ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2012 року Справа № 5023/293/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя М.М. Слободін, суддя Л.М. Бабакова, суддя О.В. Шевель,
при секретарі Зозулі О.М.
за участю представників сторін:
позивача -не з'явився
відповідача -ОСОБА_1 -дов. № 1/907-юр від 27.01.2012р., ОСОБА_2 -дов. № 24/907-юр від 27.01.2012р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1258Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 14.03.12 р. у справі № 5023/293/12
за позовом ВАТ "Гіпротракторосільгоспмаш", м. Харків
до Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків
про визнання недійсними вимог
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача про визнання недійсними вимог, посилаючись на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов'язків за договором на приймання стічних вод (надання послуг водовідведення) № ІІІ-9193/00-А2 від 13 квітня 2006 року, а саме: на порушення з боку відповідача при здійсненні відбору проб стічної води, які відбулися 12 листопада 2008 року та 31 листопада 2009 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.03.2012 р. (суддя Жиляєв Є.М.) в задоволенні заяви про відновлення строку позовної давності позивачу відмовлено. Заяву відповідача щодо застосування строку позовної давності задоволено. В позові відмовлено.
Позивач, ВАТ "Гіпротракторосільгоспмаш", з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2012р., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги позивач посилається на те, що процедура відбору проб води, зроблених відповідачем 31.07.2009р. та 12.11.2008р. не відповідають вимогам КНД 211.1.0.009-94 "Гідросфера. Відбір проб для визначення складу і властивостей стічних та технологічних вод". Позивач вважає, що з боку відповідача наявне недотримання національних стандартів України та керівних нормативних документів при здійсненні відбору проб стічних вод позивача, зазначені акти та протоколи, на думку позивача, є неналежними підставами для отримання права для відповідача на вимоги грошового характеру від позивача. Також, позивач зазначив, що застосування судом першої інстанції позовної давності є незаконним, оскільки висновки суду суперечать реальним обставинам справи.
В судове засідання представник позивача не з'явився, 23.04.2012р. на адресу суду від позивача надійшла заява з клопотанням про перенесення розгляду апеляційної скарги на іншу дату за станом здоров'я ОСОБА_3
Дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки позивач не скористався своїм процесуальним правом та не надав належних доказів в підтвердження свого клопотання та не надіслав до суду іншого свого представника.
Також не підлягає задоволенню клопотання позивача про витребування у відповідача додаткових документів, оскільки в матеріалах справи мається достатньо матеріалів для розгляду справи, тому, судова колегія вважає його недоцільним. Також, позивач звертався з таким клопотанням про витребування доказів до суду першої інстанції, яке було залишено без задоволення.
Відповідач, КП "Харківводоканал", у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.
Відповідач зазначив, що позивачем належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог не надано. Також, відповідачем зазначено, що при здійсненні процедури відбору проб води з боку відповідача порушень не було, процедура проводилась без порушень умов укладеного сторонами договору № ІІІ-9193/00-А2 від 13.04.2006р. та нормативно-правових актів. Крім того, відповідач вважає, що спосіб захисту, обраний позивачем не відповідає способам захисту, які передбачені ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Враховуючи, що позивач був належним чином повідомлений про судове засідання та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, вислухавши доводи представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 13 квітня 2006 року між сторонами було укладено договір на приймання стічних вод (надання послуг водовідведення) № ІІІ-9193/00-А2, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надавати позивачу послуги з прийому стічних вод в обсязі встановлених відповідачеві лімітів на водокористування та водовідведення, а відповідач зобов'язався сплачувати вартість послуг позивача у встановленому договором порядку та розмірі.
12.11.2008р. та 31.07.2009р. по пр. Леніна, 40 м. Харкова у присутності представників відповідача та позивача на каналізаційному випуску було здійснено відбір проб стічної води, на підставі чого було складено відповідні акти відбору проб стічної води.
За результатами випробувань № 289/08 від 12.11.2008р. та № 112/09 від 31.07.2009р., Лабораторією аналітичних, фізико-хімічних та корозійних досліджень було зафіксовано скид стічних вод з перевищенням ДВП.
Відповідачем були складені розрахунки підвищеного платежу за скид стічних вод з перевищенням ДВП, а саме, від 04.12.2008р. на суму 16240,09 грн. та від 14.08.2009р. на суму 20806,41 грн., на підставі чого на адресу позивача направлялись платіжні вимоги -доручення № 27239 від 09.12.2008р. та № 603702 від 18.08.2009р.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд визнати недійсними, або такими, що не підлягають виконанню вимоги, що зазначені у платіжних вимогах-дорученнях № 27239 від 09.12.2008р. та № 603702 від 18.08.2009р.
Відповідно до термінів наведених в п. 1.4 "Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України за № 22 від 21.01.2004 та зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976, платіжна вимога-доручення - це розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої - вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача.
В п. 4.3 даної Інструкції зазначено, що у разі згоди оплати вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує.
Тобто, платіжна вимога-доручення сама по собі не несе жодного зобов'язання для відповідача, оскільки оплата даної суми можлива лише тільки при згоді платника на переказ даної суми отримувачу.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів встановлені ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Отже, у даних правових нормах йдеться про акти юридичні, волевиявлення в яких обов'язкові до виконання. Оскаржувані платіжні вимоги-доручення не є актами ненормативного характеру в розумінні вищезазначених норм та не мають обов'язкового характеру.
Судом першої інстанції зроблено правомірний висновок про те, що статтями 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту порушеного права як визнати недійсними, або такими, що не підлягають виконанню вимоги, що зазначені у платіжних вимогах-дорученнях № 27239 від 09.12.2008р. та № 603702 від 18.08.2009р., так як платіжна вимога-доручення за своїм змістом і статусом не є ні правочином, який би в розумінні ст. 202 ЦК України створював би відповідні обов'язки для позивача, а ні актом, який би в розумінні ст. 12 ГПК України підлягав би визнанню недійсним, оскільки не породжує будь-яких зобов'язань у позивача і не тягне за собою безумовних і передбачених законом негативних наслідків в разі її невизнання та/або невиконання, а отже, за відсутності у цього документу будь-якого правового навантаження, визнання його в судовому порядку нечинним та/або таким, що не підлягає виконанню, не вимагається.
На підставі викладеного, спосіб захисту, обраний позивачем, не відповідає способам захисту, які передбачені статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України, тому, судом першої інстанції правомірно було відмовлено в позові відповідачу.
Крім того, судова колегія зазначає, що позивач неправомірно посилається на те, що процедура відбору проб води, зробленої відповідачем 31 липня 2009 року не відповідає вимогам укладеного між сторонами договору від 13.04.06р. та КНД 211.1.0.009-94 "Гідросфера. Відбір проб для визначення складу і властивостей стічних та технологічних вод".
Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про стандартизацію", стандарт - документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим".
Згідно зі ст. 11 вищезазначеного Закону, стандарти застосовуються на добровільній основі. Тобто, застосування ДСТУ ІSО не є обов'язковим.
Основним нормативним документом, що встановлює порядок при відборі проб стічних вод являються "Правила прийняття стічних вод у каналізаційну мережу м. Харкова, затверджені рішенням виконкому Харківської міської ради від 18.06.2003 р. за № 581, які є спеціальним нормативним актом у даній сфері.
Здійснюючи відбір проб стічних вод КП "Харківводоканал" керувався вищевказаними Правилами, а саме, згідно з п. 13 додатку № 7 до Правил, відбір проб провадився у скляний посуд, в достатньому об'ємі, проба була опломбована та доставлена в лабораторію. У відповідності до п. 10 додатку № 7 до зазначених Правил, відбір проб було оформлено актом, який було підписано представником ВАТ "Гіпротракторосільгоспмаш" - адміністратором будівлі ОСОБА_4, яка письмово підтвердила, що претензій щодо забору проб не має.
Крім того, в апеляційній скарзі позивач помилково стверджує, що ОСОБА_4 не мала права брати участь у відборі проб стічних вод та підписувати акт.
Згідно п. 6 додатку 7 до Правил, відбір проб може бути проведено відповідачем у будь-який час без завчасного попередження про це абонента. Оскільки конкретно визначеної уповноваженої особи позивача в цей час може не бути на місці, то позивач самостійно має визначити особу, яка в конкретний момент буде представляти його інтереси при відборі проб. Тому, сторони 25.05.2009 року уклали додаткову угоду до договору № ІІІ-9193/00-А2 від 13.04.2006р., якою виключили п. 3.2 вищезазначеного договору щодо необхідності визначати конкретну особу, відповідальну за участь у відборах проб.
На час проведення відбору 31 липня 2009 року діяв п. 3.3. договору, відповідно до якого саме позивач несе відповідальність за визначення свого відповідального представника та за його участь в обстеженні каналізаційних мереж Абонента, відборі проб, складанні актів обстеження.
Таким чином, саме позивач надав ОСОБА_4 право брати участь у відборі проб, а п. 3.2. договору № ІІІ-9193/00-А2 від 13.04.2006 року на той час вже втратив свою чинність.
На підставі вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.
Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2012 р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення
Рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2012 р. у справі № 5023/293/12 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.М. Слободін
Суддя Л.М. Бабакова
Суддя О.В. Шевель
Повний текст постанови підписаний 26.04.2012р.