Справа № 22ц/2690/7466/2012 Головуючий у 1- інстанції: Козлов Р.Ю. Доповідач : Кравець В.А.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2012 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючої - Кравець В.А.,
Суддів - Левенця Б.Б., Музичко С.Г.
при секретарі - Попандопало Ю.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Печерського району м.Києва Сказко І.Р. в інтересах Управління пенсійного фонду у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - управління Пенсійного фонду України в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим, в інтересах якої діє прокурор, про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності,-
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2011 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом до відповідача.
В мотивування вимог посилалися на те, що 05 травня 2010 року між ними та відповідачем укладено нотаріально посвідчені договори позики, згідно з умовами яких відповідач отримав від позивачів грошові кошти, які зобов'язався повернути в обумовлені сторонами строки.
З метою забезпечення виконання боржником основних зобов'язань, відповідач передав в іпотеку позивачам належні йому жилі приміщення. Відповідач умови договорів не виконав, у зв'язку з чим позивачі змушені були звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2012 року - позов задоволено.
В порядку звернення стягнення на предмет іпотеки припинено право власності ОСОБА_4 на квартири №1 та АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Визнано за ОСОБА_3 право власності і на квартиру АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 1820 гривень 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, Перший заступник прокурора Печерського району м.Києва Сказко І.Р., що діє в інтересах третьої особи - Управління пенсійного фонду у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що в порушення вимог законодавства позивачем не здійснено та не надана оцінка предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Крім того, обраний позивачами спосіб набуття права власності на предмет іпотеки належить до позасудових, в той час як у судовому порядку звернення стягнення на заставлене майно відбувається лише шляхом його реалізації у встановленому законом порядку.
Представник позивачів апеляційну скаргу не визнав.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав умови договорів позики, а тому, виходячи з умов договору, який не суперечить законам, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки.
Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.
Згідно зі ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що також відповідає умовам договорів іпотеки, та на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та п.5.1. договорів іпотеки задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
У ч. 3 ст. 33 Закону «Про іпотеку» № 898-1V передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодерждателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі (ст. 37 зазначеного Закону), що також відповідає умовам п.5.3. договорів іпотеки.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателю на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Разом із тим, ч. З ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі.
Умовами ст.346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.
З матеріалів справи убачається, що 05.05.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики грошей та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером №1104.
Відповідно до п.1 договору позики позивачка передала відповідачу, а відповідач прийняв у власність 1 488 000 грн., що еквівалентно 186 000 доларів США за погодженим сторонами за цим договором курсом на день укладання договору (1 долар США = 8,00 гривень).
Факт отримання грошових коштів підтверджується розпискою відповідача.
З метою забезпечення відповідачем зобов'язань за договором позики, відповідач передав в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Передача даної квартири в іпотеку була оформлена договором іпотеки від 05 травня 2010 року, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим №1105.
Відповідно до п.п. 2,3 договору позики зазначену суму грошей відповідач зобов'язався повернути в строк до 05 листопада 2010 року готівкою в гривнях за комерційним курсом долара США на день повернення.
Проте, на момент звернення позивачів до суду, відповідач свої боргові зобов'язання не виконав.
Відповідно до п 5.1. договору іпотеки передбачено звернення стягнення шляхом передачі права власності позивачу на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або права продажу предмету іпотеки будь-якій третій особі.
На виконання ст.35 Закону України «Про іпотеку», 19.04.2011 року ОСОБА_2 надала приватному нотаріусу КМНО ОСОБА_5, для подальшої передачі ОСОБА_4, вимоги про усунення порушень, в яких запропонував відповідачу в строк до 19.05.2011 року повернути суму позики. Проте, спірні кошти повернуті не були.
05.10.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_5 за реєстровим №4478 та 26.11.2010 року було укладено договір про внесення змін та доповнень до нього, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_5 за реєстровим №5072.
Відповідно до п.1 вказаного договору позики із змінами і доповненнями, позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв у власність 624000,00 грн., що еквівалентно 78 000 доларів США за погодженим сторонами за цим договором курсом на день укладання договору (1 долар США = 8,00 гривень).
Факт отримання грошових коштів підтверджується також розписками від 05.10.2010р., від 26.11.2010р. та відповідачем не заперечується.
З метою виконання відповідачем зобов'язань за договором позики відповідач передав в іпотеку належну йому квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Передача вищезазначеної квартири в іпотеку була оформлена договором іпотеки від 05.10.2010 року, який було посвідчено приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_5, за реєстровим №4479 та 26.11.2010 року було укладено договір про внесення змін та доповнень до нього.
Відповідно до п.п. 2,3 договору позики зазначену суму грошей відповідач зобов'язувався повернути в строк до 26 березня 2011 року готівкою в гривнях за комерційним курсом долара США на день повернення.
Однак, станом на 19.04.2011 року відповідач не виконав взяті на себе відповідно до п.п. 1-3 договору позики зобов'язання.
Пунктом 5.1. договору іпотеки передбачено звернення стягнення шляхом передачі права власності позивачу на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або права продажу предмету іпотеки будь-якій третій особі.
19.04.2011 року позивач надав приватному нотаріусу КМНО ОСОБА_5, для подальшої передачі відповідачу, вимоги про усунення порушень, в яких запропонував йому в строк до 19.05.2011 року повернути суму у розмірі 78 000 доларів США в гривнях за погодженим сторонами курсом. Проте, відповідач грошові кошти не повернув.
Надаючи оцінку законності ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку,що суд вірно виходив з того, що відповідно до вимог чинного законодавства не виключається можливість звернення стягнення і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду.
Вступаючи у справу на стадії апеляційного оскарження, прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави в особі Управління пенсійного фонду у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим, зазначає, що суд при ухваленні рішення не дотримався вимог ст.. 37 Закону України «Про іпотеку» щодо оцінки майна, переданого в іпотеку.
Проте, при вирішенні цих питань суд вірно виходив з того, що ціна предметів іпотеки встановлюється в самих договорах. При розгляді справи сторони з такою оцінкою погодилися, а тому в суду не було підстав її не приймати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то в залежності від того, яка сторона її оспорює, вона зобов'язана за змістом ч. З ст.. 10 ЦПК України довести інший його розмір, зокрема клопотати про призначення та проведення відповідної судової експертизи.
Також слід зазначити, що прокурор виступає в інтересах держави в особі Управління пенсійного фонду у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим, яке не є стороною договорів позики та іпотеки, чинність та законність цих правочинів не спростована та у встановленому законом порядку недійсними ці договори не визнані, а тому суд дійшов вірного висновку про задоволення позову з огляду на порушення зобов»язань відповідача щодо повернення боргу , виходячи з умов укладених договорів , умови яких погоджені сторонами.
Отже, суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Печерського району м.Києва Сказко І.Р., що діє в інтересах держави в особі Управління пенсійного фонду у Чорноморському районі Автономної Республіки Крим - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 березня 2012 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий Судді