Справа № 2-375/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2012 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді- Лозинської М.І.,

за участю секретаря-Назарчук П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного інституту підготовки кадрів, третя особа : Ректор Державного інституту підготовки кадрів Ткаченко Юрій Володимирович про визнання наказів про надання відпустки та продовження відпустки незаконними; зміни формулювання та причин звільнення,-

ВСТАНОВИВ:

18 жовтня 2011 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача в якому просила визнати накази , прийняті Державним інститутом підготовки кадрів від 01.07.2010 року № 92 та від 31.08.2010 року про надання їй відпустки без збереження заробітної плати та продовження відпустки незаконними; та наказ від 06.09.2010 року про звільнення. Просила звільнити ії з посади старшого викладача Державного інституту підготовки кадрів з 01 липня 2010 року на підставі пункту 4 статті 40 КзПП України .

В обґрунтування своїх вимоги послалась на те, що з 03 серпня 2009 року вона працювала за основним місцем роботи в Національному інституті проблем міжнародної безпеки при Раді Національної безпеки та оборони України. В той же час, з 01 вересня 2009 року у вільний від основної роботи час позивач працювала за сумісництвом в Державному інституті підготовки кадрів Мінпромполітики України .

29 червня 2010 року позивача було звільнено з основного місця роботи на підставі ст..40 КзПП України,а з 01 липня 2010 року ,як зазначає позивач в Державному інституті підготовки кадрів почався канікулярний період , а тому позивач вважає ,що вона була позбавлена роботи та доходу.

У зв`язку з наведеним вище, зважаючи на те, що вона фактично була без роботи, вона звернулась до Солом`янського районного центру зайнятості та 30 липня 2010 року отримала статус безробітної. Проте, під час перевірки Податковою інспекцією господарської діяльності Державного інституту підготовки кадрів - далі ДІПК, працівниками податкової служби виявлено в облікових документах ДІПК про факт знаходження позивача в трудових відносинах з Інститутом в період з 01 вересня 2009 року до 06 вересня 2010 року , як особи ,яка працює по сумісництву на посаді старшого викладача, та внаслідок чого було повідомлено про зазначений факт Київський міський центр зайнятості.

За наслідками перевірки Київським міським центром зайнятості поданий адміністративний позов до позивача про стягнення 15 283 грн,35 коп. - коштів отриманих особою, яка мала статус безробітної та якою було подано неправдиві відомості до центру зайнятості.

Вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідача та прийняття незаконних наказів, вона не повідомила центр зайнятості про те, що трудові відносини з інститутом припинені. Вважає, що трудові відносини з Інститутом припинені з 01 липня 2010 року. Зазначає про те, що накази про надання відпусток без збереження заробітної плати були видані без ії згоди, оскільки позивач випадково на початку вересня 2010 року дізналась, що знаходиться у відпустці, оскільки заяви про надання ії відпустки без збереження заробітної плати були оформлені задніми числами, з даними наказами вона ознайомлена не була. Оскільки зазначені накази не відповідають чинному законодавству, оскільки відпустка без збереження заробітної плати відповідно до Закону України «Про відпустки»може бути надана не більше ніж на 15 днів, а тому вона повинна бути звільнена з посади старшого викладача інституту з 01 липня 2010 року за пунктом 4 статті 40 КзПП України (за прогул).

В ході розгляду справи позивач та ії представник неодноразово змінювали підстави позову та уточнювали позовні вимоги. ( а.с.а.с.38-40,114-118).

Остаточно позивач просила скасувати накази про надання їй відпусток без збереження заробітної плати та продовження відпустки , у зв`язку з відсутністю педагогічного навантаження з 01.07.2010 року по 31.08.2010 рік. При цьому просила змінити дату звільнення з посади старшого викладача кафедри «Менежменту»Державного інституту підготовки кадрів з 01 липня 2010 року за власним бажанням.

Обгрунтовуючи уточнені позовні вимоги позивач послалась на те, що працівниками відділу кадрів в порушення вимог діючого законодавства, не переведено позивача на неповний робочий час, як особу яка втратила основне місце роботи.

