ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.04.12 Справа№ 5015/805/12
За позовом Відкрите акціонерне товариство „Львівхліб" м. Львів
До відповідача Львівське комунальне підприємство „Залізничнетеплоенерго" м. Львів
Про визнання договору недійсним
Суддя Довга О.І.
Секретар Скремета О.О.
Представники:
Від позивача не з'явився
Від відповідача ОСОБА_2 - довіреність 2 від 12.01.2012 року
Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки передбачені ст. 22 ГПК України та право відводу судді ( ст. 20 ГПК України) . Заяв та клопотань про відвід судді не подано ( не заявлено).
Суть спору:
На розгляді господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Відкритого акціонерного товариства „Львівхліб" м. Львів до Львівського комунального підприємства „Залізничнетеплоенерго" м. Львів про визнання договору недійсним.
Розгляд справи відкладався з підстав, зазначених у попередніх ухвалах суду.
Позивач вдруге явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав. У позовній заяві посилається на наступне.
Від Львівського комунального підприємства „Залізничнетеплоенерго" на адресу ВАТ „Львівхліб" надходять листи з вимогами сплати боргу за теплопостачання приміщення магазину в будинку № 94 на вул. Любінській у м.Львові, акти звірки опалювальної площі, податкові накладні та ін.
У листах та вимогах Відповідач посилається на Угоду на постачання тепловою енергією № 49, укладену 02.10.1996 р. між державним комунальним підприємством теплових мереж Залізничного району м. Львова та Львівським обласним державним підприємством „Львівхліб".
Як зазначає Позиваач - ВАТ „Львівхліб" жодних договорів на постачання теплової енергії з ЛКП „Залізничнетеплоенерго" не укладало. ВАТ „Львівхліб" не є правонаступником Львівського обласного державного підприємства „Львівхліб", а отже, Угода на постачання тепловою енергією № 49 від 02.10.1996 р. не може породжувати для „ВАТ «Львівхліб" жодних прав та обов'язків.
Крім зазнгаченого Позивач зазначає, що Угода на постачання тепловою енергією № 49 від 02.10.3 996 р. суперечить вимогам ст. 203, 227, 229 ЦК України, ЗУ „Про житлово- комунальні послуги" № 1875-15 від 24.06.2004 р., ЗУ „Про теплопостачання" № 2633-ГУ від 02.06.05р., ЗУ „Про захист економічної конкуренції", Постанові КМУ № 630 „Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" від 21.07.05 р., іншому діючому законодавству.
Діючим законодавством не передбачено укладання безпосередньо прямих договорів про надання послуг з централізованого опалення між споживачем та виробником або виконавцем послуг. Обов'язок укладання договорів покладено на балансоутримувача або управителя будинку.
Офіційних відомостей про балансоутримувача або управителя буд. 94 по вул. Любінській у м. Львові у Позивача не має, тому вони повинні витребувані судом, згідно ст. 38 ГПК України в ЛКП «Залізничнетеплоенерго».
Статтею 180 Господарського кодексу України та статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір вважається укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Господарський договір за загальним правилом укладається шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печатками.
Також Позивач зазначає, що істотні умови окремих видів договорів іноді встановлюються спеціальними законами України.
Форма типового договору про надання комунальних послуг, різновидом яких є теплопостачання, встановлена постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».
Договір № 49 «Про постачання теплової енергії»від 02.10.1996 р. укладений між державним комунальним підприємством теплових мереж Залізничного району м. Львова та Львівським обласним державним підприємством „Львівхліб" не приведений у відповідність до ЗУ „Про житлово-комунальні послуги", з ВАТ „Львіхліб" не переукладався, а отже, як зазначено у позовній заяві - припинив свою дію 31.12.2005 року.
Представник Відповідача проти заявлених вимог заперечує з підстав, викладених в попередніх ухвалах суду.
Подача позову відбувається шляхом звернення до суду з письмовою заявою, в якій зацікавлена особа ( позивач ) формулює свою вимогу до осіб, до яких звернена вимога. Правова природа позову як процесуального засобу захисту права полягає у тому, щоб суд, прийнявши позовну заяву, у певному процесуальному порядку перевірив законність та обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до іншої, які стають сторонами процесу і між якими відбувається спір.
Сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників, створивши, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.
02.10.1996 року між Державним комунальним підприємством теплових мереж Залізничного району м. Львова та ВАТ „Львівхліб" укладено Угоду № 49 на постачання тепловою енергією.
Як встановлено в судовому засіданні -Угода № 49 від 02.10.1996 року відповідає типовому договору, який є додатком до Правил відпуску і реалізації теплової енергії теплопостачальними організаціями житлово-комунального господарства 1992 року, які були чинні на дату укладення спірної угоди.
Відповідно до п. 32 вказаної Угоди допускається пролонгація угоди на наступний період без додаткового повідомлення сторін, а відтак Угода № 49 від 02.10.1996 року є дійсною.
Докази припинення чи розірвання вказаної Угоди в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до п.п. 1 п.2 ст. 22 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" виробник зобов'язаний укласти договір з виконавцем (споживачем) про умови надання житлово-комунальних послуг, а отже твердження Позивача що діючим законодавством не передбачено укладання безпосередньо прямих договорів про надання послуг з централізованого опалення між споживачем та виробником або виконавцем послуг є безпідставним.
Відповідно до п.п. 6 п. 2 Прикінцевих положень даного Закону України Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом розробити типові договори, передбачені цим Законом.
Доказів, що нові типові договори на день розгляду спору існують, Позивачем не доведено.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що ним не споживаються послуги теплопостачання на нежитлове приміщення за адресою: м. Львів вул. Любінська,94, як і не представлено доказів того, що договір на теплопостачання укладено з іншим виробником послуг.
Відтак, з врахуванням викладеного, суд вважає позов безпідстатвним, необгрунтованим, та таким, в задоволені якого слід відмовити повністю.
За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Керуючись ЗУ „Про житлово-комунальні послуги", ст.ст. 1,12,33,34,43,49,82-84 ГПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
В задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Довга О.І.