Справа № 22-ц-803/12 17.04.2012 17.04.2012 17.04.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-803/12 Головуючий у 1-й інстанції Франчук О.Д.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
17 квітня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі
головуючого - Базовкіної Т.М.,
суддів - Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання - Бобуйок І.Ф.,
за участю: відповідача - ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня 2012 року
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-
В С Т А Н О В И Л А
У жовтні 2011 року ТОВ « ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач зазначав, що 08 жовтня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №ML-402/051/2008, відповідно до якого останній отримав кредит в сумі 41 756.72 доларів США на строк до 09 жовтня 2023 року зі сплатою за користування кредитом плаваючої процентної ставки в розмірі 5.99% річних + FIDR.
В забезпечення виконання зобов'язання за цим договором цього ж дня між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №SP-402/051/2008.
Між тим, відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором виконував неналежним чином, а згодом зовсім припинив виконання взятих на себе кредитних зобов'язань, що потягло виникнення заборгованості. Станом на 20.09.2011 р. заборгованість за договором з врахуванням відсотків становила 43230.77 доларів США, а по пені 109 814 грн.59 коп.
Уточнивши позовні вимоги, позивач остаточно просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у розмірі 44795 доларів США 08 центів, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 357903 грн.73 коп., 1 062 911 грн.14 коп. пені за період з 19.03.2011 р. по 24.01.2012 р. та судові витрати.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня 2012 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Постановлено: стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 421 814 грн.87 коп., з ОСОБА_2 на користь Банку стягнуто судовий збір у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати недійсними кредитний договір та договір іпотеки, укладені між ним та Банком, договір поруки, укладений між Банком та ОСОБА_4, в порядку застосування недійсності договору іпотеки, виключити з Державного реєстру іпотек запис №4852 від 08.10.2008 р. про державну реєстрацію цього договору, виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис №4853 від 08.10.2008 р. про державну реєстрацію заборон відчуження нерухомого майна за договором іпотеки.
В наданих до суду запереченнях ТОВ „ОТП Факторинг Україна", посилаючись на законність рішення суду, просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, перевіривши правильність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 08 жовтня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №ML-402/051/2008, відповідно до умов якого, останній отримав кредит в сумі 41 756.72 доларів США на строк до 09 жовтня 2023 року зі сплатою за користування кредитом плаваючої процентної ставки в розмірі 5.99% річних + FIDR.( а.с. 8-11)
В забезпечення виконання зобов'язання за цим договором цього ж дня між Банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №SP-402/051/2008. Відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором в повному обсязі і вони є солідарними божниками ( а.с.12-13).
На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18 березня 2011 року ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за вищевказаним кредитним договором ( а.с.18-36).
Відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконує з квітня 2011 року. Станом на 24 січня 2012 року заборгованість за кредитним договором склала - 44795 доларів США 08 центів, що в еквіваленті до курсу НБУ становить 357903 грн.73 коп., із них:
- заборгованість за кредитом 37116.92 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 296556 грн.77 коп.;
- проценти за користування кредитним коштами за період з 08.04.2010 по 23.01.2012 р. у розмірі 7678.16 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 61346 грн.96 коп.;
Відповідно до п.4.1.1 кредитного договору пеня за період з 19.05.2011 р. по 24.01.2012 р. становить 1 063 911 грн.14 коп.
Згідно п.1.9 договору у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх боргових зобов'язань позичальником за цим кредитним договором, Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній Банком частці.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо права позивача на дострокове стягнення суми заборгованості за кредитним договором, проте висновки суду у частині визначення розміру пені неможливо вважати правильними.
Згідно пункту 4.1.1 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами, позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.
Відповідно до ст. 548 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, визначена пункту 4.1.1 кредитного договору плата є неустойкою, яку відповідач як боржник повинен передати позивачу у зв'язку із порушенням зобов'язання.
Із наведеного позивачем розрахунку вбачається, що розмір неустойки більш ніж у 3 рази перевищує розмір боргових зобов'язань відповідача. Але зазначені обставини судом першої інстанції враховано не було
За таких обставин судове рішення в частині стягнення пені, передбаченої пунктом 4.1.1 кредитного договору, на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає зміні із зменшенням цієї суми з 1 063 911 грн.14 коп. до 150000 грн.
Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції не повністю врахував вимоги процесуального закону, які регулюють такий порядок.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було сплачено - 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд, в порушення вищезазначеної норми, стягнув понесені судові витрати тільки з відповідача ОСОБА_2Доводів про необхідність звільнення відповідачки ОСОБА_4 від сплати судових витрат не навів.
За таких обставин, на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити, стягнувши на користь позивача з кожного із відповідачів по 910 грн. судових витрат ( по 850 грн. судового збору та по 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи).
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано до матеріалів справи витягу з єдиного реєстру правочинів на підтвердження нотаріального посвідчення договору про відступлення права вимоги, а також те, що боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні є надуманими та спростовується матеріалами справи. Так, відповідно до договору про відступлення права вимоги від 18.03.2011 року ( а.с.27-29), вбачається, що цей договір нотаріально посвідчений і зареєстрований в реєстрі за №1677. У квітні 2011 р. на адресу боржника було направлено повідомлення ПАТ «ОТП Банк» про заміну кредитора на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 18.03.2011 р.( а.с.48)
Факт отримання даного повідомлення не заперечував і сам боржник.
Твердження апелянта щодо порушення судом підсудності є безпідставними, оскільки відповідно до Закону України №2453 від 07.07.2010 р., ст.112 ЦПК України, яка встановлювала правила договірної підсудності виключена і позивач відповідно до вимог ч.1 ст.109 ЦПК України обгрунтовано звернувся до суду за місцем реєстрації відповідачів.
Доводи апелянта, що на момент укладення кредитного договору і у Банку, і у нього та у ОСОБА_4 була відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за даним договором, а також те, що йому чинним законодавством України не надано право здійснювати використання готівкою іноземної валюти при здійсненні платежів за договором кредиту та внесення за користування кредитом на користь Банку коштів - доларів США, є такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Так, відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю ", операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Згідно з п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю " є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Згідно з ліцензією, виданою ЗАТ „ОТП Банк" Національним банком України 08 листопада 2006 року за № 191 та дозволом №191-1, Банк мав право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити в іноземній валюті.
Посилання в скарзі на недійсність кредитного договору не можуть бути враховані, оскільки апелянтом такий позов не заявлявся і правових підстав для визнання недійсними цих договорів у суді апеляційної інстанції не має.
Не заслуговують на увагу доводи відповідача, що банком не було враховано оплату коштів на погашення кредиту відповідно до наданих ним копій квитанцій - №21 від 11.01.2010 р.; №4 від 07.05.2009 р.; № 5 від 05.02.2010 р.; № 21 від 05.10.2009 р.; №19 від 08.12.08 р.; №32 від 10.03.2009 р.; №29 від 09.02.2009 р.; №16 від 08.01.2009 р.; без номера від 10.11.2008 р.; №13 від 08.09.2009 р.; №12 від 10.08.2008 р.; №13 від 08.076.2009 р. та №13 від 08.05.2009 р., оскільки спростовується матеріалами справи, а саме: розрахунком заборгованості за кредитом станом на 20 вересня 2011 року, із якого вбачається, що сплачені за вказаними квитанціями кошти пішла на погашення тіла кредиту та процентів за його користування.
Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 січня 2012 року змінити.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь товариства з обмеженою відповідальністю « ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором у розмірі 357903 ( триста п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот три) грн.73 коп., із них:
- заборгованість за кредитом - 296556( двісті дев'яносто шість тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн.77 коп.;
- проценти за користування кредитним коштами за період з 08.04.2010 по 23.01.2012 р. - 61346 ( шістдесят одна тисяча триста сорок шість) грн.96 коп. та 150 000 ( сто п'ятдесят тисяч) грн. пені.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судові витрати по 910 ( дев'ятсот десять грн.) з кожного.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: