АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/2090/2594/2012 р.

Справа № 2-565/11 Головуючий І-ої інстанції: Нестерцова Н.В.

Категорія: трудові Доповідач: Коростійова В.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 квітня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Коростійової В.І.,

суддів: - Ізмайлової Г.Н., Гуцал Л.В.,

за участю секретарів - Остапович Л.С., Чабан А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2011 року та додаткове рішення цього ж суду від 3 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця», в особі структурного підрозділу «Харківська вагонна дільниця № 1»про визнання вимушеним прогулом період з 7 червня по 24 вересня 1995 року, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, інфляційних витрат та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до статутного територіально-галузевого підприємства «Південна залізниця», в особі структурного підрозділу «Харківська вагонна дільниця № 1». Зазначала, що рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 червня 1995 року вона була поновлена на роботі на посаді роз'їздного білетного касира Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів, а на її користь стягнута заробітна палата за час вимушеного прогулу у сумі 15 150 283 крб. Посилаючись на те, що з вини відповідача вона була допущена до роботи лише 24 вересня 1995 року просила: визнати вимушеним прогулом період з 7 червня по 24 вересня 1995 року і стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. З вини відповідача, який надав суду неправильну довідку про індексацію і зростання заробітної плати, за вказаним рішенням їй не доплачено 2 170 грн. за час вимушеного прогулу, які вона просить стягнути. Крім того, просила стягнути інфляційні витрати у сумі 2 749, 39 грн. і 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2011 року ОСОБА_3 у позові про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Додатковим рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 3 лютого 2012 року ОСОБА_3 відмовлено у позові про визнання вимушеним прогулом період з 7 червня по 24 вересня 1995 року та стягнення інфляційних витрат у сумі 2 749, 39 грн.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 просить вказані рішення скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити у збільшеному обсязі. При цьому посилається на: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідач рішення суду не оскаржив, письмових заперечень на апеляційну скаргу не подав.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України -у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що сторони перебували у трудових відносинах з 1992 року. ОСОБА_3 працювала на посаді роз'їздного білетного касира Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів Харківської вагонної дільниці № 1 статутного територіально-галузевого об'єднання «Південна залізниця».

11 лютого 1994 року ОСОБА_3 звільнена з посади роз'їздного білетного касира Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів на підставі п. 12 «д»розділу ІІ «Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту»(а. с. 24-25).

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 червня 1995 року, яке набрало чинності, ОСОБА_3 поновлена на роботі на посаді роз'їздного білетного касира Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів. Постановлено стягнути з Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу за 1 рік місяці 27 днів у сумі 15 150 283 крб. з урахуванням індексації і підвищення заробітної плати за період з 11 лютого 1994 року по 7 червня 1995 року; на відшкодування моральної шкоди -12 000 000 крб. (а. с. 6-8, 246-248).

Наказом № 76 від 9 червня 1995 року ОСОБА_3 поновлена на роботі на посаді роз'їздного білетного касира Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів, з 7 червня 1995 року.

14 травня 1996 року ОСОБА_3 звільнена з посади роз'їздного білетного касира Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України -за скороченням штату.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 листопада 1997 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_3 у позові про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено. Із тексту цього рішення вбачається, що ОСОБА_3 заявляла вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визначеної рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 червня 1995 року. У задоволенні цих вимог ОСОБА_3 було відмовлено. При цьому зазначено, що заробітна плата за час вимушеного прогулу за рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 червня 1995 року нарахована правильно і ОСОБА_3 отримана (а. с. 109-112).

ОСОБА_3 вважає, що відповідач надав Комінтернівському районному суду м. Харкова неправильний розрахунок її середнього заробітку, який вона мала до першого її звільнення 11 лютого 1994 року, внаслідок чого Комінтернівський районний суд м. Харкова своїм рішенням від 7 червня 1995 року неправильно визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку з незаконним звільненням 11 лютого 1994 року за 1 рік 3 місяці 27 днів у сумі 15 150 283 крб.

В уточнених позовних вимогах просила стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 1994 року по 7 червня 1995 року -1 рік 3 місяці у сумі 2 170 грн. та інфляційні втрати у зв'язку з несвоєчасною виплатою вказаної суми у розмірі 2 749, 39 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 червня 1995 року, яке набрало чинності, з Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів на користь ОСОБА_4 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 лютого 1994 року по 7 червня 1995 року за 1 рік 3 місяці 27 днів з урахуванням індексації і підвищення заробітної плати у сумі 15 150 283 крб. (а. с. 6-8).

Правильність нарахування ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 червня 1995 року, який ОСОБА_3 отримала, встановлена і чинним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 листопада 1997 року (а. с. 109-112).

Таким чином, обставини отримання ОСОБА_4 середнього заробітку за два місяці, що передували звільненню 11 лютого 1994 року у розмірі встановленому і визначеному судовими рішеннями, що набрали законної сили не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

З огляду на це, суд першої інстанції підставно відмовив ОСОБА_4 у позові про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 лютого 1994 року по 7 червня 1995 року -за 1 рік 3 місяці і 27 днів у сумі 2 170 грн. та інфляційних витрат у зв'язку з несвоєчасною виплатою вказаної суми у розмірі 2 749, 39 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 зводяться до оспорювання розміру середнього заробітку, встановленого і визначеного чинними судовими рішеннями, а тому висновків суду не спростовують.

Правильним є і висновок суду першої інстанції про відмову ОСОБА_3 у позові про визнання вимушеним прогулом період з 7 червня по 24 вересня 1995 року та стягнення у зв'язку з цим заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Із матеріалів справи вбачається, що наказом відповідача № 76 від 9 червня 1995 року ОСОБА_3 поновлена на посаді роз'їздного білетного касира Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів з 7 червня 1995 року (а. с. 25, 65).

Також матеріали справи свідчать про те, що після поновлення на роботі ОСОБА_3 була направлена відповідачем для проходження медичної комісії, з проходженням якої вона зволікала (а. с. 20-30).

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»(з наступними змінами) стосовно до правил ст. 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом наказу про це.

З огляду на це, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 7 червня 1995 року про поновлення ОСОБА_3 на посаді роз'їздного білетного касира Куп'янської дирекції по обслуговуванню пасажирів вважається виконаним.

Із матеріалів справи вбачається і підтверджується ксерокопією наказу відповідача № 184 від 13 вересня 1995 року, що ОСОБА_3 не приступила до роботи 7 червня 1995 року.

З цим наказом ОСОБА_3 ознайомлена і його не оскаржила (а. с. 86).

З огляду на це, суд підставно не визнав період з 7 червня по 24 вересня 1995 року вимушеним прогулом.

Доводи позову та апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_3 не надала суду жодного доказу на підтвердження позову про визнання періоду з 7 червня по 24 вересня 1995 року вимушеним з вини відповідача.

З позовом до суду звернулась за сплином більш ніж 15 років.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством .

Оскільки ОСОБА_3 не довела у суді порушення відповідачем її законних прав, суд підставно відмовив їй у позові про відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ч. 1 ст. 303, ст. 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2011 року та додаткове рішення цього ж суду від 3 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: