АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Кварталової А.М.,
суддів - Левенця Б.Б., Гірняк Л.А.,
при секретарі - Чебан Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Міськзелентрест» Одеської міської ради про поновлення строку звернення до суду, визнання дій незаконними та поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2011 року,-
встановила:
12.10.2009р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства «Міськзелентрест»(далі КП «Міськзелентерст») на його користь заробітну плату за період з 09.09.2008 року по 11.11.2008 року.
Під час розгляду справи позивач неодноразово змінював свої вимоги. Остаточними вимогами ОСОБА_1 є: поновлення строку звернення до суду, визнання дій незаконними та поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди(а.с.16 т.2).
В судовому засіданні позивач та його представник, заявлені уточнені позовні вимоги, підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача уточнений позов не визнав в повному обсязі, заперечував проти задоволення позовних вимог.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення , яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що висновки суду не відповідають обставинам справи. При цьому зазначає, що 06.09.2008р. він заяву про звільнення не писав, тому що був на лікарняному з 05.09.2008р. по 09.09.2008р., а написав заяву 09.09.2008р. про звільнення з роботи із 09.09.2008р. З наказом про звільнення не був ознайомлений і там взагалі не його підпис. Розрахунок заробітної плати при звільненні не отримав, а отримав його тільки 30.10.2008р.
Ухвалою колегії суддів від 05 липня 2011р. ОСОБА_1 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду(а.с.34-36 т.2).
________________________________________________________________________
Головуючий в 1 інстанції - Непорада М.П. Справа № 22ц-5372/2011р Суддя - доповідач- Кварталова А.М. Категорія: ЦП-52
В судовому засіданні апелянт підтримав скаргу та просив її задовольнити.
Представник відповідача просив скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії суддів зміст оскаржуваного рішення , мотиви і доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін , колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні вимог позивачу в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з роботи за ст.38 КЗпП України з 08.09.2008р. проведено відповідно до вимог закону, в зв'язку з чим він своєчасно 08.09.2008р. отримав трудову книжку та 17.10.2008р. отримав заборгованість по заробітній платі, оскільки КП «Міськзелентерст» є бюджетною організацією і перераховані кошти на заробітну плату працівникам вони отримали лише 17.10.2008р., а тому підстави для поновлення строку в зв'язку з незаконним звільненням, поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди відсутні.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду не можна з наступних підстав.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював на посаді майстра КП «Міськзелентерст» з 13.03.2008р.(а.с.72 т.1). 06.09.2008р. позивачем ОСОБА_1 на ім'я директора КП «Міськзелентерст» була подана заява про звільнення з посади майстра КП «Міськзелентерст» за власним бажанням, за ст. 38 КЗпП України з 09.09.2008р.(а.с.75 т.2).
У первісному позові та наступних уточненнях до позовних вимог позивач також вказує на те, що 06.09.2008року ним власноручно написана зава про звільнення його з займаної посади майстра Київської дільниці КП «Міськзелентерст» з 09.09.2008 року.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Проте, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача, директор КП «Міськзелентрест» не наполягав на тому, щоб ОСОБА_1 працював ще два тижні з дати написання заяви про звільнення за власним бажанням, в зв'язку з чим зазначив в заяві про звільнення позивача про те, що він не заперечує проти звільнення позивача з роботи з 09.09.2008р.(а.с.75 т.1).
Згідно копії відомості табелю робочого часу за вересень 2008р. та оголошеного в суді апеляційної інстанції оригіналу цього табелю, ОСОБА_1 з 01 вересня по 08 вересня 2008р. працював повний робочий час (8 годин) і останнім робочим днем для позивача є 08.09.2008 року(а.с.58 т.2).
На підставі зазначеної заяви ОСОБА_1 до КП «Міськзелентрест» було видано наказ № 305 від 08.09.2008 року про звільнення його за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 08.09.2008р.(а.с.73 т.1)
З цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис(а.с.73 т.1).
Відповідно до положень ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
На виконання вимог ст. 47 КЗпП України, 08.09.2008 року ОСОБА_1 було видано трудову книжку, про що він розписався у журналі видачі трудових книжок. Під час судового розгляду вказаний журнал було оглянуто позивачем і він підтвердив, що підпис напроти прізвища ОСОБА_1 виконав саме він, та заперечень з цього приводу не має (а.с.68-70 т.1).
Наявними матеріалами справи, а саме прибутковим ордером підтверджується, що грошові кошти для сплати заробітної плати за вересень 2008р. до КП «Міськзелентрест» дійшли лише 17.10.2008 року. В цей же день, як вбачається з платіжної відомості ОСОБА_1 проведено повний розрахунок заборгованості по заробітній платі(а.с.107 т.1 ).
З позовною заявою про поновлення на роботі позивач звернувся до суду 20 травня 2010р., посилаючись на те, що його звільнення з роботи було незаконним, оскільки він був на лікарняному з 05.09.2008р. по 09.09.2008р., а тому відповідач не мав право здійснювати його звільнення з посади майстра КП «Міськзелентрест» під час лікування у лікарні.
Колегія суддів, дослідивши всі матеріали справи та вислухавши сторони, вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі.
Доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач, сам власноручно написав заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням з 09.09.2008р. за ст.38 КЗпП України. Згідно табелю робочого часу за вересень 2008р. з 01 вересня по 08 вересня 2008р. він працював повний робочий час (8 годин) і останнім робочим днем для позивача був 08.09.2008 року й за цей період йому нарахована та сплачена заробітна плата.
Згідно довідки лікарні№20, ОСОБА_1 дійсно знаходився на лікарняному з 05.09.2008р. з діагнозом гостре респіраторне захворювання, але 09.09.2009р. до лікаря він не звернувся, а тому лікарняний лист був закритий.
Доводи апелянта про те, що він знаходився на лікарняному і тому його звільнення є незаконним, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони правового значення для звільнення за ст.38 КЗпП України за власним бажанням не мають й доводи апелянта в цій частині є безпідставні.
Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності стосується ст.40 КЗпП України, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства проводиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органа, а ОСОБА_1 було звільнено за ст.38 КЗпП України за власним бажанням за його заявою.
Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажання. Зазначена стаття зобов'язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить.
Тобто за вимогами закону власник зобов'язаний звільнити працівника за власним бажанням у строки, які вказав сам працівник.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не заперечував , що в заяві про звільнення він просив його звільнити з роботи з 09.09.2008р.
Між тим, відповідачем видано наказ № 305 від 08.09.2008 року про звільнення його за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 08.09.2008р.(а.с.73 т.1), що є порушенням трудових прав позивача, а тому колегія суддів вважає , що звільнення позивача відбулося з 09.09.2008р., а не з 08.09.2008р., в зв'язку з чим необхідно внести зміни до наказу № 305 від 08.09.2008р. Комунального підприємства «Міськзелентрест» Одеської міської ради про звільнення ОСОБА_1 та про запис до його трудової книжки, зазначивши дату звільнення - 09.09. 2008р., оскільки відповідач зобов'язаний був звільнити позивача за власним бажанням у строки, які вказав сам ОСОБА_1
Крім того, наказ відповідача про звільнення позивача з 08.09.2008р. суперечить табелю робочого часу за вересень 2008р., де вказано, що з 01 вересня по 08 вересня 2008р. позивач працював і останнім робочим днем для позивача був 08.09.2008 року й за цей період йому нарахована та сплачена заробітна плата.
Враховуючи викладене, колегія суддів , вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову позивачу у вимогах про поновлення на роботі.
Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, у зв'язку з фінансовою кризою та відсутністю коштів на підприємстві. Повний розрахунок з позивачем проведено 17.10.2008р.
Згідно довідки, яка надана відповідачем до апеляційного суду, середньомісячна заробітна плата позивача становить - 1247грн., середньоденна склала 58 грн. Установлено, що відповідач затримав виплату заробітної плати позивачу до 17.10.2008р., на 29 днів, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільнення з 09.09.2008р. по 17.10.2008р. в сумі 1682 грн.(58 грн. х 29днів) , з урахуванням загальної суми прибуткових податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині цих вимог позивачу слід відмовити.
Доводи відповідача про відсутність коштів є необґрунтованими, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності, оскільки отримання заробітної плати, яка передбачена Конституцією України не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. На ці обставини посилається Європейський суд, який не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26 рішення "Кечко проти України").
Відповідно до ст.27-1 КЗпП України, власник повинен відшкодувати моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Колегія суддів вважає , що порушення відповідачем трудових прав позивача щодо невиплати заробітної плати при звільненні призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки він має на утриманні двох неповнолітніх дітей.
З огляду на обставини справи, колегія суддів вважає, що факт порушення трудових прав позивача і заподіяння останньому моральної шкоди, не викликає сумнівів.
Колегія суддів вважає, що внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати при звільненні, позивач втратив нормальні життєві зв'язки, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а тому з відповідача слід стягнути моральну шкоду в сумі 200 грн., в іншої частині цих вимогах позивачу слід відмовити.
Розмір відшкодування моральної шкоди відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості.
Доводи відповідача про необґрунтоване відшкодування моральної шкоди є безпідставними. Позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, який повинен був виконувати умови трудового договору і своєчасно сплатити позивачу заробітну плату при звільненні, відповідно до вимог ст.116 КЗпП України.
Оскільки фактичні обставини справи встановлені судом правильно , але неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до вимог ст. 307 ч.1 п.2 ЦПК України ухвалити нове рішення та задовольнити вимоги позивача частково в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 1682 грн. та стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 200 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Доводи апелянта про те, що в трудової книжці відповідачем не було вказано номер наказу про звільнення, в зв'язку з чим його не приймають на роботу є необґрунтованими, оскільки відсутність номеру наказу про звільнення у трудовій книжці відповідно до чинного законодавства не перешкоджає працівнику працевлаштуватися.
Крім того, відповідач повідомив позивача листом від 07.10.2010р. про те, що він може звернутися до підприємства для виправлення помилки, що підтверджено квитанцією про відправку листа(а.с.146-147 т.1), але до теперішнього часу позивач не звертався до відповідача з цього приводу.
Відповідно до вимог ст.ст.79,81, 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 59 грн.50 коп. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в суді першої інстанції в сумі 120 грн. та в суді апеляційної інстанції 120 грн.
Керуючись ст.ст. 209, 307 ч.1п.1 ,2, 309 ч.1, 3, 4, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2011 року скасувати в частині вимог про стягнення середнього заробітку за затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міськзелентрест» Одеської міської ради про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодуванні моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства «Міськзелентрест» Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 09.09.2008р. по 17.10.2008р. в сумі 1682(одна тисяча шістсот вісімдесят дві)грн., з урахуванням загальної суми прибуткових податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Комунального підприємства «Міськзелентрест» Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 200(двісті) грн.
Внести зміни до наказу № 305 від 08.09.2008р. Комунального підприємства «Міськзелентрест» Одеської міської ради про звільнення ОСОБА_1 та в запис до трудової книжки ОСОБА_1, зазначивши дату звільнення - 09 вересня 2008р.
Стягнути з Комунального підприємства «Міськзелентрест» Одеської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 59(п'ятдесят дев'ять )грн.50 коп. та витрати на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу в суді першої та апеляційної інстанції кошти в сумі 240(двісті сорок) грн.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 травня 2011 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області А.М.Кварталова
Б.Б.Левенець
Л.А.Гірняк