У К Р А Ї Н А

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д м. К И Є В А

Справа № 22 -5286/2012 р. Головуючий у 1 інстанції Дубас В.А.

Доповідач Котула Л.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 квітня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - судді Котули Л.Г.

Суддів: Волошиної В.М., Білич І.М.

При секретарі Вендоліній А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 січня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у можливості спільного відпочинку матері з дитиною за межами України.

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 січня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у можливості спільного відпочинку матері з дитиною за межами України відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивачка належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи у судове засідання не зۥявилася і заяв про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю з поважної причини до суду не надходило, а тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у її відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги , вказуючи на її необґрунтованість, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Судом встановлено , що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 2002 року по 2010 рік. Від шлюбу є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з матір'ю.

У квітня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з проханням надати дозвіл на тимчасовий виїзд доньки за кордон до Фінляндії за запрошенням її рідного брата ОСОБА_4

09 червня 2011 року ОСОБА_2 надав такий дозвіл і позивачка отримала візу до Фінляндії на строк з 05.07.2011 року по 25 .08.2011 року.

З 06.07.2011 року по 25.08.2011 року донька сторін знаходилися на відпочинку у цій країні( а.с.48-50)

Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України " Про порядок виїзду з України і в»їзду в Україну громадян України "оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

З наведеного випливає, що лише за відсутністю згоди одного з батьків на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон такий дозвіл може бути надано на підставі рішення суду.

В той же час, судом встановлено, що відповідач надав дозвіл на тимчасовий виїзд дочки за кордон.

Відмовляючи у задоволені позову , суд правильно виходив з того , що вимоги позивачки про надання дозволів на виїзди малолітньої ОСОБА_3 за межі України без згоди батька не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону, так як положенням ч.2 ст. 4 Закону України " Про порядок виїзду з України та вۥїзду в Україну громадян України " передбачено надання згода батьків на виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон.

Позивачка не надала доказів про те , що відповідач в майбутньому не буде надавати згоди на виїзд дочки за кордон.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

З огляду на те , що позивачка не довела свої позовні вимоги , суд обґрунтовано відмовив у задоволені позову.

Судом з'ясовано обставини , що мають значення для правильного вирішення спору, висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом вимог Конвенції про права дитини є необґрунтованими, оскільки спірне питання регулюється Законом України " Про порядок виїзду з України та вۥїзду в Україну громадян України".

Беручи до уваги наведене, колегія суддів не вбачає підстав до задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду .

Керуючись ст.. 303,304,307,308,315 ЦПК України , колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити , а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 січня 2012 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді: