Справа №5634 Головуючий у 1 інстанції Руденко Л.М.
Категорія 39 _____________________ Доповідач Лук'янова С. В.
РІШЕННЯ
Іменем України
24 липня 2007 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Пономарьової О.М. судців Лук'янової СВ., Бабенка П.М.
при секретарі Алексєєвій Г.Є.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 3 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання заповнити трудову книжку належним чином, в якій підставою звільнення вказати ч.3 ст. 38 КЗпП України (власник або уповноважений ним орган не виконує вимоги трудового законодавства), виплату суми за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
14 лютого 2007 року позивачка звернулася до відповідача із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказала, що з 15 червня 2004 року перебуває у трудових відносинах з відповідачем і була прийнята продавцем продовольчих товарів. З 3 вересня 2006 року вона фактично не працює, оскільки відповідач безпідставно послався на наявність у неї недостачі, відсторонив і не допускає її до роботи. Одночасно відповідач не бажає розірвати з нею трудовий договір, зробити відповідну відмітку в її трудовій книжці і видати розрахункову суму. З вересня 2006 року по теперішній час відповідач не виплачує їй заробітну плату, яка є єдиним джерелом її існування. Через порушення відповідачем трудового законодавства вказаний трудовий договір не розірваний, у трудовій книжці не зроблений відповідний запис. Тому вона не може працевлаштуватися і вести нормальний спосіб життя. Дії відповідача призвели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків. Тому позивачка просила: зобов'язати відповідача належним чином заповнити її трудову книжку, в якій підставою для звільнення вказати ч.3 ст. 38 КЗпП України (власник або уповноважений ним орган не виконують вимоги трудового законодавства); сплатити їй суму за час вимушеного прогулу з вересня 2006 року, розрахункові суми (вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку) і 3 тисячі гривень у відшкодувалня моральної шкоди (а.с. 1).
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 3 травня 2007 року позивачці відмовлено у задоволенні позову.
Цим рішенням встановлено, що на підставі трудового договору від 15 червня 2004 року позивачка прийнята на роботу на посаду продавця продовольчих товарів відповідачем - суб'єктом підприємницької діяльності. Працюючи у відповідача, позивачка допустила у 2004 році недостачу на 1150 грн., а у вересні 2006 року - на суму 2838 грн. Відповідач на час звільнення позивачки, тобто на 13 вересня 2006 року, мав підстави і запропонував позивачці розірвати трудовий договір, укладений 14 червня 2004 року. Про фактичне розірвання відповідачем трудового договору з позивачкою свідчать табелі обліку робочого часу, а також поведінка позивачки, яка з 13 вересня 2006 року не з'являється на роботу і навмисно не розриває трудовий договір з відповідачем. Той факт, що позивачка забрала свої речі із магазину відповідача, свідчить про те, що вона усвідомлювала про розірвання трудових відносин з відповідачем. Трудова книжка позивачки до теперішнього часу знаходиться у позивачки. Тому посилання позивачки на те, що відповідач навмисно не заповнює належним чином її трудову книжку, не відповідає дійсності. Позивачка не надала доказів у підтвердження того, що вона мала намір працювати у відповідача, а останній їй перешкоджав і вона була змушена протягом п'яти місяців захищати свої права. Тому суд прийшов до висновку, що позов в частині стягнення суми за час вимушеного прогулу з вересня 2006 року, вихідної допомоги і компенсації за невикористану відпустку, а також суми у відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає (а.с. 65-67).
В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення Слов'янського міськрайонного суду від 3 травня 2007 року і ухвалення у справі нового рішення через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, які суд вважав встановленими; порушення норм матеріального і процесуального права. Відповідач не надав доказів того, що недостача матеріальних цінностей сталася з її вини. Тому у відповідача не було підстав розривати з нею трудовий договір з його ініціативи; заяву про звільнення вона не подавала. Не відповідає дійсності і вимогам ст. 47 КЗпП України посилання в рішенні суду на те, що трудовий договір фактично розірвано 13 вересня 2006 року. Вона неодноразово зверталася з проханням належним чином оформити трудову книжку. Лише після її звернення з позовом до суду відповідач 24 лютого 2007 року надіслав їй листа з пропозицією з'явитися 1 березня 2007 року в міський центр зайнятості для розірвання договору. 1 березня 2007 року відповідач запропонував їй написати заяву про звільнення, але вона пояснила відповідачу, що бажає розірвати договір через порушення відповідачем трудового законодавства. Висновок суду про те, що вона не зверталася у правоохоронні органи з приводу її примусу написати розписку про наявність у неї недостачі, спростовується її заявою у Слов'янський MB УМВС. Крім того, рішення суду не відповідає вимогам ст. 215 ч.3 ЦПК України (а.с. 71-72).
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач не визнав апеляційну скаргу; позивачка не з'явилася в судове засідання, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується відповідною розпискою.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції від 3 травня 2007 року - скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через наступне.
Відповідно вимогам ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи (п.3 ч.1), порушення або неправильне застосування норм матеріального права (п.4
4.1).
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що 15 червня 2004 року між сторонами був укладений трудовий договір. Але безпідставним є висновок суду
про те, що у вересні 2006 року позивачка вдруге допустила недостачу на суму 2838 грн. і про те, що відповідач фактично розірвав з позивачкою трудовий договір, через наступне.
У відповідності до вимог ст. 24-1 КЗпП України 15 червня 2004 року між позивачкою і відповідачем укладений трудовий договір. Згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні; у разі, коли заява працівника про звільнення за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право відповідно до вимог ч.3 ст. 38 КЗпП України у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Але матеріали справи не містять доказів того, що позивачка зверталася до відповідача із вимогою про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України. Матеріали даної справи не містять належних доказів виявлення у позивачки у вересні 2006 року недостачі на суму 2838 грн. Матеріали справи підтверджують лише те, що позивачка фактично з вересня 2006 року не виконує у відповідача роботу, обумовлену трудовим договором, укладеним 15 червня 2004 року.
Згідно п.2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (з відповідними змінами і доповненнями від 8 червня 2001 року №259/34/5) трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без утворення юридичної особи з правом найму зберігаються безпосередньо у працівників. Матеріали справи підтверджують, що трудова книжка позивачки знаходиться у позивачки (а.с. 46 зворот, 53). Позивачкою не надані докази того, що вона зверталася до відповідача з вимогою належним чином заповнити її трудову книжку.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що позов в частині зобов'язання відповідача заповнити трудову книжку позивачки належним чином, вказавши, що позивачка звільнена на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України (власник або уповноважений ним орган не виконує вимоги трудового законодавства), не підлягає задоволенню, оскільки звільнити працівника з ініціативи останнього можна лише при наявності заяви працівника про звільнення, в якій працівник на свій розсуд вказує підставу свого звільнення, а така заява позивачкою до теперішнього часу відповідачу не подавалася. Ця обставина підтверджується доводами апеляційної скарги позивачки (а.с. 71). У відповідності до вимог ст. 235 КЗпП України відсутні підстави для задоволення позову і в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку згідно ч.1 ст. 83 КЗпП України виплачується працівнику у разі звільнення, а позивачка до цього часу не звільнена у встановленому законом порядку. Вихідна допомога відповідно вимогам ст. 44 КЗпП України також виплачується лише у разі звільнення працівника і за наявності передбачених цією статтею підстав для звільнення. Тому апеляційний суд вважає, що не підлягає задоволенню позов і в частині стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку і вихідної допомоги.
Оскільки відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачка пов'язує з порушенням відповідачем її трудових прав, факт порушення яких апеляційним судом не встановлений і у задоволенні позову в цій частині відмовлено, то не підлягає задоволенню позов і в частині відшкодування моральної шкоди.
У відповідності до вимог ч.3 ст. 81 ЦПК України, постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" від 21 грудня 2005 року №1258 з
позивачки на розрахунковий рахунок УДК в місті Донецьку підлягає стягненню 30 грн. -витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3, 4, 313, 316, 317 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1. задовольнити частково.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 3 травня 2007 року скасувати.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про зобов'язання заповнити трудову книжку належним чином, в якій підставою звільнення вказати ч.3 ст. 38 КЗпП України (власник або уповноважений ним орган не виконує вимоги трудового законодавства), виплату суми за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_1 30 грн. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляд}' справи на розрахунковий рахунок 31216259700004, одержувач УДК у місті Донецьку; банк ГУ ДКУ у Донецькій області; МФО банку 834016 в УДК в Донецькій області; ОКПО 34686537.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.