1
У Х В А Л А
Іменем України
03 квітня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді - Юрдиги О.С.
суддів - Одинця В.М., Кузьміна А.С.
за участю прокурора - Бойко Н.О.
скаржника - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали справи за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та скаржника ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 01 березня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Цією постановою скаргу ОСОБА_1 на дії Генерального прокурора України залишено без задоволення. Копію заяви ОСОБА_1 від 28.09.2011 року, оригінал якої міститься в матеріалах перевірки Генеральної прокуратури України №05/1/2-8849-11, та копію його пояснень, направити Генеральному прокурору України за належністю та, за наявності до того підстав, перевірки й прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.
Рішення суду мотивовано тим, що суд не наділений правом визнавати бездіяльність прокурора неправомірною та незаконною, а також зобов'язувати його вчиняти певні дії, оскільки це не передбачено чинним кримінально-процесуальним законодавством. Також відповідно до положень ст.ст. 97, 98 КПК України, суддя не вправі доручати прокурору порушувати кримінальну справу.
У поданій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування кримінального та істотне порушення кримінально-процесуального закону, просить постанову змінити, виключити із резолютивної частини вказівку про направлення копій заяви ОСОБА_1 від 28.09.2011 року та пояснень ОСОБА_1 Генеральному прокурору України.
В обґрунтування своєї апеляції прокурор зазначає про те, що на заяву ОСОБА_1 від 28.09.2011 року, відповідно до вимог Закону України ''Про звернення громадян'', заявнику надано відповідь від 12.10.2011 року за №05/1/1-8849-11. Тому, на думку прокурора, направляючи до Генеральної прокуратури України копію заяви від 28.09.2011 року, суд не врахував, що прокурор в межах наданих йому повноважень визначився із статусом заяви ОСОБА_1 та дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття рішення у порядку ст.97 КПК України, про що надав заявнику відповідь.
В апеляції ОСОБА_1 просить постановити ухвалу, якою змінити постанову Печерського районного суду м.Києва від 01 березня 2012 року, задовольнити його вимоги та визнати бездіяльність Генеральної прокуратури України незаконною. Також вказує на порушення судом його прав, оскільки у вступній частині постанови суду не зазначено його прізвище, ім'я та по-батькові, як учасника судового розгляду .
Просить винести окрему ухвалу на адресу Генеральної прокуратури України.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та заперечував проти задоволення апеляції скаржника, пояснення ОСОБА_1 в підтримку своїх апеляційних вимог, та заперечував проти апеляції прокурора, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляція прокурора підлягає задоволенню, а апеляція скаржника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2011 року до Генеральної прокуратури України надійшла заява ОСОБА_1, в якій він вказує про скоєння злочину прокурором Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 та прийняття відповідного рішення в порядку ст.97 КПК України.
За результатами розгляду вказаної заяви, листом від 12 жовтня 2011 року №05/1/1-8849-11за підписом заступника начальника головного управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України, ОСОБА_1 направлено відповідь. У ній зазначено, що приймаючи рішення за його попередньою заявою, Генеральна прокуратура України виходила із того, що вона не містила даних , які відповідно до ст.94 КПК України можуть бути підставою для прийняття рішення у кримінально-процесуальному порядку, а підстав для вжиття заходів прокурорського реагування, у тому числі для притягнення до відповідальності працівників прокуратури, немає.
Колегія суддів вважає, що дії Генеральної прокуратури України відповідають вимогам закону.
Згідно зі ст.97 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлені злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню та не пізніше триденного строку прийняти рішення про порушення кримінальної справи; про відмову в порушенні кримінальної справи чи направити заяву або повідомлення за належністю.
Змістом вказаної норми кримінально-процесуального закону передбачено обов'язкову наявність заяви або повідомлення про злочин, яким, відповідно до ст.11 КК України, є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Чинним кримінальним законом України передбачено діяння, що вважаються злочинами, ознаки їх об'єктивної і суб'єктивної сторони та в чому вони полягають, кваліфікуючі ознаки злочинного діяння та інше. Підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. За такими заявами чи повідомленнями повинні прийматися передбачені законом процесуальні рішення, в тому числі і винесення постанов. У разі відсутності у заяві чи повідомленні даних, які б свідчили про ознаки злочину, то за результатами їх розгляду прийняття процесуальних рішень не є обов'язковим.
Згідно ст.20 Закону України ''Про звернення громадян'', звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.
Зважаючи на те, що заява ОСОБА_1 від 28 вересня 2011 року не містить тих чи інших ознак злочинів, визначених Кримінальним кодексом України, її розглянуто Генеральною прокуратурою України у передбачені ст.20 Закону України ''Про звернення громадян'', тому суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність правових підстав визнати бездіяльність Генеральної прокуратури України протиправною.
Окрім того, слід зазначити, що згідно кримінально-процесуального закону, суд не наділений правом визнавати бездіяльність прокурора неправомірною та незаконною , а також зобов'язувати його вчиняти певні дії.
Тому рішення суду про направлення копій заяви від 28вересня 2011 року та пояснень ОСОБА_1 Генеральному прокурору України є неправильним, оскільки не ґрунтується на вимогах кримінально-процесуального закону.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що доводи ОСОБА_1 щодо зміни вступної частини постанови Печерського районного суду від 01 березня 2012 є обґрунтованими, оскільки з протоколу судового засідання та мотивувальної частини постанови суду вбачається, що він брав участь у розгляді вказаної справи і є учасником судового розгляду. Тому в цій частині постанову слід змінити, зазначивши, що справа розглядалась за участю скаржника ОСОБА_1
Керуючись ст. ст. 365, 366, 382 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - задовольнити, а апеляцію скаржника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2012 року, якою залишена без задоволення скарга ОСОБА_1 на дії Генеральної прокуратури України змінити.
Зазначити у вступній частині постанови, що справа розглядалася '' за участю скаржника ОСОБА_1''.
Виключити із резолютивної частини постанови вказівку ''про направлення копії заяви ОСОБА_1 від 28.09.2011 року, оригінал якої міститься в матеріалах перевірки Генеральної прокуратури України № 05/1/2 -8849-11, та копію його пояснень - Генеральному прокурору України за належністю та, за наявністю до того підстав, для перевірки й прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.
В решті постанову Печерського районного суду м.Києва від 01 березня 2012 року залишити без зміни.
Судді:
Юрдига О.С. Кузьмін А.С. Одинець В.М.