ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
29.02.12 об 12 год. 00 хв. Справа №2а-4074/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Лотової Ю.В.;
за участю представників:
позивача -ОСОБА_1, паспорт АР № НОМЕР_1; ОСОБА_2, довіреність від 12.12.2011 року
відповідача -ОСОБА_7, довіреність від 03.01.2012 року;
третьої особи на стороні позивача - ОСОБА_4, паспорт АР № НОМЕР_2;
третьої особи на стороні відповідача -ОСОБА_5, паспорт АР № НОМЕР_3;
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1);
третя особа на стороні позивача - ОСОБА_4 (АДРЕСА_1);
до відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі (пл. Ластова, буд. 3, м. Севастополь, 99001);
третя особа на стороні відповідача - ОСОБА_5 (АДРЕСА_2);
про визнання дій протиправними та скасування акту.
Обставини справи:
12.12.2011 року ОСОБА_1 (далі по тексту позивач або ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі (далі по тексту відповідач) про визнання протиправними дій щодо включення майна позивача, а саме права власності на 6/25 часток земельної ділянки АДРЕСА_1 до акту опису та арешту від 07.12.2011 року, який був складений державним виконавцем ОСОБА_7 під час примусового виконання стягнення заборгованості з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 та скасування вказаного акту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 13.12.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-4074/11/2770, призначено попереднє судове засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 23.12.2011 року закінчено підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду, до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено: на стороні позивача - ОСОБА_4 (далі по тексту боржник або ОСОБА_4); на стороні відповідача - ОСОБА_5 (далі по тексту стягував або ОСОБА_5).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач описав та арештував майно, яке належить позивачу на підставі рішення суду.
Третя особа на стороні позивача ОСОБА_4 позов підтримав та просив його задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав суду усні пояснення, вважає, що діяв згідно із Законом України «Про виконавче провадження», майно було арештовано та описано на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, якій був наданий третьою особою ОСОБА_5.
Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5 вважає, що позов не підлягає задоволенню з підстав зазначених ним у запереченні.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 29 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши документи і матеріали та заслухавши пояснення позивача, третіх осіб та представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд
ВСТАНОВИВ:
У провадженні державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі ОСОБА_7 (далі по тексту державний виконавець) знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 34473 грн. (арк.с. 79-88)
07.12.2011 року державним виконавцем було описано та арештовано майно, а саме земельна ділянка по АДРЕСА_1, площею 0,04 га, 12/25 часток зареєстровано за боржником, про що складений відповідний акт. (арк.с. 7-8)
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Згідно з ч.1, 2 та 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:
винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;
винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;
винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Згідно з п. 5.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р. № 74/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за N 865/4158, звернення стягнення на майно боржника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до органів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, потрібних для виконання за виконавчими документами, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. Якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, то стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності.
Таким чином, державний виконавець може звернути стягнення, описати та арештувати майно, яке належить саме боржнику.
Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно з державним актом на право власності на землю від 26.09.2002 року та інформації з Головного управління Держкомзему у м. Севастополі від 14.02.2012 року земельна ділянка, що розташована за адресою АДРЕСА_1 в м. Севастополі зареєстрована за ОСОБА_6 (13/25 часток) та ОСОБА_4 (12/25 часток) (арк.с. 63, 89)
Рішенням Нахімовського районного суду міста Севастополі від 22.10.2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб: відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі та ОСОБА_5, про виділ частки майна, що належить подружжям на праві загальної спільної власності, виключення майна з опису та звільнення із під арешту та визнання права власності на майно (далі по тексту рішення від 22.10.2009 року), був задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, а також прийняте рішення, зокрема:
- виділити та визнати право власності за ОСОБА_1 на ? ідеальну частку з 12/25 часток домоволодіння АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 на праві власності, згідно з договором купівлі-продажу, засвідченого 25 вересня 1986 року другою Севастопольською нотаріальною конторою за реєстром № 1-4788;
- виділити та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? ідеальну частку з 12/25 часток земельної ділянки по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі державного акту № 4670 на земельну ділянку, зареєстрованому 26.09.2002 року. (арк.с. 8-9)
Це рішення набрало законної сили. Право власності на частку домоволодіння на підставі вказаного судового рішення було зареєстровано за позивачем в установленому законом порядку. Право власності на земельну ділянку не було зареєстровано у зв'язку з тим, що для цього позивачу необхідно було подати до Головного управління Держкомзему у м. Севастополі державний акт на право власності на землю, оригінал якого знаходяться у ОСОБА_5 та ОСОБА_6, але вказані особи відмовились його надати для внесення відповідних змін. (арк.с. 5-6, 12)
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Згідно з ч.ч. 1 та 4 ст. 86 Земельного кодексу України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.
Статтею 87 Земельного кодексу України визначено, що право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає: а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; г) за рішенням суду.
Частинами 1 та 4 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Враховуючи системний аналіз вищевказаних норм права та зміст рішення суду від 22.10.2009 року суд дійшов висновку, що у боржника було припинено право власності на на ? ідеальну частку з 12/25 (тобто на 6/25) часток земельної ділянки по АДРЕСА_1. Право на вказану ділянку виникло у позивача. А тому, державний виконавець не мав право звертати стягнення, описувати та арештовували вказане майно.
Суд не може прийняти до уваги посилання представника відповідача, що їй не було відомо про рішення суду від 22.10.2009 року, оскільки відповідач брав участь у зазначеній справі в якості третьої особи.
Крім того, суд приймає до уваги, що згідно зі ст. 14 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Арешт та опис майна, право на яке визнано судом за позивачем, зроби неможливим зареєструвати таке право в установленому законом порядку, тобто виконати рішення суду. Це призведе до порушення не лише процесуального законодавства, а і норм Конституції України.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки відповідачем не доведена правомірність його дій та рішення позовні вимоги про визнати протиправними дії державного виконавця щодо включення до складу арештованого майна 6/25 ідеальних часток земельної ділянки АДРЕСА_1 та скасування акту опису й арешту майна від 07.12.2011 року в частині опису та арешту майна - 6/25 ідеальних часток земельної ділянки АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.
Разом з тим, позивач просив суд скасувати акту опису й арешту майна від 07.12.2011 року у цілому.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Згідно з ч.1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Суд вважає, що акт описи та арешту майна від 07.12.2011 року у частині, що стосується земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4, не порушує прав та інтересів позивача, а тому у цій частині позов задоволенню не підлягає.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Повний текст рішення викладений 02.03.2012 року.
Керуючись ст. 6, 17, 69 - 71, 94, 98, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі ОСОБА_7 щодо включення до складу арештованого майна 6/25 ідеальних часток земельної ділянки АДРЕСА_1.
3. Визнати протиправним та скасувати акт опису й арешту майна від 07.12.2011 року, складеного державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі ОСОБА_7 під час виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 заборгованості у розмірі 34473 грн. в частині опису та арешту майна - 6/25 ідеальних часток земельної ділянки АДРЕСА_1.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 28,33 грн. шляхом списання цієї суми з рахунку відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі (пл. Ластова, буд. 3, м. Севастополь, 99001).
5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили у порядку та строки відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Ю.В. Лотова
Суддя Ю.В. Лотова