 2011 року поза межами Київського СІЗО № 13 й до того ж, позивач в ході розгляду справи відмовився від проведення судової почеркознавчої експертизи щодо встановлення автентичності його підпису та підпису на довіреності від 25 січня 2011 року та не зміг в судовому засіданні пояснити, чому з 15 березня 2011 року - моменту звільнення з-під варти протягом п’яти місяців не звертався ні до правоохоронних органів про вчинення щодо нього шахрайських дій, ні до відповідача з жодними вимогами та претензіями щодо повернення спірної квартири.

Крім того, в ході розгляду справи під час встановлення особи позивача, останнім суду було пред’явлено паспорт, в котрому містилась відмітка про зняття останнього з реєстраційного обліку, а саме - з квартири АДРЕСА_1 Вказаний паспорт, як зазначав сам позивач безпосередньо в судовому засіданні, був отриманий ним після звільнення з-під варти, проте, від кого та за яких обставин - точно вказати не міг. В той же час, при зверненні до суду позивачем надана копія паспорта з відміткою лише про його реєстрацію у спірній квартирі, але без відмітки про зняття з реєстраційного обліку. Тому, суд, розцінюючи це як спробу введення його в оману, критично оцінює обрану позивачем позицію, оскільки вказане вище спростовує його твердження про відсутність у нього наміру як на видачу довіреності на ім’я ОСОБА_5. щодо уповноваження останньої на продаж спірної квартири, так і на безпосередньо продаж квартири.

Отже, враховуючи той факт, що за своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника, а законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 ЦК України), зокрема, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, суд приходить до висновку про те, що, що позивач не довів наявності підстав для визнання зазначеної довіреності недійсною, так як обставин, визначених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Таким чином, на підставі вищенаведеного, суд надходить до висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсною довіреності від 25 січня 2011 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6. та зареєстровану в реєстрі за № 129, необґрунтовані і не можуть бути задоволені, внаслідок чого не можуть бути задоволені і позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3.11 лютого 2011 року та зареєстрований в реєстрі за № 68, та виселення відповідача із всіма залежними від неї особами із зазначеної квартири.

До такого висновку суд приходить, враховуючи той факт, що довіреність від 25 січня 2011 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6. та зареєстрована в реєстрі за № 129 від імені ОСОБА_1. на ім’я ОСОБА_5., станом на момент посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 а саме - 11 лютого 2011 року була відповідно до вимог п. 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, яка набрала чинності з 14 березня 2004 року і була чинною на день посвідчення довіреності, та п. 2.1-2.3 Положення про Єдиний реєстрі довіреностей, посвідчених у нотаріальному порядку, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29 травня 1999 року № 29/5, зареєстрована в Єдиному реєстрі, а, отже, виходячи з викладеного, створила юридично значимі наслідки, оскільки була дійсною.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 244 ЦК України, ст. ст. 3, 10-11, 57-60, 80, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, суд, -

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та виселення –відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя