АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

Справа № 22-ц/2690/2778/2012

Головуючий у 1 інстанції:Чередніченко Н.П.

Доповідач: Шкоріна О.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2012 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,

суддів: Стрижеуса А.М., Поліщук Н.В..

при секретарі: Василевському Я.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 27 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про захист честі, гідності та ділової репутації, посилаючись на те, що відповідач принизив його перед іншими людьми, поширив про нього негативну недостовірну інформацію, яка полягає в тому, що позивач зневажає закон та здійснює фізичне та моральне переслідування. Неправомірними діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, що виразилась в моральних стражданнях і переживаннях, порушенні душевної рівноваги.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 27 вересня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.

В судове засідання не з'явилися сторони, які були у встановленому законом порядку повідомлені про день та час розгляду справи /а.с.172-175/, причини своєї неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у праві справі рішення, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що фраза, написана відповідачем в заяві до органів опіки та піклування Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації від 10.05.2011 року про постійне фізичне, моральне та судове переслідування сім'ї відповідача з боку позивача є не що інше, як власне сприйняття дій позивача та оцінка його поведінки відповідачем, його оціночним судженням, а не фактичним твердженням. Крім того, факт порушення особистих немайнових прав позивача останнім не доведений.

Такий висновок є правильним з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в заяві 22/12-К-377 від 10 травня 2011 року міститься інформація про те, що позивач ОСОБА_1 з моменту народження доньки відповідача ОСОБА_3 у 2007 році завдає сім'ї відповідача постійне моральне та судове переслідування.

Вказана інформація зазначена ОСОБА_3 лише в даній заяві, широкому розголосу не надавалась та не висвітлювалась в засобах масової інформації на телебаченні чи в інших виданнях. Разом з тим, рішення суду від 27 березня 2009 року, 20 травня 2010 року, 30 травня 2011 року, що містяться в матеріалах справи вказують на численні судові процеси, ініційовані позивачем.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верхового Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до п.16 цієї ж Постанови Пленуму роз'яснено, що відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте під час перевірки інформація не підтвердилась, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст.. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Відповідно до ч.2 ст. 471 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів та недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності ( на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильного дійшов висновку, що фраза, яка міститься в заяві ОСОБА_3 до органів опіки та піклування Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації є не що інше, як власне сприйняття дій ОСОБА_1 та оцінка поведінки останнього відповідачем, його оціночним судженням. А не фактичним твердженням.

Крім того, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог стороною позивача щодо факту поширення інформації відповідачем, внаслідок якого відбулося порушення його особистих немайнових прав, суду у встановленому ст. ст.10,60 ЦПК України порядку не надано.

В ході перевірки доводів сторін судом оцінені всі надані сторонами докази у їх сукупності та взаємозв'язку, висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову відповідає обставинам справи і доводами апеляційної скарги не спростовується..

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: