Справа №2-837
РІШЕННЯ
іменем України
12 вересня 2007р. м. Житомир
Корольовський районний суд міста Житомира в складі:
судді Котік Т.С.
секретаря Рудницької С. М.
прокурора Кузьменко Л. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3та ОСОБА_4про визнання недійсним договору дарування та договору купівлі -^продажу квартири, визнання квартири об 'єктом права спільної сумісної власності,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом та зазначив, що з відповідачкою ОСОБА_2 перебував в шлюбі з 1996 року по 2004 рік. Під час шлюбу, 14.05.2003 року, ними була придбана АДРЕСА_1В послідуючому йому стало відомо, що відповідачка уклала договір дарування квартири.
Позивач просить суд визнати недійсним договір дарування АДРЕСА_1від 14.05.2003 року, посилаючись на те, що вказаний договір є удаваним, оскільки між сторонами фактично був укладений договір купівлі-продажу квартири та відповідачка заплатила за квартиру 10 000 доларів США, які є їх спільними коштами.
Так само, в послідуючому, коли справа знаходилася на розгляді в суді, позивачка ввела в оману нотаріуса, повідомивши йому недостовірні дані, що квартира не перебуває в спорі та оформила договір купівлі - продажу квартири 13.06.2006 року.
Окрім того, позивач вважає даний договір недійсним із тих підстав, що в договорі вказана не дійсна вартість квартири, а також посилається на те, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири порушене його право власності як співвласника, оскільки він не надавав згоди на відчуження квартири, порушені права неповнолітніх дітей, які залишилися без власного житла.
У зв'язку з тим, що позивач вважає договір дарування та договір купівлі-продажу квартири недійсними, просить визнати АДРЕСА_1спільною сумісною власністю, оскільки вона придбана під час шлюбу.
В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позовні вимоги підтримали та пояснили, що АДРЕСА_1куплена під час шлюбу та за кошти, які заробив позивач, а тому укладений договір дарування від 14.05.2003 року є удаваним, що підтвердив сам ОСОБА_4а тому квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Також представники вказують на те, що відповідачка ввела в оману нотаріуса при оформленні договору купівлі-продажу квартири 13.06.2006 року, та приховала від нього дані про те, що спір з приводу квартири, розглядається в судовому порядку. Не зважаючи на те, що квартира продана відповідачкою, вона продовжує в ній проживати разом з неповнолітніми дітьми.
Представник відповідачки ОСОБА_2 вимоги позову не визнав та пояснив, що підстав для визнання договорів недійсними немає. Окрім того, зазначає, що в матеріалах справи є рішення суду від 27.02.2007 року, яким встановлено, що АДРЕСА_1не є спільним сумісним майном подружжя та позивачу було відмовлено в задоволенні позову про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири.
Співвідповідач ОСОБА_4 допитаний судом відповідно до вимог Конвенції про правову допомогу та правові відносини по цивільних, сімейних та кримінальних справах, оскільки проживає на території Російської Федерації.
Відповідач ОСОБА_4 пояснив, що йому на праві приватної власності належала АДРЕСА_1, яку він вирішив продати весною 2003 року про що розвішував оголошення. По одному з таких оголошень його знайшла ОСОБА_2 та вони домовилися про вартість квартири /10 000 доларів/. Перший раз він не уклав договір купівлі-продажу квартири, оскільки ОСОБА_2 запропонувала продати квартиру шляхом оформлення
договору дарування. Як пояснювала ОСОБА_2, оформлення договору дарування їй необхідно для того, щоб квартира залишилася лише їй, оскільки купує її за гроші які отримала в спадок. В послідуючому, оскільки не було інших пропозицій з приводу купівлі квартири, він передзвонив ОСОБА_2 та запропонував придбати квартиру. Терміновість продажі квартири відповідач обумовлює тим, що він купував квартиру в м. Ульянівську, та за вказану квартиру в м. Ульянівську, був наданий завдаток його дочкою. Також відповідач пояснює, що вдруге домовлявся з ОСОБА_2 про укладення договору купівлі-продажу квартири, однак він піддався на вмовляння реєлтера та самої ОСОБА_2 та оформив договір дарування квартири, хоча фактично продав її за 10 000 доларів.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що при купівлі АДРЕСА_1нотаріус перевіряв чи не перебуває вона під арештом. Так само в ній ніхто не був зареєстрований.
Прокурор, який вступив в справу на підставі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» з метою захисту прав неповнолітніх дітей ОСОБА_7та ОСОБА_8 позовні вимоги підтримав та вважає їх обгрунтованими.
Представник органу опіки і піклування вимоги позову підтримав та пояснив, що в інтересах неповнолітніх дітей, позовні вимоги про визнання недійсними договорів підлягають до задоволення, оскільки ОСОБА_2 позбавила дітей власності.
Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.
З 30.04.1996 року по 16.12.2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2""перебували в шлюбі. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 -ІНФОРМАЦІЯ_1народження та ОСОБА_8-ІНФОРМАЦІЯ_2народження, місце проживання яких після розірвання шлюбу визначено за місцем проживання матері.
Подружжя разом з неповнолітніми дітьми проживали в АДРЕСА_2з січня 2002 року, яка була придбана подружжям на підставі договору дарування від 18.01.2002 року та відповідно до розписки, яка знаходиться на а.с. 17, продавець отримав від ОСОБА_2 24 910 гривень за вказану квартиру.
Вказаний договір сторонами не оспорюється, а тому суд не надає правову оцінку його укладенню та діям осіб, що були сторонами по вказаному договору.
В послідуючому, 21.04.2003 року, ОСОБА_2 продала АДРЕСА_2та відповідно до договору дарування від 14.05.2003 року отримала в дар, від ОСОБА_9, АДРЕСА_1
Суд приходить до висновку, що правочин, який вчинено 14.05.2003 року з приводу передачі ОСОБА_9в дар АДРЕСА_1ОСОБА_2є удаваним, оскільки вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який насправді вони вчинили, а саме договору купівлі-продажу квартири з метою порушення права позивача в спільній сумісній власності.
Висновок суду з приводу удаваності правочину від 14.05.2003 року грунтується на показах відповідача ОСОБА_9, який є сторонньою, не заінтересованою особою по справі, та в якого виникли обставини з яких він не міг зволікати з продажею квартири, оскільки переїздив в м. Ульянівськ Російської Федерації.
Доводи ОСОБА_9 з приводу того, що він фактично продав АДРЕСА_1за 10 000 доларів ОСОБА_2 ніким не спростовані в судовому засіданні.
Окрім того, ОСОБА_4 з приводу вказаних обставин, допитувався судом при розгляді справи про розподіл майна подружжя в якості свідка, та надав аналогічні покази /а.с. 14/.
На підставі викладеного, коли договір дарування від 14.05.2003 року визнаний судом недійсним, оскільки сторони намагалися приховати інший правочин, який насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, а саме ст. 655 ЦК України, згідно якої одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У зв'язку з викладеним, коли АДРЕСА_1придбана ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_1, вона належить їм на праві спільної сумісної власності, а тому позовні вимоги в частині визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є обгрунтованими та підлягають до задоволення.
Заперечення представника ОСОБА_2 з приводу того, що рішенням суду від 27.02.2006 року встановлений факт, що квартира не є спільним майном подружжя є безпідставними.
Зі змісту рішення суду від 27.02.2006 року вбачається, що позивач посилався на те, що квартира є спільним сумісним майном подружжя, а тому він має право на 1/2 частину вказаної квартири. Позовна вимога про визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя не заявлялася.
Викладені в рішенні суду обставини з приводу того, що АДРЕСА_1є особистою власністю ОСОБА_2 і не підлягає поділу, оскільки договір дарування не оспорюється, не можуть вважатися обставинами, які встановлені судовим рішенням та не потребують доказуванню при розгляді вказаної справи.
Суд прийшов до висновку про те, що АДРЕСА_1є особистою власністю ОСОБА_2лише з тих підстав, що на час постановления судового рішення від 27.02.2006 року, договір дарування квартири не оспорюється.
На даний час договір дарування визнаний судом недійсним, а тому змінилися підстави з яких суд прийшов до висновку про належність квартири до спільного майна подружжя.
Відповідно до ст. 65 СК України, дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя за взаємною згодою. Для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути нотаріально посвідчена.
Всупереч вказаним нормам, відповідачка ОСОБА_2 одноособово розпорядилася спільним сумісним майном. Без згоди позивача продала квартиру ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 13.06.2006 року, чим позбавила позивача права власності.
У зв'язку з викладеним, вказаний правочин є недійсним, оскільки особа не може бути позбавлена права власності не інакше як за рішенням суду або за власною згодою.
При визнанні правочину недійсним, суд керується нормами, що викладені в СК України, оскільки саме вказані норми регулюють правовідносини, що виникли між сторонами.
Як-загальні факти, що характеризують відповідачку ОСОБА_2 при укладанні договору купівлі-продажу, суд приймає до уваги ті обставини, що відповідачка ОСОБА_2 навмисно ввела в оману ОСОБА_3 та нотаріуса, який посвідчував вказану угоду, повідомивши їм, що АДРЕСА_1не перебуває в спорі, хоча достовірно знала, що в провадженні Корольовського райсуду м. Житомира з 02.03.2006 року перебуває позов з приводу визнання договору дарування вказаної квартири недійсним та по вказаній справі 05.06.2006 року винесена ухвала про накладення арешту на квартиру.
Про те, що відповідачка ОСОБА_2 знала про вказані обставини свідчить зміст заяви до суду від 23.05.2006 року /а.с. 26/ та запис в протоколі судового засідання від 26.05.2006 року /а.с. 27/.
У зв'язку з визнанням договору купівлі-продажу недійсним, суд повертає сторони в первісний стан та зобов'язує відповідача ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру у власність та стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 13 426 гривень 54 коп., які нею отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 13.06.2006 року. Доказів того, що квартира продана за іншу суму не надано та не встановлено судом.
Судові витрати понесені позивачем при розгляді справи у зв'язку із задоволенням його вимог, в сумі 252 гривні 10 коп. /109, 34+134, 26+8, 5/, суд стягує лише з відповідачки ОСОБА_2, оскільки саме її дії призвели до порушення прав позивача та він вимушений звертатися за захистом своїх прав до суду.
Так само суд стягує з відповідачки ОСОБА_2 і 30 гривень витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в Корольовському райсуді м. Житомира.
Керуючись ст. ст. 202, 215, 216, 235, 236, 655 ЦК України, ст. ст. 60-65 СК України, ст. ст. 10, 60, 88, 208, 212 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування АДРЕСА_1від 14.05.2003 року, який укладений між ОСОБА_2та ОСОБА_9.
Визнати АДРЕСА_1об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1.
Визнати недійсним договір купівлі - продажу АДРЕСА_1від 13.06.2006 року, який укладений між ОСОБА_2та ОСОБА_3
Зобов'язати ОСОБА_3повернути ОСОБА_2та ОСОБА_1у власність АДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3вартість квартири згідно договору купівлі-продажу від 13.06.2006 року в розмірі 13 424 грн.54 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 184 гривні 97 коп. судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 30 гривень витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в Корольовському райсуді м. Житомира.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не подано.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м. Житомира шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та в послідуючому подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.