А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д О Д Е С Ь К О Ї О Б Л А С Т І
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Колеснікова Г.Я.,
суддів - Ващенко Л.Г.,
Фадєєнко А.Ф.
при секретарі - Нечитайло Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації Одеської області на постанову Кодимського районного суду Одеської області від 22 лютого 2010 року у справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації Одеської області про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач ОСОБА_2 звернувшись 02.02.2010 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 2-ї категорії, та інвалідом війни 2 групи відтак, має право на виплату передбаченої ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХП щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати. Посилаючись на невиконання вимог Закону, залишення без задоволення звернення про виплату допомоги у належному розмірі, позивач просив стягнути з управління ПСЗН Кодимського РДА Одеської області щорічну допомогу на оздоровлення за період 2003-2009 років в загальній сумі 12439,90 грн.
Відповідач управління ПСЗН Кодимської РДА Одеської області позов не визнав.
Постановою Кодимського районного суду Одеської області від 22.02.2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з управління ПСЗН Кодимської РДА Одеської області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 не отриману суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2004 рік - 1169,30 грн., за 2005 рік - 1434,30 грн., за 2009 рік 3600 грн., а всього 6203 грн. В іншій частині вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі управління ПСЗН Кодимської РДА Одеської області просило постанову скасувати, прийняти нову постанову про відмову в позові.
Неправильність постанови суду апелянт мотивував порушення норм матеріального та процесуального права.
Справа № 22а -14015/2011 Категорія КАС
Головуючий у першій інстанції Сопільняк О.М.
Доповідач Колесніков Г.Я.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, інвалідом 2-ї групи перебуває на обліку в управлінні ПСЗН Кодимської РДА Одеської області та користується правами та пільгами, передбаченими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХП (далі Закон № 796-ХП).
Особам, які постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС, відповідно до ч.4 ст.48 Закону № 796-ХП (в редакції від 27 грудня 2007 року) передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, який згідно ч.7 ст.48 цього Закону визначається на момент виплати допомоги.
Виплата компенсації на оздоровлення у 2003-2004 роках проводилась відповідно до п.1 постанови КМУ від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 2005 року відповідно до постанови КМУ від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
ОСОБА_3 отримав компенсацію на оздоровлення за 2003 рік - не виплачувалась, за 2004 рік в сумі 15,70 грн., за 2005 рік в сумі 15,70 грн., за 2007 рік в сумі 120,00 грн., за 2008 рік в сумі 120,00 грн., за 2009 рік в сумі 120,00 грн..
Приймаючи постанову, суд першої інстанції виходив із встановленого Законом № 796-ХП розміру щорічної допомоги на оздоровлення, рівного п'яти мінімальним заробітним платам на момент виплати допомоги, та безпідставності звуження права підзаконним актом (постановами КМУ від 26 липня 1996 року № 836, від 12 липня 2005 року № 562). Задовольняючи вимоги за період 2003-2005 років, суд, з огляду на те, що дія Закону № 796-ХП не призупинялась, нарахував до стягнення недоотриману суму щорічної допомоги на оздоровлення. В частині вимог за 2006 рік суд відмовив з огляду на зупинення дії Закону № 796-ХП. Щодо вимог 2007-2008 років, то суд зазначив, що призупинення дії Закону № 796-ХП прийняттям Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік» визнано неконституційним рішеннями Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп відповідно. Зважаючи на те, що за 2007 рік позивачу допомогу виплачено вже після визнання неконституційними положень щодо зупинення дії Закону № 796-ХП, суд стягнув недораховану сум. Пославшись на те, що за 2008 рік позивачу допомогу виплачено до визнання неконституційними положень щодо зупинення дії Закону № 796-ХП, суд відмовив у частині вимог за 2008 рік.
Висновки суду в частині вимог за 2006 та 2008 рік відповідають обставинам справи та грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права. Щодо вимог за період з 2003-2005 роки та за 2007 рік, то суд задовольнив такі в порушення визначеного частиною 2 статті 99 КАС України (в редакції, діючій на час розгляду справи) річного строку звернення до адміністративного суду, що згідно ст.202 КАС України є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про відмову в позові.
Так, у 2003-2005 роках дія ст. 48 Закону № 796-ХП не зупинялась, тобто вказана стаття протягом цього часу була чинною в редакції, яка встановлювала розмір належної позивачу допомоги на оздоровлення на рівні п'яти мінімальних заробітних плат. Проведення відповідачем виплат компенсації на оздоровлення у розмірах, встановлених постановами КМУ від 26 липня 1996 року № 836 та від 12 липня 2005 року № 562,
безпідставним, оскільки закон і постанова як нормативно-правові акти мають різну силу і у визначенні розміру допомоги застосуванню підлягав Закон № 796-ХП.
У період 2006-2009 років спірне питання врегульовувалось з огляду на наступне.
Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше ( Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп).
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (ч.2 ст.152 Конституції України).
Так, пунктом 37 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині визначення розміру допомоги на оздоровлення. Враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 48 Закону № 796-ХП у 2006 році не діяли, а тому підстави для зміни виплаченої позивачу у 2006 році допомоги на оздоровлення у встановленому постановою КМУ від 12 липня 2005 року № 562 відсутні.
Пунктом 30 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-У «Про державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-7 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 48 Закону № 796-ХП визнані неконституційними.
Таким чином, з 1 січня по 9 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-У «Про Державний бюджет України на 2007 рік» як такі, що прийняті пізніше у часі, а після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення почали діяти положення статті 48 Закону № 796-ХП і право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат було відновлено з 9 липня 2007 року.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-УІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 1 січня 2008 року), було внесено зміни до ст.48 Закону № 796-ХП. Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення 20 розділу 11, яким були внесені зміни до ст.48 Закону № 796-ХП щодо розміру допомоги визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, з 1 січня по 22 травня 2008 року застосуванню до спірних правовідносин підлягали приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а, враховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті 48 Закону № 796-ХП почали діяти з 22 травня 2008 року і з цієї дати право осіб на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат було поновлено.
Оскільки позивачу виплачено допомогу на оздоровлення за 2009 рік то підстави для зобов'язання відповідача провести доплату відсутні.
Доводи апеляційної скарги вищезазначені положення норм матеріального права не спростовують. Посилання на відсутність коштів для забезпечення виплат не приймається до уваги, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на відповідача законодавством.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову (ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України). Відповідач правомірності не нарахування та не виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за період 2003-2005, 2007-2009 років не довів.
Однак відповідно до положень частини 1 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 статті 99 КАС в редакції 2005 року для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи був встановлений річний строк, який обчислювався з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 100 КАС України в редакції 2005 року порушення строку звернення до адміністративного суду визначалось як підстава для відмови у задоволенні адміністративного позову. Поновлення пропущеного строку обумовлювалось лише поважністю причин пропущення такого.
Позов до суду подано 02 лютого 2010 року з вимогами про зобов'язання вчинити певні дії за період 2004-2005 та за 2009 роки. Визначені статтею 99 КАС України строки звернення до суду в частині періоду 2004-2005, 2009 років не дотримано, поважні причини пропуску строку за вказаний період відсутні. Допомога на оздоровлення є щорічною виплатою і позивачу про неотримання такої у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат було достовірно відомо. За таких обставин, з огляду на заяву відповідача про застосування наслідків пропущення строків звернення до адміністративного суду, підстави для задоволення вимог позивача поза межами річного строку, а саме за період 2003-2008років, відсутні. Положення пункту 3 частини 1 статті 268 ЦК України застосуванню не підлягають, оскільки щорічна допомога на оздоровлення не є відшкодуванням шкоди.
Керуючись ст.195, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205, ст.207 КАС України, колегія суддів -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації Одеської області задовольнити.
Постанову Кодимського районного суду Одеської області від 22 лютого 2010 року - скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Кодимської районної державної адміністрації Одеської області про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Г.Я. Колесніков
Судді Л.Г.Ващенко
А.Ф. Фадєєнко