ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" травня 2008 р. Справа № 7/9097
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: Рогави Ю.Г. - директора,
від відповідача: Барладина Ю.В. - представника за довіреністю №20 від 20.05.2008р.,
розглянувши апеляційну скаргу Малого підприємства "Діто", м.Волочиськ
на рішення Господарського суду Хмельницької області
від "18" лютого 2008 р. у справі № 7/9097 (суддя Крамар С.І.)
за позовом Малого підприємства "Діто", м.Волочиськ
до Волочиського районного ринку Волочиського районного споживчого товариства, м.Волочиськ
про визнання договору дійсним та визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2008р. у справі №7/9097 в позові Малого підприємства "Діто", м.Волочиськ до Волочиського районного ринку Волочиського районного споживчого товариства, м.Волочиськ про визнання договору дійсним та визнання права власності відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, МП "Діто" звернулось до Житомирського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду від 18.02.208р. та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на таке:
- безпідставним є твердження суду про те, що між сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов. Так, істотними умовами договору купівлі-продажу являється предмет договору та його ціна. Предметом договору купівлі-продажу будівлі по вул. Музейна, 25 «а» в м.Волочиську є частина приміщення ринку, а ціна – частина його балансової вартості, станом на червень 2001р., становила 8000грн. МП «Діто» сплативши 8000грн., згідно з платіжним дорученням №50 від 15.06.2001р., стало добросовісним покупцем майна, а тому договір купівлі-продажу вважається укладеним;
- наявними в матеріалах справи доказами спростовується твердження суду про те, що частина будівлі ринку придбана позивачем у особи, яка не мала права її відчужувати. Згідно Статуту ринку, підприємство є власником відособленого майна, має самостійний баланс, а також право від свого імені укладати угоди та нести відповідальність по зобов’язанням. Таким чином, Волочиський ринок мав раво укладати угоди з відчуження майна. Про це свідчить лист Волочиського ринку за підписом директора та головного бухгалтера від 14.06.2001р. про перерахування ринку 8000грн. за придбання основних засобів;
- представлене відповідачем свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.02.2004р. не може бути належним доказом по справі. Із зазначеного свідоцтва вбачається, що Волочиська РСС стала власником будівлі ринку по вул. Музейна, 25 «а» в м.Волочиську лише з 05.02.2004р. Згідно Статуту ринку, на час виникнення спірних правовідносин, будівля належала ринку;
- з часу користування частиною будівлі ринку, відповідач ніяких претензій з приводу оренди приміщення та права власності на це приміщення позивачу не заявляв. Лише в липні 2006 року в усній формі було повідомлено про виселення з приміщення. За період експлуатації приміщення МП «Діто» провело в ньому капітальний ремонт, перепланування та монтаж агрегатів, загалом на суму більше 15000грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами;
- твердження суду про те, що МП «Діто» пропустило строк позовної давності є необґрунтованим, оскільки відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки з часу, коли особа довідалася про порушення свого права. Відповідач заявив до МП «Діто» претензію в липні 2006 року, а отже, строк позовної давності слід рахувати з цього часу.
В засіданні апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні просили рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2008р. залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. При цьому, відзив мотивований тим, що відповідно до ст. 151 ЦК УРСР, в силу зобов’язання одна особа зобов’язана здійснити на користь другої особи певні дії, зокрема, передати майно, сплатити кошти, виконати роботу, надати послуги, тощо. Оскільки кошти – аванс по попередній усній домовленості на рахунок відповідача не поступав, відповідно і зобов’язання не виконувались. Відповідач вказує на те, що ні предмет договору, ні його ціна, ні сума договору та порядок розрахунків між позивачем та відповідачем не узгоджувалися, то і, відповідно, договір купівлі-продажу між сторонами не укладався. Спірне майно належить Волочиському районному споживчому товариству на праві власності, а відповідачу основні засоби бели передані в господарське відання. Згідно п. 7.2 статуту районного ринку Волочиського РСТ, право розпорядження майном районного ринку належить власнику – районному споживчому товариству. Повноважень від власника основних засобів на укладення договору купівлі-продажу та проведення відчуження об’єкта нерухомого майна дирекція районного ринку не отримувала, як і не отримувала його погодження в подальшому. Крім цього, відповідач вказує на пропуск позивачем строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем в судовому засіданні.
Вислухавши представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Позивач в своїй позовній заяві посилався на те, що МП "Діто" орендувало частину приміщення старого колгоспного ринку по вул.Музейна 25 "а" в місті Волочиську, що підтверджується договором оренди №2 від 01.03.2001р., укладеним між МП "Діто" та Волочиським ринком Волочиської райспоживспілки.
Відповідач направив позивачу лист від 14.06.2001р. за №118, з якого вбачається, що в забезпечення усної домовленості щодо викупу МП "Діто" частини орендованого приміщення Волочиського ринку в м.Волочиську по вул.Музейна 25 "а", відповідач просив перерахувати на його рахунок 8000,00грн., як аванс на придбання основних засобів - частини орендованого приміщення (а.с. 10).
В матеріалах справи знаходиться платіжне доручення №50 від 15.06.2001р. про перерахування позивачем Колгоспному ринку Волочиської РСС 8000,00грн., як аванс за придбані основні засоби (а.с. 9). Зазначене платіжне доручення містить відмітку банківської установи про проведення платежу 19.06.2000р. Представник позивача в засіданні апеляційного господарського суду не зміг пояснити, чому відмітка банківської установи датована 2000 роком.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що коштів в сумі 8000,00грн. за частину орендованого приміщення від позивача не отримував. З наявної в матеріалах справи довідки головного бухгалтера Районного ринку Волочиського РайСТ від 08.01.2008р. вбачається, що на протязі 2001-2007років будь-які кошти від МП "Діто" на розрахунковий рахунок районного ринку не поступали (а.с. 43).
Місцевий господарський суд обґрунтовано звертає увагу на норму ст. 224 Цивільного кодексу УРСР, яка регулювала відносини за договором купівлі-продажу. Згідно з цією статтею за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормою ст. 153 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Істотними умовами договору купівлі-продажу, зокрема, є предмет та ціна договору.
В листі відповідача від 14.06.2001р., №118 зазначено про досягнення домовленості щодо викупу МП "Діто" частини орендованого приміщення. Проте, сторонами не визначено яка саме частина орендованого приміщення підлягала продажу.
Із листа від 14.06.2001р., також, вбачається, що відповідач просив перерахувати 8000,00грн. в якості авансу на придбання основних засобів - частини орендованого приміщення. В матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами загальної вартості частини орендованого приміщення.
В засіданні апеляційного господарського суду керівник позивача пояснив, що згідно з усною домовленістю, загальна вартість частини приміщення, яке підлягало продажу становила 10000,00грн.
Наведене свідчить про те, що сторонами не досягнуто згоди по всім істотним умовам, а тому договір між МП "Діто" та районним ринком Волочиського районного споживчого товариства не можна вважати укладеним.
Крім цього, із Статуту Кооперативного підприємства "Районний ринок Волочиського РайСТ", зареєстрованого 30.12.1998р., вбачається, що підприємство за погодженням із власником може, у тому числі, відчужувати іншим особам споруди, обладнання, транспортні засоби та інші матеріальні цінності в установленому законом порядку (п. 6.2 Статуту). Доказів погодження районним ринком із власником - Волочиським РСТ відчуження частини приміщення ринку до суду не представлено.
В подальшому, в лютому 2004 року свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю ринку по вул. Музейна, 25 "а" в м.Волочиську видано Волочиському районному споживчому товариству (а.с. 40).
Обґрунтовуючи вимоги про визнання договору укладеним, позивач посилався на норму ст. 47 ЦК УРСР та ст. 220 ЦК України.
Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається. Відповідна норма міститься і в ст. 220 Цивільного кодексу України.
Суд першої інстанції правомірно звернув увагу на те, що Цивільним кодексом УРСР не передбачена обов'язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомості між юридичними особами, а ч. 2 ст. 47 ЦК України передбачає можливість визнання дійсною судом лише тієї угоди, яка потребує нотаріального посвідчення.
Відмовляючи в позові, місцевий господарський суд послався, також, на пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків якого було заявлено відповідачем.
Слід зазначити, що оскільки вимоги позивача є неправомірними по суті, то обставини, пов'язані з пропуском позивачем строку позовної давності не впливають на рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні заявленого позивачем позову.
За наведених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив МП "Діто" у заявленому ним позові.
Необхідно зазначити, що позивач не позбавлений права звернутися до господарського суду з позовом для захисту своїх прав в зв'язку із виконанням сторонами договору оренди.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга Малого підприємства "Діто", м.Волочиськ не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2008р. має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.02.2008р.у справі №7/9097 залишити без змін, а апеляційну скаргу Малого підприємства "Діто" (м.Волочиськ) - без задоволення.
2. Справу №7/9097 повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 прим.
1 - до справи,
2,3 – сторонам,
4 – в наряд