ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ

З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В.,

суддів Сахна Р.І., Крещенка А.М.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 квітня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 28 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 липня 2011 року.

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю

2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4

ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено питання про стягнення судових витрат та долю речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 24 червня 2010 року приблизно о 21:30, керуючи належним

ДП «Антонов» технічно справним автомобілем марки «УАЗ 452» (реєстр.

№ НОМЕР_1), рухаючись по території вказаного ДП виявив несправність у вигляді не зажатих гайок кріплення лівого переднього колеса, в порушення вимог п.п. 1.3., 1.5., 2.3 -б., 31.4., 31.4.2 -б. Правил дорожнього руху не усунув її, а продовжив рух, що призвело до того, що під час руху вказане колесо відпало, автомобіль виїхав на узбіччя, де зіткнувся з електроопорою. Пасажир автомобіля ОСОБА_2, який сидів на передньому пасажирському сидінні, випав за межі автомобіля, де на нього впала пошкоджена електроопора.

В результаті ДПТ пасажир ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 13 липня 2011 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено, постановлено вважати ОСОБА_1 звільненим від відбування призначеного основного покарання на підставі ст. 75 КК України.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, не оспорюючи доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильність кваліфікації його дій, просить постановлені судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м'якість. На обґрунтування своїх вимог вказує на те, що суд першої інстанції у вироку чітко не зазначив від якого покарання звільнив засудженого ОСОБА_1 - додаткового чи основного, апеляційний суд в свою чергу, змінивши вирок місцевого суду всупереч вимогам ст. 373 КПК України погіршив становище засудженого.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_1 кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК України відповідно вимог ст. 395 КК України не перевірялися, оскільки законність та обґрунтованість вироку в тій частині не були оскаржені.

Доводи прокурора про м'якість та неправильність призначеного засудженому ОСОБА_1 покарання, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, його належність до категорії необережних, особу засудженого, який судимості не має, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є ветераном праці, інвалідом другої групи, пенсіонером та особою, що постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС 4-ї категорії. Обставинами, що пом'якшують покарання засудженому, суд визнав щире каяття, визнання ним вини та активне сприяння розкриттю злочинів. Враховано судом і відсутність, передбачених ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Не заслуговують на увагу і доводи прокурора про те, що із вироку не зрозуміло, від якого покарання - основного чи додаткового звільнений засуджений ОСОБА_1

Відповідно до ст. 75 КК України, суд за наявної можливості виправлення засудженого без відбування покарання може прийняти рішення про звільнення цієї особи від відбування покарання з випробуванням лише у разі, коли призначається покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Таким чином, зі змісту норми цього Закону вбачається, що звільнення від відбування покарання може застосовуватись лише щодо тих покарань, які перелічені в ст. 75 КК України, тобто таке рішення може бути ухвалено лише щодо основного покарання.

У резолютивній частині вироку суд зазначив, що звільняє ОСОБА_1 від покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

Відсутність у резолютивній частині вироку вказівки на звільнення ОСОБА_1 від відбування саме основного покарання не свідчить про те, що звільнення стосується і додаткового покарання, і не може бути підставою для скасування вироку.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про істотне порушення кримінально-процесуального закону апеляційним судом, а саме ст. 373 КПК України, то колегія суддів дійшла наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційний суд за результатом перегляду справи щодо ОСОБА_1, вирок місцевого суду змінив та ухвалив вважати ОСОБА_1 звільненим від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що з огляду на вищевикладене, дані порушення не є таким, що не тягне за собою безумовне скасування судових рішень.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування судових рішень у справі, не встановлено.

Керуючись статтями 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Ірпінського міського суду Київської області від 28 квітня

2011 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 13 липня

2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Судді:

О.В. Єлфімов Р.І. Сахно А.М. Крещенко