АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
___________________________________________________________________________________________________
Справа №2029/2-1059/11 Головуючий
Провадження№22-ц/2090/1479/2012 1-ї інстанції: Ізмайлов І.К. Категорія: право власності Доповідач: Трішкова І.Ю.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2012 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Трішкової І.Ю.,
суддів: - Пилипчук Н.П., Кірсанової Л.І.,
при секретарі -Асєєвій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 1 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю одного з подружжя, усунення від спадщини за законом та визнання права власності в порядку спадкування за законом, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_4, треті особи: Харківська міська рада, четверта Харківська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на ? частину житлового будинку у порядку спадкування за законом та стягнення грошової компенсації, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Харківська міська рада, четверта Харківська державна нотаріальна контора, про припинення права спільної сумісної власності та визнання права власності на ? частину жилого будинку,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про визнання майна особистою власністю одного з подружжя, усунення від спадщини за законом та визнання права власності в порядку спадкування за законом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер її син ОСОБА_7 Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1. Будинок був побудований силами померлого за його особисті кошти та кошти позивачки у 1991 році на земельній ділянці, переданій ОСОБА_7 для будівництва житлового будинку на праві особистої власності.
З 1980 року син позивачки перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 В 1982 році народилась дочка ОСОБА_8 ( в подальшому її прізвище -ОСОБА_8). Рішенням Орджонікідзевського районного суду 1987 року шлюб розірвано, але реєстрація розірвання шлюбу здійснена тільки в 1993 році. Разом її син з ОСОБА_4 після розірвання шлюбу не проживав. Отримавши земельну ділянку у користування, за свої гроші та гроші батьків побудував спірний будинок.
В 2005 році син тяжко захворів, він потребував постійного стороннього догляду, але дочка ОСОБА_5 ніякої допомоги батьку не надавала, хоча й мала таку можливість.
ОСОБА_6 просила визнати особистою власністю ОСОБА_7 житловий будинок АДРЕСА_1, усунути від спадщини за законом дочку померлого ОСОБА_5 та визнати за нею право власності на спірний будинок в порядку спадкування за законом.
Крім того, ОСОБА_6 просила застосувати строки позовної давності.
ОСОБА_5 не погодилась з позовом ОСОБА_6, подала зустрічний позов, в якому просила визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування, по ? частині автомобілів ГАЗ-53, 1985 року випуску, та ГАЗ-53, 1981 року випуску, загальною вартістю 90000 грн., у зв'язку з тим, що їй невідомо місцезнаходження автомобілів, т.я. ними розпорядилась ОСОБА_6, та просила стягнути на її користь компенсацію за автомобілі у сумі 45000 грн.
ОСОБА_4 не погодилась з обома позовами, подала зустрічний позов про визнання за нею права власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1, як її частку у спільному майні подружжя, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу в 1987 році вона продовжувала підтримувати шлюбні відносини з ОСОБА_7, мешкали разом і побудували спірний будинок переважно за її кошти. Свідоцтво про розірвання шлюбу отримали тільки в 1993 році.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 1 грудня 2011 року позов ОСОБА_6 задоволений частково.
За ОСОБА_6 визнано право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1. В інший частині позовних вимог відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені частково. За ОСОБА_5 визнано право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1. В інший частині позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить рішення суду в частині відмови в позові про стягнення вартості автомобілів скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення вимог матеріального та процесуального законодавства.
ОСОБА_6 рішення суду не оскаржила.
Судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.
Апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1. Спадкоємцями є мати померлого ОСОБА_6 та дочка померлого ОСОБА_5, які своєчасно звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, але оформити свідоцтва про право власності в порядку спадкування сторони не змогли, оскільки на час відкриття спадщини право власності на спірний будинок не було оформлено.
08.11.2010 року було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_7, державна реєстрація права власності здійснена 30.11.2010 року.
Суд першої інстанції правильно визначив, що зазначений будинок є спадковим майном і визнав за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 по ? частині будинку за кожній.
ОСОБА_4 подала зустрічну позовну заяву про визнання за нею права власності на ? частину спірного будинку в порядку поділу майна подружжя.
Суд встановив, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 з 13 липня 1980 року перебували в зареєстрованому шлюбі, якій був розірваний рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова 1987 року, реєстрація розірвання шлюбу відбулася у 1993 році.
В 1988 році ОСОБА_7 був виділена земельна ділянка під забудову за адресою АДРЕСА_1., де в подальшому ОСОБА_7 побудував спірний будинок.
Суд першої інстанції визнав, що збудований житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, але відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з тих підстав, що нею пропущений строк на звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя.
З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечують сторони, спірний житловий будинок був побудований у 1991 році, але реєстрація права власності відбулась тільки в 2010 році на ім'я померлого. Таким чином, судова колегія вважає, що ОСОБА_4 строк звернення до суду з даним позовом не пропустила.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що суду надано достатньо доказів того, що спірний житловий будинок є особистою власністю ОСОБА_7, на чому наполягала позивачка ОСОБА_6
Зі слів самої ОСОБА_4 після розірвання шлюбу вони постійно не проживали, доказів прийняття участі у побудові будинку ОСОБА_4 не надала, з 1992 року ОСОБА_4 перебувала у шлюбних відносинах з іншим чоловіком ОСОБА_9, від якого народила дитину ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. В судовому засіданні ОСОБА_4 не заперечувала, що ОСОБА_7 після розірвання шлюбу проживав з іншою жінкою.
Суду наданий договір від 14.08.1987 року, згідно якого ОСОБА_7 та ОСОБА_11 здійснили добровільний поділ майна, набутого під час шлюбу.
Статтею 16 Закону України "Про власність" та ст.22 КЗпШ України, які діяли на час побудови спірного житлового будинку, передбачали, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, яке придбане під час шлюбу.
Оскільки в судовому засіданні безперечно встановлено, що ОСОБА_7 побудував спірний будинок без участі ОСОБА_4 у 1991 році, хоча і реєстрація розірвання шлюбу була здійснена пізніше у 1993 році, а тому зазначений будинок не є спільним майном подружжя.
За таких обставин рішення суду в частині відмови ОСОБА_4 в задоволенні позову про визнання за нею права власності на ? частину будинку у зв'язку з пропуском строку позовної давності підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові з інших підстав, які наведені вище.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про стягнення компенсації за частину майна рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим.
ОСОБА_5 наполягала на тому, що в спадкову масу крім житлового будинку також входять два автомобілі ГАЗ-53, 1985 року випуску та ГАЗ-53, 1981 року випуску. Оскільки, на думку позивачки, ОСОБА_6 сама розпорядилась зазначеним майном, ОСОБА_5 просила стягнути на її користь компенсацію у сумі 45000 грн.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_5 зменшила суму компенсації і просила стягнути на її користь 15500 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5 в цій частині суд обгрунтовано виходив з того, що ОСОБА_5 не надала доказів утримання автомобілів ОСОБА_6
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Підстав для скасування чи зміни рішення в цій частині не має.
Керуючись ст..ст. 303,307,309, 314,319 ЦПК України, судова колегія
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 1 грудня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову про припинення права спільної сумісної власності та визнання права власності на ? частину жилого будинку.
В інший частині рішення суду залишити без змін.
Рішення судової колегії набирає чинності негайно, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення рішення.
Головуючий:
Судді: