РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2-3202/2011 2/0109/177/12
24.04.2012 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:
головуючого судді Кагітіної І.В.,
за участю секретаря Якушевій Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - КРП «СМ БРТІ», ОСОБА_3, Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договору дарування недійсним,
ВСТАНОВИВ:
09.08.2011 року ОСОБА_7 звернувся до Київського районного суду м.Сімферополя з позовом до ОСОБА_2, третя особа - КРП «СМ БРТІ», ОСОБА_3, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування позивачу належить 5/8 часток квартири АДРЕСА_1. Власником 3/8 часток вказаної квартири є ОСОБА_2 За даними технічного паспорту спірна квартира складається з однієї житлової кімнати, прихожої, ванної, кухні, шафи та балкону. Загальна площа приміщення становить 31,7 кв.м., а жила - 17,0 кв.м. Відповідачка ОСОБА_2 була зареєстрована за вказаною адресою у період з 25.01.1990 року по 20.01.2005 року, на даний час у помешканні не проживає і не має наміру проживати. Виділити в натурі або визначити порядок користування житлом не є можливим, враховуючи, що в квартирі лише одна жила кімната, а частка відповідачки є незначною. Крім того, сторони не є родичами або членами сім'ї один одного, а тому їх сумісне проживання з цих підстав також є неможливим. Позивач посилається на те, що спірна квартира є єдиним та постійним місцем його проживання, в той час як ОСОБА_2 з родиною мешкає в обладнаному домоволодінні, а тому припинення права власності на її частку в квартирі не суперечитиме інтересам відповідачки. На підставі викладеного, ОСОБА_7 просить припинити право власності ОСОБА_2 на 3/8 частки квартири АДРЕСА_1 в м.Сімферополі та визнати за ним право власності на 3/8 частки вказаної квартири. Судові витрати покласти на відповідачку.
30.01.2012 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_7, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договору дарування недійсним.
Зустрічний позов мотивований тим, що після смерті ОСОБА_8 вона успадкувала 3/8 частки квартири АДРЕСА_1, а відповідачка ОСОБА_4 - 5/8 часток. 08.04.2011 року ОСОБА_4 через свого представника за довіреністю ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_7 договір дарування належної їй частки квартири. Між тим, позивачка посилається на те, що дарувальник ОСОБА_4 та обдарований ОСОБА_7 не перебувають ні в родинних, ні в дружніх стосунках, а є сторонніми особами, тому є підстави вважати договір дарування удаваним правочином, тобто таким, що має на меті приховати договір купівлі-продажу, який дійсно був укладений між сторонами. На підтвердження цього свідчить той факт, що після смерті спадкодавця між його спадкоємцями ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спір щодо спадкового майна неодноразово вирішувався у судовому порядку. Так, під час розгляду справи про припинення права власності у суді першої інстанції позивачкою ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду покладені грошові кошти у сумі 17 800 грн. в рахунок вартості належній ОСОБА_4 ? частки спірної квартири, які остання отримала, незважаючи на те, що зазначене судове рішення скасоване Апеляційним судом АР Крим. Отже, втрата відповідачкою матеріальної заінтересованості у квартирі, яка виразилась в укладанні договору дарування житла із сторонньою людиною, є наслідком отримання грошової компенсації від обдарованого. Крім того, заявниця вказує на те, що представник дарувальника за довіреністю ОСОБА_6 не мав законних повноважень укладати договір зі своїм братом ОСОБА_7, оскільки таким чином він діяв в своїх інтересах, що суперечить діючому цивільному законодавству України. Також, ОСОБА_2 вважала необґрунтованими посилання позивача за первісним позовом про те, що припинення права власності на 3/8 частки квартири не буде суперечити її інтересам, оскільки вона не проживає у спірній квартирі та має інше житло, а ОСОБА_7 постійно мешкає у квартирі. Зазначені обставини не відповідають дійсності, так як заявниця разом із матір'ю та трьома неповнолітніми дітьми проживає у квартирі, іншого житла не мають, а будинок, на наявність якого вказував ОСОБА_7, є недобудованим та непридатним для проживання. З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_2 просить визнати недійсним договір дарування, реєстровий №1248, укладений 08.04.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7
Ухвалою суду від 08.02.2012 року позови об'єднані в одне провадження.
