КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2012 № 51/200

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Рєпіної Л.О.

Корсакової Г.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури не з'явився;

від позивача : Сьомочкіна О.С.

від відповідача 1: Костильов В.Ю.

від відповідача 2: Глобенко Л.В.

розглянквши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум трейд"

на рішення Господарського суду

міста Києва

від 13.02.2012р. (дата підписання повного тексту рішення 20.02.2012р.)

справа №51/200 (головуючий суддя Пригунова А.Б., судді Чебикіна С.О., Шаптала Є.Ю.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум трейд"

2. Київської міської ради

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку

Встановив

Заступник прокурора міста Києва (далі прокурор) в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів в червні 2011 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум трейд" (далі - відповідач 1) та Київської міської ради (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 06.03.2008 р. загальною площею 21, 5403 га, вартістю 58 669 932, 95 грн., що знаходяться на Наддніпрянському шосе, 2-а у Голосіївському районі міста Києва, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 28.03.2008 р. за № 79-6-00612; зобов'язання відповідача 2 повернути Київській міській раді земельні ділянки загальною площею 21, 5403 га, вартістю 58 669 932,95 грн., кадастрові номери 8000000000:90:019:0038, 8000000000:90:019:0040, що знаходяться на Наддніпрянському шосе, 2-а у Голосіївському районі міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2011 р. було здійснено процесуальне правонаступництво у справі № 51/200, а саме: замінено Державний комітет України із земельних ресурсів його правонаступником - Державним агентством земельних ресурсів України (далі - позивач).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2012р. у справі №51/200 позов задоволено частково: визнано недійсним договір оренди земельних ділянок від 06.03.2008 р. загальною площею 21, 5403 га, вартістю 58 669 932, 95 грн., що знаходяться на Наддніпрянському шосе, 2-а у Голосіївському районі міста Києва, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" та зареєстрованого Головним управлянням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 28.03.2008 р. за № 79-6-00612, у задоволені інших позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум трейд" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2012р. у справі №51/200 в частині визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 06.03.2008р. та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 06.03.2008р. відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2012р. у справі № 51/200, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/2 від 11.04.2012р. „Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з виробничою необхідністю (тимчасовою непрацездатністю судді Корсакової Г.В.) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 51/200 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіної Л.О., Гаврилюка О.М.

Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу заявника не надав, що відповідно до ст. 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення (ухвали) місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/5 від 18.04.2012р. „Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з виробничою необхідністю (зайнятістю судді Гаврилюка О.М. в інших судових засіданнях) було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 51/200 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіної Л.О., Корсакової Г.В.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум трейд" в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду 18.04.2012р. підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2012р. у справі №51/200 в частині визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 06..03.2008р. Постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 06.03.2008р. відмовити.

Київська міська рада в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду 18.04.2012р. проти позову заперечувала та підтримала доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що внаслідок укладення спірного договору права та охоронювані законом інтереси Київської міської ради не були порушені.

Представник прокуратури в засідання Київського апеляційного господарського суду 18.04.2012 р. не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2012, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та телефонограмою від 12.04.2012р.

Відмітка відділу діловодства, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»).

За таких обставин Київський апеляційний господарський суд вжив всіх передбачених законом заходів щодо повідомлення учасників судового процесу про час і місце судового засідання, в тому числі прокурора.

Враховуючи, що судом явка уповноважених представників прокуратури в судове засідання обов'язковою не визнавалася, останній не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 18.04.2012р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника прокуратури за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2012р. підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум трейд" задоволенню, з наступних підстав.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Рішенням Київської міської ради № 1466/4299 від 20.12.2007 р. "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування готельно-офісного і торговельного комплексів з надземними та підземними паркінгами на Наддніпрянському шосе, 2-а у Голосіївському районі міста Києва" внесено зміни до "Програми комплексного розвитку зеленої зони на період до 2010 року та концепції формування зелених насаджень на центральній частині міста", виключивши із переліку озеленених територій загального користування міста Києва земельні ділянки загальною площе 21, 63 га у Голосіївському районі міста Києва; передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" у довгострокову оренду на 10 років земельні ділянки загальною площею 21,63 га на Наддніпрянському шосе, 2-а у Голосіївському районі міста Києва для будівництва експлуатації та обслуговування готельно-офісного і торговельного комплексів з надземними та підземними паркінгами, у тому числі:

- ділянку № 1 площею 10,52 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;

- ділянку № 2 площею 11,11 га, зокрема, площею - 3,53 га - за рахунок земель запасу житлової забудови та площею 7,58 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Крім того, у вказаному рішенні зазначається, що земельна ділянка передається Товариству з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" за умови виконання п. 8, яким на відповідача 1 покладено наступні обов'язки: виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України, у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської місткої ради (Київської міської державної адміністрації) із клопотання щодо організації робіт по винесенню меж земельних ділянок в натуру (на місцевість) та виготовленню документа, що посвідчує право користування земельними ділянками; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну місткого середовища від 09.08.2007 р. № 19-8070, Київської місткої санепідемстанції від 30.11.2007 р. № 9977, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві від 23.08.2007р. №05-08/6266, Київського комунального об'єднання зеленого будівництва, експлуатації міста "Київзеленбуд" від 10.10.2007р. № 148-2257 та Головного управління охорони культурної спадщини від 22.08.2007р. № 6296; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельних ділянок.

06.03.2008 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір), за умовами якого, відповідач 2, на підставі рішення Київської міської ради № 1466/4299 від 20.12.2007 р., зобов'язався передати, а відповідач 1 - прийняти в оренду земельні ділянки площею 105 168 кв.м. та 110 235 кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування готельно-офісного і торговельного комплексів з надземними та підземними паркінгами на Наддніпрянському шосе, 2-а у Голосіївському районі міста Києва.

Вищевказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського округу та зареєстровано в реєстрі за № 558; 28.03.2008 р. зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис у книзі записів державної реєстрації договорів за № 79-6-00612.

Так, підставою для користування земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є відповідне рішення місцевої ради та договір оренди, укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Згідно із ст. 12 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно із ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно із ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ч 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Відтак, правовою підставою укладення спірного договору в силу положень ст.ст. 123 та 124 Земельного кодексу України є рішення Київської міської ради № 1466/4299 від 20.12.2007 року.

Заступник прокурора міста Києва обґрунтовував свій позов тим, що, на його думку, оспорюваний договір укладений на підставі рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299, яке є протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину має відповідати цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом. Стаття 16 Цивільного кодексу України також встановлює правовою підставою визнання недійсним правочину порушення прав та законних інтересів особи.

Отже, необхідними та обов'язковими умовами визнання недійсним правочину є настання одночасно двох юридичних фактів: наявність обставин, із якими закон пов'язує настання юридичного наслідку у вигляді недійсності правочину, а також порушення прав чи інтересів позивача.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов до висновку, що рішення Київської міської ради № 1466/4299 від 20.12.2007 року прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, а тому з огляду на положення ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визнав вищезазначене рішення таким, що не відповідає положенням чинного законодавства, а тому не підлягає застосуванню. З цих мотивів Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про обґрунтованість позову Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України про визнання недійсним спірного договору.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Вищезазначена норма визначає перелік нормативно-правових актів, які застосовуються господарським судом у розгляді справ, а не актів державних та інших органів взагалі. Визначення нормативно-правових актів міститься у п. 1.4 наказу Міністерства юстиції України від 12.04.2005р. № 34/5 "Порядок подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації" нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Прийняття нормативно-правових актів у вигляді листів і телеграм не допускається.

Крім того, колегія враховує, що Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 1998 року по справі № 17/81-97 № 1-1/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство") встановлено, що термін «законодавство» охоплює закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Водночас, у Рішенні Конституційного суду України від 23 червня 1997 р. № 2-зп у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу IV Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) вказано на ознаки, які відрізняють ненормативний правовий акт від нормативного: за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію, а відтак не підлягає застосування ще раз, в тому числі під час розгляду судової справи.

Рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299 за своєю правовою природою не містить норм права, носить часткового персоніфікований характер, оскільки в частині п.п. 5, 7 та 8 Рішення стосується виключно прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум трейд", і розрахований на одноразове застосування, а відтак за своєю правовою природою не є нормативно-правовим актом. Після застосування Рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299 вичерпало свою дію. Як вбачається, суд першої інстанції не встановив правову природу вищезазначеного рішення, через що дійшов до хибного висновку про можливість застосування цього рішення неодноразово, а відтак й застосування до нього положень ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Враховуючи приписи ст. 21 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, питання законності, тобто прийняття акту органом місцевого самоврядування в межах його повноважень та компетенції, відноситься виключно до компетенції суду. Таким чином, факт незаконності чи недійсності акту органу місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування встановлюється компетентним судом у рішенні за позовом, предметом якого є недійсність або незаконність акту органу місцевого самоврядування. Така позиція колегії суддів відповідає правовій позиції Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", викладеній у п. 1.3.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом даної справи не є визнання недійсним або незаконним рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. За таких обставин належним та допустимим доказом у даній справі факту прийняття Київською міською радою 20.12.2007 року рішення № 1466/4299 може бути лише судове рішення, яке набрало законної сили і яким встановлено відповідні факти. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідного судового рішення, яке набрало законної сили на дату прийняття оскаржуваного рішення не існувало.

За таких обставин суд першої інстанції визнав доведеними обставини, на підтвердження яких Заступником прокурора міста Києва та позивачем не було надано належних та допустимих доказів. Таким чином, оскаржуване рішення мотивовано недоведеними обставинами, що мають значення для справи і які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Разом з тим, як вбачається із положень ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, розглядаючи справу, має перевірити, чи прийнято відповідний акт в порядку, визначеному чинним законодавством України, з урахуванням компетенції органу, який його видав. Проте, зазначене правило не стосується випадків, коли перевірка таких актів відноситься до компетенції іншого суду.

Згідно із ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім, зокрема, спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги, що Рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299 носить індивідуальний характер в частині рішення про передачу ТОВ "Еквілібріум трейд" земельної ділянки в довгострокову оренду на 10 років та умов її надання, тобто врегульовує приватноправові відносини між Київською міською радою та ТОВ «Еквілібріум трейд», тому в цій частині спір щодо Рішення підвідомчий господарським судам. Така позиція колегії суддів відповідає правовій позицій Вищого господарського суду України, яка викладена у п. 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299 в іншій частині носить виключно публічно-правовий характер, оскільки стосується містобудівної документації, змін до Генерального плану м. Києва та проекту планування приміської зони на період до 2020 року, Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, тобто в цій частині спір щодо цього рішення стосується виключно публічних відносин та відноситься до компетенції адміністративного суду.

Суд першої інстанції обґрунтував свій висновок про порушення норм чинного законодавства при прийнятті рішення Київської міської ради № 1466/4266 від 20.12.2007 року тим, що Київська міська рада діяла всупереч рішенню Київської міської ради від 02.12.1999 р. № 147/649 "Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві та від 19.07.2005 р. № 806/3381 "Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста". Однак, зазначені акти не включаються в поняття "законодавство" відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 1998 року по справі № 17/81-97 № 1-1/98.

Згідно із ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Як свідчать матеріали справи, ще до прийняття оскаржуваного рішення Окружним адміністративним судом міста Києва була прийнята постанова від 30.09.2011 р. по справі

№ 2а-4219/11/2670, якою у задоволені позову Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" земельних ділянок для експлуатації та обслуговування готельно-офісного, торговельного комплексів з наземними та підземними паркінгами на Наддніпрянському шосе, 2-а у Голосіївському районі м. Києва" відмовлено.

Зазначена вище постанова Окружного адміністративного суду міста Києва була оскаржена Заступником прокурора міста Києва.

Відтак, на час розгляду даної справи Окружним адміністративним судом міста Києва розглядалася справа, яка є пов'язаною із даною справою і вирішення якої унеможливлювало розгляд господарської справи, оскільки судове рішення по справі № 2а-4219/11/2670 є належним та допустимим доказом щодо питання дотримання законодавства при прийнятті рішення Київською міською радою від 20.12.2007 р. № 1466/4299. Такі обставини є підставою для зупинення провадження у справі. Суд першої інстанції не зупинив провадження в порядку ст. 79 Господарського процесуального кодексу України до вирішення адміністративної справи, внаслідок чого досліджував обставини, що є предметом адміністративного позову, поданого Заступником прокурора міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2012 р. по справі № 2а-4219/11/2670 постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2011 р. залишена без змін.

Водночас, Київській апеляційний адміністративний суд у вищезазначеній ухвалі встановив наступні факти, які мають преюдиційне значення для даної справи:

Щодо затвердження містобудівного обґрунтування

Згідно із ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій" (який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення) містобудівною документацією визначено затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюються планування, забудова та інше використання територій, з урахуванням яких визначається цільове призначення земель; генеральний план населеного пункту визначено як містобудівну документацію, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

Таким чином, Генеральний план розвитку міста Києва та його приміської зони до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. № 370/1804, є містобудівною документацією.

Згідно із вказаним актом земельна ділянка на Наддніпрянському шосе, 2а за функціональним призначенням належить до зелених насаджень загального користування.

Згідно із ст. 10 Закону містобудівна документація затверджується відповідною місцевою радою з визначенням строку її дії та переліку раніше прийнятих рішень, що втрачають чинність, а також тих рішень, до яких необхідно внести відповідні зміни; зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Таким чином, для прийняття рішення про внесення змін до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 р. №370/1804, необхідно внести відповідні зміни до містобудівної документації, якою в даному випадку є Генеральний план розвитку міста Києва та його приміської зони до 2020 року.

В даному випадку п. 1-3 оскаржуваного рішення Київської міської ради від 20.12.07 р. №1466/4299 затверджено містобудівне обгрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації, внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучено із зони зелених насаджень загального користування та переведено за функціональним призначенням до території житлової та громадської забудови; внесено зміни до Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 р. №806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам, земельні ділянки площею 21, 63 га у Голосіївському районі м. Києва.

З огляду на зазначене, компетентний адміністративний суд дійшов до висновку, що при прийнятті Київською міською радою 20.12.2007 р. рішення № 1466/4299 вимоги ст. 10 Закону України "Про планування і забудову територій" було дотримано.

Щодо зміни цільового призначення земельної ділянки

Згідно із Генеральним планом розвитку міста Києва та його приміської зони до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 р. №370/1804, зазначена земельна ділянка на Наддніпрянському шосе, 2а в Голосіївському районі м. Києва за функціональним призначенням належить до території зелених насаджень загального користування.

Таким чином, станом на час до прийняття оскаржуваного рішення цільове призначення земельної ділянки було чітко визначене - землі рекреаційного призначення згідно із ст. 19 Земельного кодексу України.

Згідно із ст. 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Генеральний план розвитку міста Києва та його приміської зони до 2020 року затверджений рішенням Київської міської ради, тому є рішеннями органу місцевого самоврядування, якими визначено цільове призначення земельної ділянки.

При цьому, чинним законодавством необхідність прийняття з приводу визначення цільового призначення земельної ділянки окремого рішення не передбачена, тому вказане рішення Київської міської ради від 28.03.2002 р. №370/1804 є саме тим рішеннями, яким визначено цільове призначення земельної ділянки. За таких обставин станом на час прийняття рішення Київською міською радою 20.12.2007 р. - земельна ділянка на Наддніпрянському шосе, 2-а Голосіївському районі м. Києва мала цільове призначення - землі рекреаційного призначення, тоді як рішенням Київради № 1466/4299 цільове призначення земельної ділянки було змінене на землі громадської та житлової забудови.

При цьому, ст. 52 ЗК України та ст. 64 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначають особливості використання земель рекреаційного призначення, тоді як цільове призначення земельної ділянки було змінене з земель рекреаційного призначення на землі громадської та житлової забудови, у зв'язку з чим передбачені цими нормами обмеження до вказаної земельної ділянки не застосовуються.

Також адміністративним судом враховано те, що проект землеустрою отримав позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації згідно із вимогами ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», об'єктом якої було також містобудівне обгрунтування внесення змін у містобудівну документацію в межах генерального плану м. Києва, погоджене Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (протокол №486-а-07 від 09.08.2007 р.). За таких обставин адміністративний суд дійшов до висновку, що відсутні підстави для твердження, що рішення Київської міської ради про зміну цільового призначення земельної ділянки прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, адміністративним судом було встановлено, що станом на час прийняття рішення № 1466/4299 Київська міська рада рішення про віднесення всієї території чи частини земельної ділянки на Наддніпрянському шосе, 2-а Голосіївському районі м.Києва до території природно-заповідного фонду у встановленому законодавством порядку не приймала, тому будь-які обмеження використання земельної ділянки не можуть обгрунтовуватися її статусом природоохоронної зони.

Дотримання вимог ст. 123 Земельного кодексу України щодо отримання необхідних погоджень

Згідно з ч. 6 ст. 123 ЗК України (в редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення) проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

В даному випадку проект землеустрою погоджений:

- Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА - висновок №09-8915 від 27.08.2007 р.;

- Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА - висновок №19-8070 від 09.08.2007 р. щодо використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при розробці проекту відведення земельної ділянки;

- Київською міською санепідмстанцією Міністерства охорони здоров'я України №9977 від 30.11.2007 р. - висновок №2426 від 30.11.2007 р. щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову;

- Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища України - висновок №05/1072 від 23.08.2007 р. №05-08/6266, лист №05-09/9987 від 12.12.2007 р.;

- висновок №32 обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, від 13.09.2007р.;

- Київським комунальним об'єднанням зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" КМДА - лист №148-2257 від 10.10.2007 р.;

- Головним управлінням охорони культурної спадщини КМДА - висновок №6296 від 22.08.07 р., погоджено на титульному аркуші №764 від 21.09.2007 р. печаткою;

- витяг з протоколу засідання секції містобудування та архітектури архітектурно-містобудівної ради при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА від 09.08.2007 р.;

- Головним управлінням земельних ресурсів КМДА - висновок №05-2426 від 17.12.2007 р.;

- Головним управлінням земельних ресурсів у м. Києві Держземагенства України - висновок №04-03-5/1033 від 14.12.2007 р.

Всі вказані погодження були надані для проведення державної експертизи землевпорядної документації, що проводилася після отримання всіх погоджень.

Адміністративним судом також встановлено, що Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища КМДА було надано ще два погодження: висновок №19-8070 від 09.08.2007 р. щодо використання земельної ділянки, наявних містобудівних обмежень та умов, які мають враховуватись при розробці проекту відведення земельної ділянки та висновок №09-8915 від 27.08.2007 р. При цьому, власне погодженням в розумінні ст. 123 ЗК України, є висновок №09-8915 від 27.08.2007 р., в якому зазначено про погодження проекту землеустрою та вказано на ті питання, що мають бути зазначені в рішенні Київської міської ради про затвердження проекту землеустрою. Вказане погодження приймалося до уваги як належне при отриманні висновку №05-2426 від 17.12.2007 р. Головного управління земельних ресурсів КМДА, висновку №04-03-5/1033 від 14.12.07 р. Головного управління земельних ресурсів у м. Києві Держземагенства України, а також при проведенні державної експертизи землевпорядної документації, тому у суду відсутні підстави для того, щоб ставити під сумнів факт отримання цього погодження.

Дотримання законодавства щодо висновків державної експертизи землевпорядної документації

Згідно із ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (в редакції станом на час прийняття рішення Київради від 20.12.2007 р. № 1466/4299) обов'язковій державній експертизі підлягали, в тому числі, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань. Адміністративним судом встановлено, що 19.12.2007р. було надано висновок державної експертизи землевпорядної документації №291/01-43, згідно із яким проект землеустрою оцінено позитивно та погоджується після виконання зауважень, викладених у п. 10 висновку.

Згідно із ст. 28, 30 Закону замовники та розробники державної експертизи зобов'язані виконувати вимоги висновків державної експертизи.

Згідно із ст. 35 Закону якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.

Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

З огляду на вищезазначене адміністративний апеляційний суд дійшов до висновку, що в даному випадку було дотримано вимоги законодавства щодо отримання позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.

Апеляційний суд приймає до уваги, що учасниками адміністративної справи

№ 2а-4219/11/2670 є ті самі особи, що й в даній справі. Крім того, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради від 20.12.2007 року № 1466/4299 в цілому.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів вважає, що внаслідок порушення норм процесуального законодавства України суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про прийняття Київською міською радою рішення № 1466/4299 від 20.12.2007 р. з порушенням норм чинного законодавства України, який спростовано рішенням компетентного суду, яке набрало законної сили. За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується із доводами апеляційної скарги, що здійснення Господарським судом міста Києва перевірки рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1499/4299 є порушенням норм процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку про безпідставність незастосування вищезазначеного рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299 в силу ст. 4 Господарського процесуального кодексу України. А відтак, помилковим є висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позову Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 06.03.2008 року.

Згідно із ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції надав правову оцінку рішенню Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299 як правовій підставі для укладення оспорюваного договору та застосував зазначене рішення до спірних правовідносин як акт індивідуальної дії (ненормативний акт). Тобто Господарський суд міста Києва визнав це рішення юридичним фактом, на підставі якого виникли правовідносини оренди земельної ділянки між відповідачами.

Разом з тим, рішення про задоволення позовних вимог про визнання спірного договору недійсним мотивоване висновком про неможливість застосування вищезазначеного рішення Київської міської ради. Таким чином, Господарський суд міста Києва визнав рішення Київської міської ради від 20.12.2007 року № 1466/4299 також і нормативно-правовим актом. Колегія суддів не погоджується з такою оцінкою рішення, оскільки вона суперечить положенням ст.ст. 123 та 124 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції мотивував прийняте рішення взаємовиключними висновками щодо можливості застосування рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299.

Одночасно, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що одному й тому самому рішенню Київської міської ради суд надав оцінку одночасно і як доказу по справі, так і акту, який є предметом спору, що є недопустимим.

Відповідно до ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно із ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, позивачем є особа, на користь якої заявлені позовні вимоги, з метою відновлення порушених прав позивача або захисту охоронюваних інтересів.

Державне агентство земельних ресурсів України, в тому числі його попередник Державний комітет України із земельних ресурсів, не є стороною спірного договору.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Системний аналіз чинного законодавства України, що регулює земельні відносини, свідчить, що спірний договір ніякими чином не порушив прав або охоронюваних законом інтересів Державного агентства земельних ресурсів України, оскільки в силу п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Земельна ділянка, яка є предметом договору, знаходиться в межах міста Києва, а тому повноваження щодо розпорядження нею належать Київській міській раді, а не Державному агентству земельних ресурсів України.

Крім того, прокурор обґрунтовує позовні вимоги саме тим, що укладення спірного договору мало своїм наслідком неефективне використання комунальної власності територіальної громади міста Києва, що суперечить її інтересам, тобто позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав та охоронюваних інтересів не позивача, а відповідача 2, який заперечує порушення його прав договором.

Апеляційний суд враховує, що Київська міська рада проти позову заперечувала та підтримала доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що внаслідок укладення спірного договору права та охоронювані законом інтереси Київської міської ради не були порушені.

Наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази спростовують доводи Заступника прокурора міста Києва про порушення чинного законодавства України при прийнятті рішення Київської міської ради від 20.12.2007 р. № 1466/4299, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 06.03.2008 р. загальною площею 21,5403 га, вартістю 58 669 932, 95 грн., що знаходяться на Наддніпрянському шосе, 2-а у Голосіївському районі міста Києва, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 28.03.2008 р. за № 79-6-00612.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком Господарського суду міста Києва, проте не зазначеній в резолютивній частині рішення про відмову у задоволені позовних вимог прокурора про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" повернути земельну ділянку, оскільки ці вимоги заявлені в інтересах та на користь Київської міської ради, яка у даній справі має процесуальний статус відповідача 2, що суперечить ст. 1, ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вищезазначене, Господарський суд міста Києва при прийняті рішення від 13 лютого 2012 року у справі № 51/200 недоведені обставини, що мають значення для справи, визнав доведеними, дійшов до висновків, які не відповідали ні вимогам позовної заяви, ні обставинам справи, через що суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум трейд" підлягає задоволенню у повному обсязі, а рішення Господарського суду міста Києва підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Згідно п. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, покладаються: при відмові в позові - на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еквілібріум Трейд" задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2012р. у справі №51/200 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

3. Матеріали справи № 51/200 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Сулім В.В.

Судді Рєпіна Л.О.

Корсакова Г.В.