РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/0191/15/2012Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Полянська В. О.

РІШЕННЯ

"24" січня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіПолянської В.О.,

СуддівМоісеєнко Т.І., Редько Г.В.,

При секретаріРемез Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємця ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_8, якій діє в інтересах ОСОБА_6 - на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду до ОСОБА_7, в якому просила стягнути з відповідача матеріальну та моральну шкоди.

Позов мотивований тим, що між сторонами 09 лютого 2010 року була укладена угода про надання відповідачем юридичної допомоги позивачці по оформленню права власності на спадщину після смерті батька позивачки - ОСОБА_9 За юридичні послуги за цією угодою відповідач отримав 6000 грн. 19 липня 2010 року між сторонами була укладена друга угода щодо оформлення документів для звернення до суду та представництво інтересів ОСОБА_6 з питання прийняття спадщини в Феодосійському міському суді. За послуги за цією угодою позивачка сплатила ОСОБА_7 4000 грн. Проте відповідач взяті на себе зобов'язання по обох угодах належним чином не виконав, внаслідок чого позивачка залишилася без спадкового майна. Посилаючись на порушення зобов'язання ОСОБА_7, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з нього матеріальні збитки в розмірі 153 000 грн., що складають вартість Ѕ частки спадкового майна, та моральну шкоду в розмірі 153 000 грн., завдану душевними хвилюваннями з приводу втрати спадкового майна, неможливістю проживання в батьківському будинку. Також просила стягнути з відповідача 10000 грн., які відповідач отримав за угодами представництва, 4000 грн. судових витрат та витрат пов'язананих з явкою до суду, а всього 320 000 грн.

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2011 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_8, якій діє в інтересах ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2011 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6 в повному обсязі.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині повернення 10000 грн., які відповідач отримав за угодами представництва, не звернув уваги та не дав правової оцінки тому, що відповідач на підтвердження виконання умов укладених угод не надав суду ні яких доказів.

Апелянт вважає, що висновок суду про відсутність підстав для стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди, у зв'язку з тим, що заповіт є дійсним, є невірним, оскільки саме на відповідача покладався обов'язок про визнання його недійсним. На думку апелянта, відповідач повинен відшкодувати позивачці матеріальні збитки, згідно п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України, та моральну шкоду, оскільки, у випадку своєчасного звернення відповідача до суду в її інтересах, позивачка могла б отримати Ѕ частину спадщини, до якої входить спірний будинок.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позову про стягнення 6000 грн., отриманих відповідачем за надання юридичних послуг за угодою від 09 лютого 2010 року, виходив с того, що відповідач виконав зобов'язання по цій угоді, що підтверджується укладенням нової угоди від 19 липня 2010 року, яка не була виконана, внаслідок несплати позивачкою гонорару за вказаною угодою, визначеною в розмірі 4000 грн. Оскільки угода про надання юридичних послуг від 19 липня 2010 року не була виконана з вини позивача, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову.

Проте, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися в повному обсязі з таких підстав.

Згідно зі ст. 6 ЦК сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Договір доручення належить до різновиду договорів про надання послуг, відтак, на нього поширюються норми глави 63 ЦК тією мірою, якою вони не суперечать спеціальним правилам, вміщеним у главі 68.

Главою 63 ЦК України визначено загальні положення стосовно зобов'язань з надання послуг. Згідно із статтею 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами 09 лютого 2010 року та 19 липня 2010 року були укладені угоди про надання юридичних послуг, захисту прав та інтересів, які, виходячи з предмета та умов договору є змішаними, такими, що містить елементи договору доручення та договору про надання послуг (правової допомоги).

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно, зокрема, до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Так з матеріалів справи вбачається, що предметом угоди від 09 лютого 2010 року було оформлення права власності ОСОБА_6 на спадщину, яка відкрилася після смерті її батька ОСОБА_9 а саме будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4). Відповідно до п. 4.1 вказаного договору позивачка сплатила 3000 грн. передоплати, що підтверджується товарним чеком (а.с. 8) та відповідно до п. 4.5 зазначеної угоди сплатила ще 3000 грн., що підтверджується відповіддю з «Укрпошти» (а.с. 10). Отримання від позивачки 6000 грн. не заперечує відповідач.

Згідно із ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позивачка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України, надала суду належні та допустимі докази, щодо оплати виконавцеві послуг за надання юридичної допомоги в оформленні права власності на спадщину.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б підтверджували виконання відповідних дій, реально направлених на виконання угоди від 09 лютого 2010 року, а саме: звіту щодо виконання певних дій, документів на підтвердження виконання зазначених в договорі послуг (розписка, тощо).

Навпаки, з матеріалів справи (а.с.12) вбачається, що ОСОБА_6 особисто зверталася з заявою про прийняття спадщини до Першої Феодосійської державної нотаріальної контори через Державну нотаріальну контору Советського району міста Мінська.

