УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 22-ц/0191/386/2012Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Полянська В.

"21" лютого 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПолянської В.О.,

СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В.,

При секретаріРемез Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення від права на спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила усунути його від права на спадкування.

Вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її сестра ОСОБА_8, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді домоволодіння АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1. Із заявою про прийняття спадщини звернулася позивачка та чоловік померлої ОСОБА_7, який є спадкоємцем першої черги. Проте, позивачка вважає, що відповідач не має права на спадкування, оскільки ухилявся від надання допомоги спадкодавцю, яка через стан свого здоров'я була у безпорадному стані, не могла працювати та утримувати себе, була інвалідом 3 групи. Позивачка вважає, що за нормами ст. 1262 ЦК України право на спадщину має вона, оскільки саме вона наглядала за хворою сестрою та надавала їй необхідну допомогу.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила скасувати рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на те, що суд не надав належної оцінки поясненням відповідача, який підтвердив, що він не надавав допомоги та не піклувався за дружиною, та не звернув увагу на пояснення свідків про те, що таку допомогу надавала саме позивачка. На думку апелянта суд дійшов помилкового висновку про те, що спадкодавець не потребувала постійного уходу.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою підстав для усунення відповідача від спадкування, зазначених саме у нормі ч. 5 ст. 1224 ЦК України.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.

Статтею 1224 ЦК України передбачено коло осіб, які позбавляються суб'єктивних прав на спадкування, незважаючи на те, що існували певні передумови для закликання їх до спадкування.

Згідно частини п'ятої цієї статті від права на спадкування за законом може бути усунена особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві. Усунення від права на спадкування за законом за цих підстав здійснюється за рішенням суду за умови, що спадкодавець перебував у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечувати умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 страждала на цироз печінки та періодично перебувала на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні з 30.05.2008 року по 09.06.2008 року; з 29.04.2009 по 09.05.2009р.; з 04.05.2011 по 13.05.2011 року, під час госпіталізації потребувала догляду сторонньої особи (а.с.17). Смерть ОСОБА_8 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Отже, ОСОБА_8 потребувала допомоги саме під час госпіталізації, яку їй надавала позивачка, що під час хвороби вона отримувала необхідну медичну допомогу та була забезпечена необхідними доглядом.

Судом також встановлено, що ОСОБА_8 була працездатна та працювала з 03 грудня 2007 року по 12 червня 2010 року буфетницею на станції Феодосія відокремленого структурного підрозділу «Кримська дирекція залізничних перевезень» (а.с.55), а з 23.09.2010 року знаходилась на обліку Феодосійського міського центру зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю (а.с.54).

З довідки Управлінням Пенсійного фонду України в м. Феодосія АР Крим вбачається, що позивачка перебувала на пенсійному обліку з 03 червня 2009 року по 31 травня 2011 року та отримувала пенсію за інвалідності 3 групи в розмірі 764 грн. (а.с.81).

Виходячи зі змісту зазначеної норми закону, суд першої інстанції при вирішенні даного спору врахував всі фактичні обставини справи, надані докази, а саме, що спадкодавець в останні роки життя з урахуванням віку та стану здоров'я не потребувала сторонньої допомоги. При цьому визнав встановленим недоведеність факту потреби в отриманні допомоги від чоловіка за умови надання спадкодавцю допомоги позивачкою ОСОБА_6 та умисного ухилення відповідача від надання такої допомоги.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спадкодавець ОСОБА_8 не перебувала у безпорадному стані та могла самостійно забезпечити умови свого життя.

Однією з підстав усунення від права на спадкування, встановлених ч.5 ст. 1224 ЦК України, є ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, що потребує допомоги, яке полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Пленум Верховного Суду України у п.6 Постанови № 7 від 30.05.2008 року « Про судову практику у справах про спадкування» вказав, що факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи. При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього, та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Суд першої інстанції не встановив обставин, які свідчать про те, що відповідач умисно ухилявся від надання допомоги дружині та, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, дійшов правильного висновку, що позивачка не надала доказів на підтвердження своїх вимог, тому немає підстав, передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК для усунення відповідача від права на спадкування за законом.

Висновок суду підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів, зокрема поясненнями свідків, допитаних судом, з яких вбачається, що спадкодавець не потребувала допомоги від відповідача і не зверталася до нього з проханням про надання допомоги.

Колегія суддів вважає, що за таких обставин відсутні достатні підстави для задоволення позову, заявленого ОСОБА_6 за ч.5 ст. 1224 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів вважає неспроможними, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з'ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.

Не можуть бути взяті до уваги і посилання апелянта на виписки із історії хвороби ОСОБА_8 та медичні довідки, оскільки зазначені документи не містить доказів її знаходження у безпорадному стані;

Посилання в апеляційній скарзі на те, що спадкодавець ОСОБА_8 за станом здоров'я потребувала стороннього догляду й допомоги, яку повинен був надавати саме відповідач, та умисне ухилення його від надання такої допомоги, як на безумовну підставу для усунення від права на спадщину, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки воно було предметом дослідження і оцінки суду першої інстанції і в рішенні наведені переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків щодо недоведеності зазначених обставин.

Неспроможним вважає колегія суддів й доводи апелянта про те, що суд не прийняв до уваги показання свідків, оскільки у відповідності до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності

Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для висновку про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статей 213, 214 ЦПК України.

Судом правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст.ст. 10, 11, 60, 212 ЦПК України.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 312, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхілити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 25 січня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня набрання законної сили, до суду касаційної інстанції.

В.О.Полянська                              Т.І.Моісеєнко                    Г.В.Редько