ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
05.03.12 об 11 год. 15 хв. Справа №2а-3647/11/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді - Лотової Ю.В.;
при секретарі: Бартиші В.О.,
за участю представників:
позивача -ОСОБА_1, довіреність № 3222 від 05.09.2011 року;
відповідача -ОСОБА_2 довіреність № 03-15/36;
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 99057); представник позивача ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 99029); до Севастопольської міської Ради (вул. Леніна, буд. 3, м. Севастополь, 99011); про визнання рішення протиправним та його скасування, зобов'язання вчинити певні дії.
Обставини справи:
08.11.2011 року ОСОБА_3 (далі по тексту позивач або ОСОБА_3) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Севастопольської міської Ради (далі по тексту відповідач або СМР) про визнання протиправним рішення V сесії Севастопольської міської Ради № 1736 від 11.10.2011 року та його скасування, зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 24.05.2007 року з доданими до нього матеріалами на черговому пленарному засіданні Севастопольської міської Ради.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 09.11.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-3647/11/2770.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 09.11.2011 року закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем ст.ст. 39, 118 Земельного кодексу України та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Вважає, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у наданні земельної ділянки, оскільки функціональне призначення земельної ділянки, що випрошувалась, не визначено. Крім того, відповідач приймав рішення щодо надання сусідніх земельних ділянок.
Представник відповідача адміністративний позов не визнав, вважає його таким, що не підлягає задоволенню, зазначив, що відповідач діяв правомірно, відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України та Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності», надав суду письмові пояснення. (арк.с. 59-60)
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 28 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд
ВСТАНОВИВ:
24.05.2007 року ОСОБА_3 звернувся до Севастопольської міської Ради із заявою про надання у власність земельної ділянки орієнтованою площею 0,1 га., що розташована АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку (далі по тексту земельна ділянка). До цієї заяви після доопрацювання було долучено містобудівне обґрунтування розміщення об'єкту містобудування та комплексний містобудівний висновок. Постановою Гагарінського районного суду міста Севастополя від 14.06.2010 року був задоволений позов ОСОБА_3 до Севастопольської міської Ради. Визнана протиправною бездіяльність СМР відносно того, що не було розглянуто заяву позивача з матеріалами відбору земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3 на сесії Севастопольської міської Ради та зобов'язано СМР розглянути заяву ОСОБА_3 від 24.05.2007 року та надані до неї матеріали на черговому пленарному засіданні відповідача. Вказане рішення набрало законної сили. (арк.с. 9-24)
За результатами розгляду вказаної заяви СМР 11.10.2011 року прийняте рішення № 1736 «Про відмову ОСОБА_3 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою по відводу земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_3» (далі по тексту рішення № 1736). Підставою для прийняття цього рішення стало те, що згідно з Генеральним планом розвитку міста Севастополя до 2025 року, витребувана земельна ділянка розташована в зоні функціональне призначення якої не визначено, примикає до зони громадської забудови загальноміського та районного призначення, що є порушенням ст. 39 Земельного кодексу України. (арк.с. 8)
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України від 28.06.1996 року органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 38 та 39 Земельного кодексу України, в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення (далі по тексту Земельний кодекс), визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Згідно з ч. 1 та 3 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частинами 6 та 7 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Законом, якій встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності є Закон України від 17.02.2011 року № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі по тексту Закон України № 3038).
Відповідно до ст. 1 цього Закону містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Згідно з ч.1 ст. 16 Закон України № 3038 планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Відповідно до ч.ч. 1 та 10 та статті 17 Закону України № 3038 генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Невід'ємною частиною генерального плану населеного пункту є план земельно-господарського устрою цього населеного пункту. У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану. Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України № 3038 визначено, що генеральні плани населених пунктів, затверджені до набрання чинності цим Законом, є безстроковими.
Рішенням Севастопольської міської Ради від 13.12.2005 року № 4141 був затверджений Генеральний план розвитку міста Севастополя до 2025 року (далі по тексту Генеральний план).
Як було встановлено під час розгляду справи, на момент подання заяви позивачем спірна земельна ділянка відповідно до Генерального плану розвитку міста Севастополя до 2025 року була розташована в зоні функціональне призначення якої не визначено, примикає до зони громадської забудови загальноміського та районного призначення. Тобто, місця її розташування не відповідає зазначеному Генеральному плану. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та поясненнями представників сторін у судовому засіданні. (арк.с. 19, 61-64, 86)
Суд не може прийняти до уваги посилання представника позивача на містобудівне обґрунтування розміщення об'єкту містобудування ЗАТ «КримНІОпроект» 2008 року та комплексне містобудівне обґрунтування, надане позивачу управлінням міського будівництва та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації 02.09.2008 року, оскільки вказані документи не містят інформації про відповідність або не відповідність міста розташування витребуваної земельної ділянки Генеральному плану.
Разом з тим, відповідно до містобудівного висновку по матеріалам гр. ОСОБА_3 по відводу земельної ділянки орієнтованою площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_3 управління містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації від 30.06.2011 року земельна ділянка, що випрошується, знаходиться у зоні функціональне призначення якої не визначено, що не відповідає Генеральному плану м. Севастополя. При цьому, суд враховує, що управління містобудування та архітектури Севастопольської міської державної адміністрації відповідно до ст.ст. 13,15 Закону України від 16.11.1992 року № 2780-XII "Про основи містобудування" та ст. 16 Закону України № 3038 є спеціально уповноваженим органом, що здійснює управління у сфері містобудівної діяльності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що на момент прийняття відповідачем рішення № 1736 місця розташування земельної ділянки не відповідало вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.
Суд не може прийняти до уваги посилання представника позивача на позитивні рішення відповідача щодо надання земельних ділянок у цьому місці іншим особам, як на підставу для задоволення позову. (арк.с. 78-81) Виходячи зі змісту вказаних рішень вони стосувались питань затвердження вже розроблених проектів землеустрою по відводу земельних ділянок, а не питання погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Представником позивача не надано доказів, що ці рішення приймались щодо земельних ділянок функціональне призначення яких відповідно до Генерального плану не було визначено.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Севастопольська міська Рада під час прийняття рішення № 1736 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстав для задоволення позову ані в частині визнання протиправним та скасування рішення, ані в частині зобов'язання відповідача розглянути на черговому пленарному засіданні заяву позивача від 24.05.2007 року не має.
Постанова викладена у повному обсязі 29.02.2012 року.
Керуючись ст. 6, 17, 69 - 71, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили у порядку та строки відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Ю.В. Лотова
Суддя Ю.В. Лотова