Також позивач просила поновити їй строк позовної давності для звернення до суду з такими вимогами, оскільки вважає, що строк позовної давності повинен обчислюватись з 05 липня 2011 року, з моменту відкриття провадження Окружним адміністративним судом м. Києва у справі за позовом Київського міського центру зайнятості про стягнення коштів у розмірі 15 283 грн.35коп. і саме з цього моменту позивач дізналась про наявність наказів про надання їй відпустки без збереження заробітної плати та порушення свого права.

Вважає, що з позовом до суду про визнання незаконними наказів про надання відпустки та зміни дати звільнення вона повинна була звернутись у тримісячний строк, тобто до 06 жовтня 2011 року. Оскільки звернулась до суду 14 жовтня 2011 року, просить поновити їй пропущений з поважних причин строк у кількості 8 днів, оскільки вона намагаючись урегулювати спір у позасудовому порядку звернулась до відповідача 22.09.2011 року з проханням змінити дату свого звільнення та чекала відповіді на свою заяву. При цьому обґрунтовуючи причини пропуску строку для звернення до суду , послалась на те, що вона страждає на захворювання -сахарний діабет, та своєчасно не змогла звернутись до суду з даною заявою.

Представник відповідача в ході розгляду справи позовні вимоги не визнав, пославшись на те, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими, оскільки оскаржувані накази прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства та на підставі заяв позивачки, про надання їй відпусток та звільнення за власним бажанням, які свідчили про волевиявлення позивача щодо надання їй відпустки та волевиявлення про своє звільнення саме з дати зазначеної у наказі. При цьому представником відповідача заявлено про сплив позовної давності для звернення до суду з такими вимогами.

Третя особа-Ректор Державного інституту підготовки кадрів, будучи повідомленим належним чином, про місце день та час судового розгляду, в судове засідання не з»явився . Через канцелярію суду направив письмові заперечення в яких просив в задоволенні позову відмовити та застосувати до позовних вимог наслідки спливу строків позовної давності.

Вислухавши пояснення позивача , ії представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню , виходячи із наступного.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що з 31 серпня 2009 року позивач прийнята на роботу за сумісництвом з 01.09.2009 року на посаді старшого викладача кафедри « Менеджементу»в Державному Інституті підготовки кадрів. ( а.с.24).

29 червня 2010 року позивача було звільнено з роботи за основним місцем роботи в Національному інституті проблем міжнародної безпеки при Раді Національної безпеки та оборони України.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу Державного інституту підготовки кадрів № 136-к від 06.09.2010 року позивача звільнено з займаної з посади старшого викладача кафедри «Менеджементу»з 06.09.2010 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КзПП України на підставі поданої заяви. ( а.с.92).

Позивач вважає даний наказ незаконним, просить змінити дату звільнення з посади з 06.09.2010 року на 01.07.2010 року за власним бажанням, у зв`язку з відсутністю фактичних трудових відносин, оскільки з 01.07.2010 року трудові відносини з Інститутом були припинені.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу відповідача від 01 липня 2010 року у зв`язку з відсутністю педагогічного навантаження позивачу разом з іншими працівниками надана відпустка без збереження заробітної плати ( на період припинення виконання робіт) з 01.07.2010 року по 31.08.2010 року ( а.с.88).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зверталась до відповідача з заявою від 01.07.2010 року стосовно надання їй відпустки на зазначений термін .( а.с.87).

31.08.2010 року позивач зверталась до відповідача з заявою про продовження відпустки без збереження заробітної плати на 6 календарних днів з 01.09.2010 року по 06.09.2010 року у зв`язку з сімейними обставинами. ( а.с.89).

Відповідно до Наказу Державного інституту підготовки кадрів від 31.08.2010 року № 129-к позивачу продовжено відпустку за зазначений термін на підставі поданої заяви. (а.с.90).

В судовому засіданні позивач зазначила, що такі заяви про надання відпустки були складені на підставі вказівки відділу кадрів інституту, та складені задніми числами у вересні 2010 року, з наказами про надання їй відпусток вона ознайомлена не була.

Відповідно до ст.31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Проте, позивачем після початку з`ясування обставин по справі, було змінено підстави поданого позову у зв`язку з чим позивач вважала, що накази про надання їй відпустки без збереження заробітної плати є незаконними, оскільки відповідно до Закону України «Про відпустки», надання відпусток без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю педагогічного навантаження не передбачено, у зв`язку з чим ій необхідно було встановити неповний робочий день, оскільки з основного місця роботи вона була звільнена.

Відповідно до частини 3 статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, орган , який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання причин і вказати в рішенні причину звільнення.

Як зазначає позивач, вважаючи ,що з 01 липня 2010 року трудові відносини з Інститутом підготовки кадрів у неї припинені, оскільки ніякого заробітку та доходу вона не отримувала після звільнення з основного місця роботи та з підстав чого вона, 30 липня 2010 року звернулась до Солом`янського районного центру зайнятості у місті Києві та отримала статус безробітної та допомогу по безробіттю.

Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходиться справа за адміністративним позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 15 283 грн.65 коп., провадження по якій відкрито 05 липня 2011 року.( а.с.7).

Як зазначає позивач з саме з цього часу позивач дізналась про наявність наказів про надання їй відпустки без збереження заробітної плати та неправильне формулювання дати звільнення у зв`язку з чим порушенні ії права та право на отримання соціальної допомоги, оскільки отримуючи статус безробітної позивач вважала, що трудові відносини з відповідачем припинені.

Проте, такі твердження позивача суперечать дійсним обставинам справи та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про зайнятість населення»Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Таким чином, до осіб, які мають статус безробітного , відносяться особи, які не мають оформлених в установленому законом порядку трудових відносин та наявних трудових договорів , що є обов`язковою ознакою для отримання такого статусу.

При цьому як судом встановлено, на час звернення позивача до центру зайнятості, вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем і позивачу про це було відомо.

Про наявність оскаржуваних наказів та перебування ії у відпустці їй також було відомо, що підтверджується ії заявами про надання такої відпустки та наявністю заяви про звільнення ії за власним бажанням з 06 вересня 2010 року.

Крім того, як встановлено судом, після свого звільнення 06.09.2010 року позивач 08.02.2011 року звернулась до відповідача з заявою про прийняття ії на посаду старшого викладача кафедри загальноекономічних дисциплін на 0,5 ставки з 08 лютого 2011 року. (а.с.25).

Відповідно до Наказу Державного інституту підготовки кадрів від 08 лютого 2011 року № 28-к позивача було прийнято на роботу з 08.02.2011 року на посаду старшого викладача кафедри «Загальноекономічних відносин» на 0,5 ставки на підставі поданої заяви ОСОБА_1 ( а.с.26).

З огляду на вказане, зважаючи на повторне оформлення трудових відносин з відповідачем після свого звільнення , суд вважає, що позивачці, як на час свого звільнення 06.09.2010 та і станом на 08.02.2011 року було відомо про дату та підстави свого попереднього звільнення, наявність наказів про знаходження у відпустки без збереження заробітної плати.

При цьому твердження позивачці про те, що з оспорюваними наказами ії ознайомлено не було, суд до уваги не бере, оскільки порушення порядку ведення кадрової роботи в інституті, а саме в частині несвоєчасного ознайомлення позивача з наказами, не є обставиною, яка свідчить про те, що позивачу на час звільнення не було відомо про наявність наказів та в свою чергу не є підставою для визнання наказів з особової діяльності, такими, що не відповідають законодавству.

Проте, вважаючи, що ії права порушені, в суд з позовом вона звернулась лише 14 жовтня 2011 року після ініціювання позову Київським міським центром зайнятості про стягнення з неї безпідставно отриманих коштів, як соціальної допомоги по безробіттю.

Відповідно до статті 233 КзПП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В ході розгляду справи представником відповідача та третьою особою заявлено про сплив строку звернення до суду з даним позовом.

Отже, з урахуванням встановлених обставин судом, що наведені вище, зважаючи на подану заяву про застосування строків позовної давності, з огляду на те, що поважних причин для пропуску строків, встановлених ст.233 КзПП України, для звернення до суду з зазначеними вимогами ,судом не встановлено, судом вважає, що позивач звернулась до суду з порушенням строків встановлених законом, у зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.232,233,235 КЗпП України, Законом України «Про зайнятість населення», ст.267 ЦК України, ст.ст. 10,31,57-60,209,212-215,218,294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного інституту підготовки кадрів, третя особа: Ректор Державного інституту підготовки кадрів Ткаченко Юрій Володимирович про визнання наказів про надання відпустки та продовження відпустки незаконними; зміни формулювання та причин звільнення залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: