А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д О Д Е С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Вадовської Л.М.,

суддів - Ващенко Л.Г.,

Фадєєнко А.Ф.,

при секретарі - Фабіжевському В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третіх осіб комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсними правочинів, визнання права власності на нерухоме майно за апеляційними скаргами ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2011 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_2, звернувшись 27 серпня 2007 року з вищеназваним позовом, вказав, що у 1996 році в порядку спадкування за заповітом набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 У 2005 році стало відомо, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2004 року за позовом ОСОБА_3 визнано дійсною угоду купівлі-продажу квартири, укладену 2 листопада 2001 року між ним та ОСОБА_3 на Одеській універсальній товарній біржі, визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 4 квітня 2006 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2004 року скасовано з передачею справи на новий розгляд, в ході якого позов ОСОБА_3 ухвалою від 17 травня 2007 року залишено без розгляду. Проте, набувши на підставі судового рішення право власності на квартиру, ОСОБА_3 28 грудня 2004 року за договором дарування подарував таку ОСОБА_4, який в особі представника ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу продав квартиру ОСОБА_5 Посилаючись на те, що квартиру не продавав, на товарній біржі договір не укладав, позивач просив визнати недійсними угоду купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м. Одесі, ніби то укладену між ним та ОСОБА_3 2 листопада 2001 року на Одеській універсальній товарній біржі; договір дарування, посвідчений

Справа № 22 ц - 1590 - 127 - 2011 Категорія 20

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.

Доповідач Вадовська Л.М.

2.

28 грудня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9; договір купівлі-продажу, посвідчений 8 вересня 2005 року між ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_10 і ОСОБА_5 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9; поновити його право власності на квартиру та державну реєстрацію права власності; стягнути судові витрати (т.1 а.с.1-5).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2007 року позов залишено без розгляду (т.1 а.с.24).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 7 квітня 2009 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2007 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для розгляду (т.1 а.с.50-51).

При новому розгляді справи позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, просив визнати договори недійсними на підставі статей 215-236 ЦК України та поновити його право власності на квартиру (т.1 а.с.56-59, 104-105).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 травня 2010 року, ухваленим в порядку заочного розгляду справи, позов задоволено (т.1 а.с.203-206).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2010 року заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку (т.1 а.с.249-250).

26 квітня 2011 року ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсними правочини на підставі статей 215-236 ЦК України, визнати за ним право власності на квартиру, стягнути з ОСОБА_6 судові витрати (т.1 а.с.353-357).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2011 року, ухваленим в порядку заочного розгляду справи, позов задоволено (т.1 а.с.369-373).

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Неправильність рішення суду апелянти мотивували порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення, дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав встановленим, що 25 жовтня 1996 року ОСОБА_2 набув в порядку спадкування право власності на спірну квартиру і до теперішнього часу таку не відчужував. Пославшись на підробку документів, встановлену вироком у кримінальній справі, скасування рішення суду про визнання дійсним укладеного на біржі договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру, суд визнав договір купівлі-продажу квартири від 2 листопада 2001 року недійсним на підставі статті 48 ЦК України в редакції 1963 року, договір дарування квартири від 28 грудня 2004 року та договір купівлі-продажу квартири від 8 вересня 2005 року недійсними на підставі статті 58 ЦК України в редакції 1963 року. Пославшись на невизнання відповідачами права власності позивача на квартиру, суд визнав право власності ОСОБА_2 на квартиру на підставі статті 392 ЦК України в редакції 2003 року. Суд вважав встановленим, що у розглядуваній та іншій справі ОСОБА_2 поніс судові витрати в загальній сумі 3 202,92 грн., суд стягнув такі на користь позивача з ОСОБА_6, як того, хто злочинними діями порушив право власності позивача.

Однак висновки суду не повністю відповідають обставинам справи та вказують неправильне застосування норм матеріального права, що згідно п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК

3.

України є підставою для скасування рішення суду, ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає встановленим такі факти та відповідні ним правовідносини.

Встановлено, що 25 жовтня 1996 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 м. Одеси загальною площею 43,6 кв. м, житловою площею 28,0 кв. м. На підставі вказаного свідоцтва право власності ОСОБА_2 на квартиру в БТІ зареєстровано12 грудня 1996 року (т.1 а.с.21).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2004 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м. Одесі, укладений 2 листопада 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на Одеській універсальній товарній біржі, визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру. На підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2004 року право власності ОСОБА_3 на квартиру зареєстровано в БТІ за реєстраційним № 9311057 (т.1 а.с.60-61, 80).

28 грудня 2004 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування подарував квартиру АДРЕСА_1 в м. Одесі ОСОБА_4 Договір дарування посвідчено 28 грудня 2004 року приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстровано в реєстрі за № 9520. На підставі вказаного договору дарування право власності ОСОБА_4 на квартиру зареєстровано в БТІ за реєстраційним № 9311057 (т.1 а.с.62).

8 вересня 2005 року ОСОБА_10, діючий від імені ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу продав квартиру АДРЕСА_1 в м. Одесі ОСОБА_5 Договір купівлі-продажу посвідчено 8 вересня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстровано в реєстрі за № 7378. На підставі вказаного договору державна реєстрація права власності ОСОБА_5 на квартиру проведена 13 вересня 2005 року (т.1 а.с.289, 290).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 4 квітня 2006 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2004 року скасовано, справу направлено на новий розгляд. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 17 травня 2007 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на квартиру залишено без розгляду (т.1 а.с.80, 123).

Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2008 року, що набрав законної сили 26 листопада 2008 року, ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 2 статті 358, частиною 1 статті 309 КК України та призначено покарання на підставі статей 69,70,75 КК України у виді 4 років позбавлення волі без конфіскації майна зі звільненням від відбуття покарання з випробувальним строком 3 роки. Зокрема, вироком суду встановлено виготовлення у 2004 році ОСОБА_6 та невстановленими особами підробленого договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м. Одесі від 2 листопада 2001 року, як такого, що укладено на Одеській універсальній товарній біржі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2004 року визнано дійсним. У вироку зазначено, що послідуючі договори дарування та купівлі-продажу були укладені з метою приховування злочину та набуття права власності на нерухоме майно (т.2 а.с.101-133).

4.

Таким чином, має місце набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом 25 жовтня 1996 року та реєстрація права власності 12 грудня 1996 року; підроблення, що встановлено вироком суду, біржового договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 від 2 листопада 2001 року; набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру на підставі судового рішення про визнання біржового договору купівлі-продажу (підроблення якого встановлення вироком суду) дійсним від 22 листопада 2004 року, що скасовано 4 квітня 2006 року; нотаріальне посвідчення договору дарування квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 28 грудня 2004 року, нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_10, діючим від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_5 від 8 вересня 2005 року; державна реєстрація 13 вересня 2005 року права власності на квартиру ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 8 вересня 2005 року.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обумовлені порушенням його права власності на нерухоме майно (квартиру), способом захисту порушеного права обрано визнання недійсним договору купівлі-продажу від 2 листопада 2001 року, підроблення якого встановлено вироком суду, та визнання недійсними нотаріально посвідчених оспорюваних правочинів дарування від 28 грудня 2004 року (квартира належала дарувальнику на підставі судового рішення, в подальшому скасованого) та купівлі-продажу від 8 вересня 2005 року, у яких ОСОБА_2 стороною не був. При цьому вимоги про визнання правочинів недійсними заявлено з підстав статей 215-236 ЦК України в редакції 2004 року, що з правової точки зору не припустимо, оскільки правочин може бути визнано недійсним лише з однієї правової підстави, кожна стаття із зазначених 21 статті є самостійною нормою матеріального права, до того ж різною підставою визнання правочину недійсним, правочин же може бути визнано судом недійсним лише з однієї правової підстави (а не з 21 підстави як то послався позивач). Суд першої інстанції вирішив вимоги про визнання недійсними правочинів дарування від 28 грудня 2004 року та купівлі-продажу від 8 вересня 2005 року на підставі статті 58 ЦК України в редакції 1963 року, не звернувши увагу на те, що до цих спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК України в редакції 2003 року, оскільки на момент вчинення даних правочинів ЦК України в редакції 1963 року втратив чинність.

Позивач рішення суду не оскаржує, відтак, погоджується з визначеними судом першої інстанції підставами задоволення позову. Проте правова позиція позивача є хибною з огляду на наступне.

Державна реєстрація нотаріально посвідчених 28 грудня 2004 року та 8 вересня 2005 року правочинів дарування та купівлі-продажу квартири була здійснена, отже у сенсі положень статті 210, частини 3 статті 640 ЦК України правочини є вчиненими (договори укладеними) з моменту державної реєстрації таких. ОСОБА_2 не був стороною вказаних правочинів, відтак відсутні правові підстави повернення йому шляхом визнання правочинів недійсними майна, що на даний час зареєстровано на праві власності за ОСОБА_5, оскільки у разі визнання недійсним правочину купівлі-продажу від 8 вересня 2005 року нерухоме майно в порядку реституції на підставі статті 216 ЦК України повертається стороні недійсного правочину, яким є ОСОБА_4, а не ОСОБА_2

ОСОБА_2 набув право власності на квартиру в порядку спадкування після смерті матері, що підтверджено свідоцтвом про право власності на спадщину за заповітом, виданим 25 жовтня 1996 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за № 4-3195. Набуття права власності не є спірним, свідоцтво про право власності на спадщину не визнано недійсним і наявне в оригіналі у ОСОБА_2 Державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на

5.

квартиру була здійснена на підставі вказаного свідоцтва 12 грудня 1996 року. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, підтверджує, що ОСОБА_2 був позбавлений права власності на нерухоме майно злочинним шляхом.

Таким чином, права ОСОБА_2 як особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсними правочинів, стороною у яких він не був, з використанням правового механізму, встановленого статтею 216 ЦК України. Такий захист можливий лише в результаті задоволення віндикаційного позову згідно положень статті 387 ЦК України про витребування майна з чужого незаконного володіння, якщо для цього є передбачені статтею 388 ЦК України підстави.

Згідно роз'яснень, викладених у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Порушене право власності у даному випадку не підлягає захисту в порядку статті 392 ЦК України, оскільки дана норма матеріального права регулює захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.

З огляду на викладене, правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності відсутні, оскільки порушене право власності підлягає захисту шляхом пред'явлення віндикаційного позову.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3,4 ч.1 ст.ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_5, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2011 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третіх осіб комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання правочинів недійсними, визнання права власності на нерухоме майно - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді Л.Г.Ващенко

А.Ф.Фадєєнко