ОСОБА_7 та його представник у судовому засіданні свої вимоги підтримав, просив задовольнити з підстав, викладений в позові. Проти задоволення зустрічного позову заперечував з посиланням на його необґрунтованість з огляду на те, що договір дарування частки квартири укладений із додержанням вимог чинного законодавства.
Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні просила у задоволенні первісного позову відмовити. Зазначила, що іншого житла, ніж спірна квартира, відповідачка не має. ОСОБА_3 є інвалідом другої групи та також проживає у спірному житлі, оскільки іншого не має. Вимоги за зустрічним позовом просила задовольнити.
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 до суду не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій просила у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що при укладанні договору дарування вона мала вільне волевиявлення та будь-яких грошей за належне їй майно не отримувала.
Представник КРП «СМ БРТІ» до суду не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 до суду не з'явилась, надала письмові пояснення, відповідно до яких вважає, що оспорюваний договір дарування укладений відповідно до положень діючого законодавства. Просила розглянути справу за її відсутності.
Третя особа ОСОБА_6 просив у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, вважав доводи позивачки про те, що він, укладаючи договір дарування від імені ОСОБА_4, діяв в своїх інтересах безпідставними.
Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, з'ясувавши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, наданими сторонами на засадах змагальності, вважає, що первісний та зустрічний позови не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У розумінні вищенаведеного положення закону, припинення права на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.п.1-3 ч.1 ст.365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 є власником 5/8 часток квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування, реєстровий №1248 від 08.04.2011 року ( т.1, а.с.13-14). ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.12.2004 року, реєстровий №2-3312, належить 3/8 частки квартири ( т. 1, а.с.89).
Спірна квартира складається з житлової кімнати, прихожої, ванної, кухні, шафи та балкону. Загальна площа приміщення становить 31,7 кв.м., а жила - 17,0 кв.м.
Згідно висновку №153 судової будівельно-технічної експертизи від 09.11.2011 року ринкова вартість 3/8 часток квартири АДРЕСА_1 складає 80 746,50 грн. Враховуючи розташування, планування та загальну площу квартири, виділ в натурі частки не є можливим (т. 1, а.с.47-60).
На даний час в квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_7, відповідачка ОСОБА_2, її мати ОСОБА_3 та неповнолітні діти ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_10 (т.2, а.с.14).
Судовим розглядом також встановлено, що право власності у ОСОБА_2 виникло у порядку спадкування за заповітом після смерті свого батька. На цей час відповідачка працює у м. Москва, діти залишаються проживати на території України. У квартирі постійно проживає мати відповідачки ОСОБА_3, яка є інвалідом другої групи ( т. 1, а.с. 40). ОСОБА_2 іншого житла, крім частки у спірній квартирі, у власності не має (т., а.с.124, 175). Витрати по утриманню квартири несла ОСОБА_11 та її мати, що підтверджено розрахунковими книжками (т.1, а.с.178-185). Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які є знайомими родини ОСОБА_11, підтвердили факт проведення ремонту ОСОБА_3 у квартирі. Суд приймає зазначені показання до уваги, оскільки вони не спростовані відповідачем та не суперечать письмовим доказам, а саме актам прийому виконаних будівельних робіт ( т.1, а.с.8- 13).
ОСОБА_7 здійснив оплату тільки заборгованості за квартирну плату на загальну суму 811,55 грн. У спірній квартирі позивач та члени його сім'ї ніколи не проживали, він не є родичем родини ОСОБА_3 (т.1, а.с. 173-174). За даними КРП «СМ БРТІ» за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на ? частки квартири АДРЕСА_2 в м.Сімферополі. Дитина позивача ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає з матір'ю, з якою ОСОБА_7 розлучений ( т. 1, а.с.172).
Посилання позивача за первісним позовом на те, що відповідачка не проживає у спірній квартирі, а мешкає в окремому домоволодінні за адресою: АДРЕСА_3, суд вважає неспроможними, оскільки вони не підтверджені доказами. Оцінюючи відповідь першого заступника начальника Сімферопольського РВ ГУ МВС України в АР Крим від 04.11.2009 року про проведення перевірки та встановлення проживання за зазначеною адресою ОСОБА_2 та ОСОБА_10, суд приймає до уваги, що зазначена перевірка була проведена у 2009 році та не містить посилання на факт постійного проживання там відповідачки (т. 1, а.с.6).
Сам по собі факт працевлаштування відповідачки у м. Москві, тривала відсутність на території України та укладення 10.03.2009 року договору купівлі-продажу з ОСОБА_10 не є безумовними підставами для припинення її права на частку у спільній частковій власності на квартиру, яка є єдиною її власністю на території України, громадянкою якої вона являється. Розмір грошової компенсації за належну їй частку квартири, яку отримувати вона категорично відмовилась, не дозволить придбати будь-яке жиле приміщення. Крім того, при вирішенні спору суд також враховує інтереси трьох неповнолітніх дітей, зареєстрованих у квартирі та проживаючих в Україні, оскільки припинення права власності ОСОБА_2 в даному випадку стане підставою для зняття їх з реєстрації.
Крім того, частка ОСОБА_11 (3\8) у спільному майні у порівнянні з часткою ОСОБА_15 (5\8) не є незначною.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення права ОСОБА_11 на частку у спільній частковій власності не тільки не відповідатиме інтересам відповідачки та членам її сім'ї, а й завдасть істотної шкоди та буде не справедливим.
Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, то вони також не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
08.04.2011 року ОСОБА_4 (дарувальник), від імені якої за довіреністю діяв ОСОБА_6, та ОСОБА_7 (обдарований) уклали договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_7 прийняв в дар 5/8 частки квартири АДРЕСА_1, що належить дарувальнику на праві власності (т.1, а.с. 13-14).
ОСОБА_7 на підставі договору дарування частки квартири від 08.04.2011 року, реєстр №1248, зареєстрував право власності на 5/8 частки спірної квартири, що підтверджено інформацією КРП «СМ БРТІ» від 26.04.2011 року (т.1, а.с.8).
Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтований тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7, укладаючи вищевказаний договір дарування, мали на меті приховати інший правочин, а саме: договір купівлі-продажу частки квартири.
Зі змісту положень ст. ст. 1, 3, 10, 11, 60 ЦПК України убачається, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, наданих особами, які беруть участь у справі. Кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Для визнання правочину удаваним слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
У порушення вимог зазначених вище норм матеріального та процесуального права, позивачем не надано до справи доказів того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7, які були сторонами договору дарування, діяли щодо приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу. Даних про те, що за майно ОСОБА_7 була сплачена, а ОСОБА_4 отримана певна грошова сума, що є суттєвою умовою договору купівлі-продажу, суду не надано.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.5 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N 9 від 06.11.2009 року, відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Матеріалами справи підтверджується, що оспорюваних договір дарування укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 не є як стороною договору, так і заінтересованою особою, чиї права чи інтереси порушені цим правочином.
Твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 отримала покладені нею на депозитний рахунок суду під час розгляду іншої цивільно справи грошові кошти за належну останній частку квартири, суд вважає безпідставними, виходячи з того, що в матеріалах справи наявні платіжні доручення №2930 та №2934 від 17.12.2008 року, відповідно до яких зазначені кошти перераховані до державного бюджету м. Сімферополя у зв'язку із не запитанням (а.с.30, т.2).
З огляду на викладене у сукупності, договір дарування не може бути визнаний удаваним правочином.
Згідно з ст.238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
З аналізу вищенаведеного положення закону вбачається, що статтею 238 ЦК України встановлюються обмеження на вчинення правочинів представником. Він не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто чи щодо іншої особи, представником якої він одночасно є.
За таких підстав, доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_6, укладаючи від імені ОСОБА_4 договір дарування зі своїм братом ОСОБА_7, діяв в своїх інтересах суд вважає необґрунтованими. Зокрема, ОСОБА_6 не є одночасно представником обдарованого ОСОБА_7, а придбання останнім квартири не тягне будь-яких правових наслідків для ОСОБА_6
З урахуванням викладеного, зустрічний позов є таким, що не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст.3, 14, 215, 216, 235, 238, 317, 321, 358, 365, 717 ЦК України, 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - КРП «СМ БРТІ», ОСОБА_3, Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради, про припинення права на 3\8 частки квартири АДРЕСА_1 у м. Сімферополі, визнання права власності - відмовити у повному обсязі.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договору дарування 5\8 часток квартири АДРЕСА_1 у м. Сімферополі недійсним - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні - протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення
Суддя