Справа № 22-ц/2690/58/12

Головуючий у 1 інстанції: Декаленко В.С.

Доповідач у II інстанції: Рейнарт І.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Оніщука М.І., Білич І.М.

при секретарі Кононенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 червня 2011р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Він-Пелета"

про стягнення заробітної плати при звільненні працівника,

встановила:

позивачка звернулася до суду з позовом про зобов'язання відповідача внести у трудову книжку запис про її звільнення з 3 грудня 2010р. та видати трудову книжку і копію наказу про звільнення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що з 15 жовтня 2010р. працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера, однак відсутність належних умов праці змусило її 4 листопада 2010р. подати заяву про звільнення за власним бажання. 17 листопада 2010р. вона захворіла, про що повідомила директора товариства, однак наказом від 18 листопада 2010р. її було звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України. При цьому у день звільнення їй не було видано трудову книжку та не надано копію наказу про звільнення, хоча її змусили у хворобливому стані передавати документи новому бухгалтеру.

Позивачка стверджує, що 7 грудня 2010р. надала головному бухгалтеру товариства лікарняний листок для оплати, однак його у неї не прийняли, тому вона просить стягнути з відповідача допомогу з тимчасової непрацездатності відповідно до листа непрацездатності, який виданий 17 листопада 2010р. у сумі 7555,47грн. та стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки за період з 4 грудня 2010р.

Рішенням суду від 20 червня 2011р. у задоволенні позову відмовлено.

Позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 15 жовтня 2010р. позивачка була прийнята на посаду головного бухгалтера ТОВ "Він-Пелета" (с.с.23).

4 листопада 2010р. позивачка подала заяву про звільнення за власним бажанням (с.с.24).

Наказом генерального директора ТОВ "Він-Пелета" від 18 листопада 2010р. позивачку звільнено з посади головного бухгалтера з 18 листопада 2010р. за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (с.с.25).

- 2 -

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог та пропуску позивачкою строку позовної давності.

Однак, погодитися з такими висновками суду повністю не можна, так як вони не відповідають наявним матеріалам справи та прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

З наданих сторонами суду доказів доведено, що 18 листопада 2010р. позивачка працювала, передавала документи, ознайомилася з наказом про звільнення, здійснила розрахунок заробітної плати у зв'язку із своїм звільненням.

При цьому, позивачкою заробітна плата була нарахована до 18 листопада 2010р., що підтверджує пояснення представника відповідача про те, що позивачкою роботодавець не був поставлений до відома про хворобу та видачу їй листка про непрацездатність.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивачки відбулося відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України.

Твердження позивачки про те, що вона повідомила роботодавця про свою хворобу, а у подальшому надала листок непрацездатності, який був їй виданий 17 листопада 2010р., не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, так як позивачкою не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження зазначених обставин, тому відсутні законні підстави для стягнення з відповідача допомоги за час тимчасової непрацездатності позивачки.

Також колегія суддів погоджується із судом першої інстанції стосовно неможливості застосування до даних правовідносин положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України, так як позивачка була звільнена за власним бажанням, а не за ініціативою роботодавця.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Колегія суддів вважає недоведеними позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачці копію наказу про звільнення, так як позивачкою не надано суду доказів у підтвердження того, що вона зверталася до відповідача з приводу отримання копії наказу про її звільнення і отримала відмову.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача видати позивачці трудову книжку, суд першої інстанції виходив з того, що поясненнями сторін під час судового розгляду та відмовою позивачки під час судового розгляду отримати трудову книжку, доведено безпідставність даних позовних вимог.

Однак, вказаний висновок суперечить ст. 57 ЦПК України, яка передбачає, що пояснення сторін є доказами по справі, якщо сторони допитані у судовому засіданні, як свідки. Ні позивачка, ні представник відповідача не були допитані у судовому засіданні у якості свідків.

Твердження представника відповідача про те, що позивачка відмовилася розписатися в отриманні трудової книжки, що фактично підтверджує відмову позивачки від отримання трудової книжки, колегія суддів вважає безпідставним, так як сама відмова від розпису у отриманні трудової книжки не може бути підставою у невидачі трудової книжки працівнику.

Крім того, відповідачем під час судового розгляду не було надано суду доказів у підтвердження того, що позивачка відмовилася отримати трудову книжку у день звільнення, а у подальшому відповідач приймав заходи для вручення позивачці трудової книжки, так як діючим трудовим законодавством саме на роботодавця покладений обов'язок по видачі трудової книжки працівнику саме у день звільнення.

Посилання представника відповідача на те, що під час судового розгляду були прийняті спроби вручити трудову книжку позивачці, однак вона відмовлялася від її отри-

- 3 -

мання, не може бути доказом того, що відповідач у день звільнення позивачки видавав їй трудову книжку, так як особа, яка звернулася до суду за захистом свого порушеного права має право на отримання судового рішення з приводу поданого позову.

Крім того, відповідно до п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці України, Мінюсту України, Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993р. № 58, з подальшими змінами, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.

Представником відповідача не було надано суду доказів у підтвердження того, що відповідачем при видачі позивачці трудової книжки під час судового розгляду були виконані вищезазначені вимоги Інструкції.

Враховуючи ненадання суду відповідачем належних та достатніх доказів, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду було встановлено, що відповідач у день звільнення у порушення вимог ст. 47 КЗпП України не видав позивачці трудову книжку, тому зобов'язаний вчинити дії по видачі позивачці трудової книжки та оформити її відповідно до положень статті 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

На вказані обставини не звернув уваги суд першої інстанції і постановив помилкове рішення про безпідставність даних позовних вимог.

Крім того, судом першої інстанції однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог застосовані строки позовної давності.

Колегія суддів вважає, що судом помилково до заявлених позовних вимог застосований строк позовної давності в один місяць, оскільки позивачкою не оспорювалося її звільнення з роботи, а пред'являлися вимоги про видачу трудової книжки, оформленої належним чином, та виплату належних, на її думку, виплат. Для даних позовних вимог законодавець визначив строк звернення до суду протягом трьох місяців з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Також суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України місячний строк позовної давності у справах про звільнення починається з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. З матеріалів справи вбачається, що позивачці не була вручена копія наказу про звільнення та трудова книжка, тому підстав для відрахування місячного строку звернення до суду з дня її звільнення суд не мав.

Колегія суддів встановила, що позивачкою строки звернення до суду пропущені не були, тому у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню та колегія суддів постановляє нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток позивачки розраховується колегією суддів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, виходячи з виплат за фактичний час роботи. За період роботи з 15 жовтня 2010р. по 18 листопада 2010р. середньоденна заробітна плата позивачки становила 404,57грн., час затримки у видачі трудової книжки з 19 листопада 2010р. по день прийняття рішення судом першої інстанції становить 144 дня, тому середня заробітна плата за час затримки у видачі трудової книжки становить 58258,08грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314,316-317 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 червня 2011р. скасувати та

- 4 -

постановити нове рішення наступного змісту: позов задовольнити частково.

Зобов"язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Він-Пелета" видати ОСОБА_2 трудову книжку, оформивши її відповідно до вимог статті 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Він Пелета" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у сумі 58258,08грн. з відрахуванням обов"язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Він-Пелета" судовий збір у сумі 582грн. 58коп. на користь держави.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді