АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ткачук О.О.

суддів Косогор Г.О., Ісаєвої Н.В.

при секретарі Султановій Ю.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (треті особи - Національний банк України, ОСОБА_2) про визнання недійсними договору споживчого кредиту, стягнення збитків та моральної шкоди,

встановила:

У травні 2010 року Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення з останніх за договорами про надання кредиту та поруки заборгованості, посилаючись на те, що відповідачі належним чином свої зобов'язання не виконують, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку 251 955,16 грн., а також судові витрати.

Відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, посилаючись на те, що банк уклав договір з відповідачем з застосуванням обману шляхом надання неповної інформації - незазначення типу відсоткової ставки, банк не мав права надавати кредит у іноземній валюті, у зв'язку з чим просила визнати кредитний договір № 11153353000 від 11 травня 2007 р., укладений між нею та банком недійсним, стягнути на її користь з банку подвійну суму завданих збитків в сумі 4 092,44 доларів США, та стягнути з банку на користь позивача відшкодування моральної шкоди в сумі 53 000 грн.

У судовому засіданні суду першої інстанції сторони підтримали заявлені позовні вимоги, проти зустрічних позовних вимог заперечували.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2010 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» було задоволено частково; у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

На дане рішення була принесена апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, та відмову у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк».

_____________________________________________________________________________

Справа №22ц-476/2011 р. Головуючий у І-ї інстанції

Пепеляшков О.С.

Категорія: 27 Доповідач: Ткачук О.О.

Заслухавши доповідача, яка доповіла зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ст. 10 п.3 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 п.1 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 жовтня 1991 р. Національним банком Українибуло видано ПАТ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002р. з додатком на право здійснювати операції з валютними цінностями тощо. За вказаним додатком до дозволу, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, зокрема, вести рахунки клієнтів в іноземній валюті, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України тощо.

Згідно з договором про надання споживчого кредиту № 11153353000 від 11 травня 2007 р., ПАТ „УкрСиббанк" надав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 24 000 дол. США строком з 11 липня 2007 р. по 11 липня2028 р.

Відсоткова ставка за п. 1.3.1 договору була встановлена за домовленістю сторін в розмірі 12,5% річних протягом перших 30 днів та після закінчення цього строку, та кожного наступного місяця процентна ставка мала змінюватися відповідно до умов договору.

Договором у п. 10.13. зазначено, що підписання даного договору позичальником свідчить про те, що всі замови даного договору їй цілком зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до неї.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, між ПАТ „УкрСиббанк" та ОСОБА_2 11 травня 2007 р. було укладено договір поруки № 113731, за умовами якого ОСОБА_2 взяла на себе обов'язки фінансового поручителя по вказаному кредитному договору.

Після отримання ОСОБА_1 отримала суму грошей за кредитом, остання перестала виконувати свої обов'язки за вказаним кредитним договором, внаслідок чого заборгованість за кредитом станом на 30 березня 2010 р. склала 31 792,42 доларів США, проти чого відповідачі не заперечували.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На підставі статі 1054 ЦК України, за кредитним договором фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 ЦК України «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк».

Оцінюючи вимоги представника відповідача про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, стягнення збитків в подвійному розмірі та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з наступного:

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», зокрема ч.ч. 1, 2, 4, ст. 5, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом, а тому посилання представника відповідача на відсутність права банку надавати кредит у іноземній валюті, зокрема в доларах США, є необгрунтованим.

За ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про тип відсоткової ставки.

Частинами 1 та 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства тощо, що є підставою для визнання правочину недійсним - ч.1 ст. 215 ЦК України; а ч.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача, договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Однак, згідно зі ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Крім того стаття 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» також вказує, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Судом першої інстанції не було встановлено обставин зміни розміру відсоткової ставки, та таким чином, суд дійшов висновку, що дії банку при укладенні договору про надання споживчого кредиту № 11153353000 від 11 травня 2007 р. з приводу неповідомлення споживача у письмовій формі про тип відсоткової ставки, суперечать діючому законодавству, проте вони не зумовлюють зміни інших положень договору, а тому немає підстав для визнання його недійсним.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог зустрічного позову про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.

Згідно статей 553, 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування позовних вимог, і вони підлягали задоволенню у частині стягнення з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача 31 792,42 доларів США, що станом на день розгляду справи за курсом НБУ становило відповідно 251 474,86 гривень, в задоволені решти позовних вимог було відмовлено.

Судова колегія не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на те, що банк не надав консультації відносно реструктуризації кредиту, оскільки згідно ч.4 Розділу ІІ «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи» зазначено: «надати право комерційним банкам проводити за погодженням із кожним позичальником у термін до 31 грудня 2010 року проводити реструктуризацію заборгованості за кредитами позивальників - фізичних осіб».

Таким чином, питання про надання клієнтам реструктуризації є виключним правом банку, а не обов'язком.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянти жодного разу не звертались до банку з заявою про надання реструктуризації кредиту.

Крім того, при підписанні договорів кредиту та договір поруки апелянти були ознайомлені з умовами договорів, погодились з ними, ці умови були їх цілком зрозумілі.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та які б мали правове значення, у апеляційній скарзі не наведено.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно і всебічно розглянув справу, дав належу оцінку наданим доказам, постановив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2010 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена на протязі двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Головуючий підпис О.О. Ткачук

Судді підпис Г.О. Косогор

підпис Н.В. Ісаєва

З оригіналом згідно. Суддя О.О. Ткачук