КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2012 року Справа № 1170/2а-874/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд

в складі головуючого: судді Петренко О.С.

за участю секретаря судового засідання -Снісар Я.В.

представників сторін:

позивача -ОСОБА_1,

відповідача -Король Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом : Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідача: Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення -рішення, суд

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 березня 2012 року №0000401710.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі акту невиїзної позапланової документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Група Полімер» за жовтень 2011 року, висновками якого є порушення, на думку відповідача, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 10083,34 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що між ним та ТОВ «Група Полімер»укладено агентський договір та договір на транспортно-експедиторське обслуговування, про виконання яких свідчать акти виконаних робіт. Позивач вважає, що перевіряючі дійшли безпідставного висновку про завищення ОСОБА_3 податкового кредиту на тій підставі, що у ТОВ «Група Полімер»відсутні виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Група Полімер».

Представник відповідача позов не визнав з підстав, викладених в запереченні на позовну заяву, обґрунтувавши тим, що об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємства-постачальника, на думку відповідача, відсутні, а тому вважає доводи позивача такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та просив в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 зареєстрований виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради та є платником податку на додану вартість /а.с. 28,29/.

Види діяльності :

- оптова торгівля автомобільними деталями та приладдям,

- роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям,

- посередництво в торгівлі автомобільними деталями та приладдям.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" Державна податкова адміністрація України, крім інших, здійснює такі функції: виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій, пов'язану із здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку, а також контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій на провадження видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Відповідно до акту перевірки ТОВ "Група Полімер", встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій направлених на настання реальних наслідків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, а тому правочини є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

13.02.2012 року посадовою особою Кіровоградської ОДПІ проведено невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Група Полімер» за жовтень 2011 року, за наслідками якої складено акт №23/1710/2569317277/а.с. 12-27/.

В акті перевірки зроблено висновок, що ФОП ОСОБА_3 допущено наступні порушення:

- ч.ч. 1,5 ст.203, ч.ч. 1,2 ст.215 , ч.2 ст.216, ч.2 ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 10083,34 грн.

На підставі акту перевірки Кіровоградською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0000401710 від 03.03.2012 р., яким ОСОБА_3 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 10 083,34 грн. основного платежу та 2520,84 грн. штрафних (фінансових санкцій), всього на загальну суму 12 604,18 грн. /а.с. 73/.

В судовому засіданні встановлено, що податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 до складу податкового кредиту у жовтні 2011 року податку на додану вартість в сумі 10083,34 грн. за податковими накладними: №21 від 20.01.2011 р. в сумі 2416,67 грн. /а.с. 54/, №28 від 31.10.2011 р. в сумі 3000,00 грн. /а.с. 57/, №29 від 31.10.2011р. в сумі 4666,67 грн. /а.с. 60/, виданими ТОВ «Група Полімер».

Відповідач вважає, що вказані накладні виписані за господарськими операціями на підставі нікчемного правочину з ТОВ «Група Полімер», без мети реального настання правових наслідків, так як контрагентом є підприємство, що, на думку відповідача, має ознаки фіктивності. Додатково представник відповідача пояснив, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Група Полімер»не є реальними оскільки фактично не відбувалися.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

У відповідності з вимогами статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідачем не надано рішення суду, яке набрало чинності, про визнання недійсними договорів, укладених між позивачем та вказаним контрагентом, а отже, такий висновок відповідача є передчасним.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.5 ст.203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Також, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В судовому засіданні відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними, та були укладені з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Договори між позивачем та ТОВ «Група Полімер» є дійсними та не були оскаржені в судовому порядку, таким чином вони є такими, на підставі яких виникли права і обов'язки сторін даних угод.

Згідно з позицією інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку , яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність всіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або/ бюджетне відшкодування.

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд приходь до наступних висновків.

Згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом-Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом /ТОВ «Група Полімер»/ є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та ТОВ «Група Полімер»укладено агентський договір № 4 від 04.01.2011 року, відповідно до умов якого ТОВ «Група Полімер»(Агент) зобов'язується протягом дії договору надати ФОП ОСОБА_3 послуги посередницької діяльності за виконання договорів, постачання і надання маркетингових послуг в інтересах /а.с. 35-38/.

Крім того, позивачем надано копію договору № 6 про транспортно-експедиторське обслуговування, укладеного між позивачем та ТОВ «Група Полімер», відповідно до умов якого ТОВ «Група Полімер»зобов'язалось виконувати пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції з розроблення маршруту перевезення, відправлення та одержання вантажу, інші операції пов'язані з перевезенням /а.с. 39-44/.

На підтвердження виконання умов укладених договорів надано рахунки -фактури: № 21 від 20.10.2011 року, №28 від 31.10.2011 року, №29 від 31.10.2011 року /а.с. 55,58,61/, акти виконаних робіт /а.с. 56,59,62/, товарно-транспортні накладні /а.с. 114-123/, податковві накладні /а.с. 54,57,60/ та платіжні доручення: №216 від 20.10.2011 року, №225 від 02.11.2011 року, №226 від 02.11.2011 року /а.с. 63-65/

Суд приходить до висновку, що наявність у покупця належно оформлених документів, які, відповідно до Податкового кодексу України, необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих податкових накладних, не є безумовною підставою, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, що узгоджується з позицією Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України викладеною в інформаційному листі від 20.07.2010 р. №1112/11/13-10.

Відповідно до акту перевірки позивачем включено до податкового кредиту за жовтень 2011 року суми ПДВ у розмірі 10083,34 грн. на підставі податкових накладних виписаних ТОВ «Група Полімер».

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представника позивача зазначені податкові накладні були виписані при здійсненні господарської операції придбання позивачем у ТОВ «Група Полімер»агентських послуг та експедиторських послуг, при цьому документів на підтвердження виконання умов договору надано не було.

Однак, як слідує з матеріалів справи позивач був платником податку на додану вартість, а тому зобов'язаний був вести податковий облік згідно вимог податкового законодавства України.

Підсумовуючи вищевикладене, зобов'язання за вищевказаними договорами не підтверджені належними первинними документами, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізінгу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізінгу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізінгу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари /послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

З огляду на зазначене суд вважає, що в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження наявність підстав у позивача для віднесення суми ПДВ до податкового кредиту вказаного періоду, зокрема в частині доведеності фактичного придбання товару /послуг/, а тому висновок податкового органу про порушення п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 10083,34 грн. є обґрунтованим.

Штрафні санкції, визначені оскаржуваними рішеннями, застосовані відповідно до вимог ст.123.1 ПК України.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд, перевіривши правомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 03 березня 2012 року №0000401710, дійшов висновку, що воно є правомірним і не підлягає скасуванню.

Судових витрат, які підлягали б відшкодуванню на користь відповідача судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання не чинним та скасування податкового повідомлення-рішення -відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10- денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАС України -з дня отримання копії постанови у повному обсязі, апеляційної скарги.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду підпис О.С. Петренко

Згідно з оригіналом