дата документу :

Справа №2/1005/122/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2012 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Величка В.П.,

при секретарі судового засідання - Леоненко А.О.,

за участю представника позивача -ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, у якому просив спростувати принизливі відомості, зазначені тим у скарзі, адресованій на адресу Генеральної прокуратури України, шляхом направлення відповідного листа.

Просив стягнути з ОСОБА_2 завдану моральну шкоду в сумі 10000 гривень та судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує, на їх задоволені наполягає.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, не визнає їх повністю, просить відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників цивільного процесу, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд дійшов до наступних висновків.

Встановлено, що відповідач звернувся до Генеральної прокуратури зі скаргою на протиправні дії старшого радника юстиції, заступника прокурора Київської області Рички О.(а.с.8).

Як стверджує позивач, в адресованій органам прокуратури скарзі відповідач зазначив, що співробітниками прокуратури Київської області було підготовлено подання на адресу Міністерства транспорту та зв'язку України про результати перевірки законності подачі ТОВ «Автосервіс»документів до Державної адміністрації автомобільного транспорту на конкурс з визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування № 317 а та №753 та подано на підпис старшому раднику юстиції заступнику прокурора Київської області Ричці О. Але як стало відомо Ричка О. не лише не підписав дане Подання, а ще й викликав до себе співробітників, які дане Подання підготували та в присутності ОСОБА_3 директора ТОВ «Автосервіс»заявив, щоб більше не було таких документів які б могли зашкодити діяльності ТОВ «Автосервіс». Як виявилось у підготовленому Поданні було зазначено результат перевірки, який не влаштовував директора ТОВ «Автосервіс»ОСОБА_3

Позивач вказує, що зазначена у скарзі негативна інформація стосовно нього не відповідає дійсності та є не правдивою.

Вказує, що після поширення цих відомостей у нього порушився нормальний перетік життя, виникли душевні хвилювання та відчуття внутрішньої тривоги, переживання, що поширена відповідачем відносно позивача недостовірна інформація, потрапить до громадян, колег по роботі, інших, знайомих йому людей, негативно вплине на здійснення ним господарської діяльності, та на його авторитет як добропорядної та законослухняної людини.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до ст. 270 ЦК України фізична особа має право на повагу до гідності та честі, недоторканість її ділової репутації, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Відповідно до ст. 277 ЦК України, негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Згідно п. п. 4,5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому суд приймає до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Крім того, суд враховує, що відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Аналізуючи, у скарзі від 08 лютого 2011 року, інформацію про те, що «... Ричка О. не лише не підписав дане Подання, а ще й викликав до себе співробітників, які дане подання підготували та в присутності ОСОБА_3 директора ТОВ «Автосервіс»заявив, щоб більше не було таких документів які б могли зашкодити діяльності ТОВ «Автосервіс», «...у підготовленому поданні було зазначено результат перевірки, який не влаштовував директора ТОВ «Автосервіс»ОСОБА_3 ...»суд вважає, що дані судження висловлені ОСОБА_2, є оціночною думкою, оскільки відповідач не вказує на існування конкретної інформації, її підстав та умов, а тому неможливо встановити існування висловленої інформації та довести її незаконність.

Аналізуючи вищевказану інформацію, розміщену у скарзі суд вважає, що судження ОСОБА_2, є оціночною думкою з огляду на те, що змістом вислову є припущення, що стосується тих обставин, про які йому хтось повідомив, не зазначаючи при цьому конкретних осіб та місця отримання такої інформації. Це означає, що розміщена у скарзі інформація не містить будь-яких фактичних обставин, бо фактичні обставини можуть пов'язуватися лише з фактами, тобто з тим, що існує в теперішньому чи відбулося в минулому часі. Мовна конструкція з використанням припущення щодо можливості певних обставин в майбутньому не містить фактичних даних.

Таким чином, проаналізувавши вищевикладене, суд вважає, що наведені в позовній заяві висловлювання відповідача ОСОБА_2, на адресу позивача є його оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні позову про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, слід відмовити. При цьому суд виходить із того, що позивачем в судовому засіданні не доведено тих обставин, що поширена відповідачем інформація є фактичним твердженням та порушує особисті немайнові права позивача та завдає шкоди позивачу.

На підставі ст.ст. 16, ч. 2 п. 4 ст. 23, 270, 277, 280 ЦК України, ст. 34 Конституції України, п.п. 4,5,19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», керуючись ст. ст., 3, 10, 60, 209, 212, 213-215, 218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду виготовлено 10.05.2012р.

Суддя Бориспільського міськрайонного суду

Київської області В.П. Величко