Пояснення ОСОБА_7, викладені в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи (а.с. 20), та в суді апеляційної інстанції про те, що предметом угоди від 09 лютого 2010 року була лише консультація по оформленню права власності на спадщину, вивчення правових актів по даній тематиці, ведення переговорів з особами, які можуть мати відношення до вказаної справи, а також оформлення документів для подачі їх позивачкою в нотаріальну контору є неспроможними, оскільки спростовуються зазначеною угодою та не підтверджуються будь-якими доказами.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню, як ухвалене з порушенням вимог ст. 213 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про задоволення вимог ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 на її користь 6000 грн. за неналежне виконання угоди про надання правової допомоги від 09 лютого 2010 року.

Відмовляючи у задоволені позову про стягнення 4000 грн., отриманих відповідачем за надання юридичних послуг за угодою від 19 липня 2010 року, суд першої інстанції, виходив с того, що угода не була виконана, внаслідок несплати позивачкою гонорару.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 липня 2010 року між сторонами була укладена угода про надання правової допомоги, предметом якої було надання правової допомоги, захист прав та інтересів ОСОБА_6 в Феодосійському міському суді з питання прийняття спадщини, а скасування довіреності та заповіту на ім'я ОСОБА_11, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_9 (а.с. 5). Згідно з п 4.1, п.4.5 зазначеної угоди позивачка повинна була сплатити 4000 грн. передоплати, п'ятсот гривен за кожне судове засідання та 4000 грн. по закінченню справи.

22 липня 2010 року ОСОБА_6 була видана довіреність на ім'я ОСОБА_7, якою його уповноважено вести усі справи по оформленню спадкових прав на майно, представляти інтереси в установах та організаціях міста Феодосії, в першій Феодосійській нотаріальній конторі, БТІ, та інших організаціях, а також на ведення справ в усіх судових установах України (а.с.6).

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1002 ЦК України, повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом .

Судом встановлено, що позивачка своє зобов'язання щодо оплатити виконавцеві, зазначених угодою, послуг не виконала. Доказів на підтвердження своїх доводів про сплату відповідачу 4000 грн., передбачених угодою від 22 липня 2010 року, суду не надала.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності у ОСОБА_6 право вимоги стягнення з відповідача спірної суми.

Доводи про неправомірність рішення суду в цій частині колегія суддів вважає неспроможними, оскільки відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України позивачка не надала суду доказів на підтвердження своїх вимог в цій частині позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 матеріальних збитків в розмірі вартості Ѕ частки спадкового майна в сумі 153 000 грн., та компенсацію моральної шкоди, завдану душевними хвилюваннями з приводу втрати спадкового майна, в розмірі 153 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів стосовно того, що саме бездіяльністю відповідача їй були спричинені реальні збитки та моральна шкода.

Колегія суддів вважає такий висновок правильним, таким, що відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

З позовної заяви вбачається, що підставою для стягнення збитку та компенсації моральної шкоди з відповідача позивач вважає бездіяльність останнього, невиконання ним обов'язків, передбачених угодами, що призвело до неотримання спадщини.

Такі підстави, на думку колегії суддів є неспроможними, оскільки, при розгляді справи суд керується вимогами ст. 4 ЦПК Україна, що передбачає, що при здійсненні правосуддя, суд захищає права, свободи й інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений Законом України.

Колегія суддів вважає що, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про відсутність у позивача такого права, через недоведеність факту спричинення збитку саме бездіяльністю відповідача.

Частиною 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з матеріалів справи позивач у ході судового розгляду не надав доказів про те, що заповіт ОСОБА_9 визнаний недійсним, свідоцтво про право власності на спадкове майно визнано недійсним або може бути визнано недійсним, і що саме з вини відповідача ОСОБА_6 лишилася спадщини. Тобто відсутній причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача і виникненням збитку.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Із чого вбачається, що позивачем повинен бути доведений факт наявності яких-небудь протиправних дій з боку відповідача, що привели до порушення його права. Таких доказів ОСОБА_6 суду не представила. Проте, обов'язковою підставою деліктної відповідальності за заподіяння моральної шкоди є також встановлення причинного зв'язку між шкодою й протиправним поводженням осіб. Такого причинно-наслідкового зв'язку в ході розгляду справи встановлено не було. Таким чином суд, відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, не порушив вимог ст. 1167 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що, розглядаючи спір в цій частині , суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і встановив обставини по справі, надав належну правову оцінку доказам, наданих сторонами, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює, ухвалив рішення з дотриманням вимог ст. 213 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому рішення в цій частині не підлягає скасуванню або зміні, оскільки, позивачкою не надано доказів, які б підтверджували, що внаслідок дій відповідача були порушені законні права, які призвели до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв'язків які вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 п.2 ч.1, 309 п.1 ч.1, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_8, якій діє в інтересах ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2011 року - задовольнити частково.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2011 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_7 10000 грн. за неналежне виконання договорів доручення скасувати.

Ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 6000 грн. за неналежне виконання договору доручення від 09 лютого 2010 року.

В решті рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 07 листопада 2011 року, залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави недоплачений судовий збір в розмірі 1631 грн. 50 коп.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_7 на користь держави судовий збір в розмірі 60 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

В.О.Полянська                              Г.В.Редько Т.І.Моісеєнко